Форум видавців у Львові очима Волинських Новин. ФОТО. ВІДЕО.

50 тисяч відвідувачів, з 23 країн світу. Понад 360 авторів та 220 видавців. 800 різноманітних подій та п’ять днів. Все це – Двадцятий Форум видавців у Львові, куди на один день завітали і Волинські Новини.

Чесно зізнаюсь, - цьогоріч на форумі я був вперше, тому відверто не розумів зітхань моїх друзів, які говорили мені: «А мені, на жаль, не вийде з’їздити. Привези мені щось!». Заочне знайомство з Форумом відбулося завдяки прес-релізу, читаючи який, в мене ледь очі на лоб не полізли: 50 тисяч гостей, 100 тисяч книг, і 800 заходів. Я не розумів, як це все можна вмістити в п’ятиденну програму. Виявляється, ще й як можна, але про це - пізніше. Що ж, раз уже вирішив їхати – відступати немає куди. П’ятниця тринадцятого, пів на сьому ранку - ми беремо курс на Львів…

До міста Лева прибули близько 11 години ранку. Чи це в мені грав недостаток сну, чи дійсно столиця Західної України зустріла мене не дуже привітно: похмура погода, затягнуте небо і дрібний дощ не додавали оптимізму. Але друга банка «енергетика» почала діяти. Я, нарешті протерши очі, рушив до Палацу Мистецтв.

Проходжу реєстрацію, отримую перепустку, остаточно прокидаюсь і починаю будувати план дій. Осилити хоча б десяту частину із запланованих на 13 вересня подій я не встигаю фізично, тому вирішую «пливти за течією». Людський потік підхоплює мене біля входу та веде до стендів видавців і гостей форуму.
По ту сторону
Потрапивши всередину, перше, що мене вразило, – це люди. Точніше - їх кількість. Біля стендів проблематично навіть пройти, а коли презентувалася книга, чи відбувалась автограф-сесія, Палац Мистецтв перетворювався на великий людський мурашник. А про те, що відбувалося, коли поруч з’являлися політики або громадські діячі, я взагалі мовчу.





Гості, відвідувачі, автори, видавці, громадські діячі, журналісти – кожен тут чимось зайнятий, кудись прямує, когось шукає. Разом з тим, весь день гуляючи по Форуму, не було такого разу, щоб після того, як мене хтось випадково штурхнув або наступив на ногу, не просив вибачення. Усі - чемні, ввічливі та люб’язні – мене це приємно вразило.




Цьогорічний Форум особливий не тільки тим, що є ювілейним – двадцятим, але й тому, що вперше встановив номінацію «Країна – Почесний гість», якою вибрали Польщу. Від цієї країни прибула делегація з майже п’ятдесяти учасників, серед яких був і всесвітньовідомий соціолог Зигмунт Бауман. Він прочитав лекцію під назвою «Невелике доповнення до довгої соціальної історії часу». Польський стенд був одним із найбільших за розміром і масштабом – подивитись і послухати, дійсно, було що.






Письменники, політики, шоу-мени та гопота

Я довго намагався поділити відвідувачів на якісь категорії. Та людей було настільки багато – різних та несхожих, - що я просто заплутався. Поважні чоловіки і жінки в костюмах, дівчата в кедах і джинсах, хлопці в толстовках. Мужчини поважного віку з портфелями та чудернацькі дідусі з бородами і спортивними сумками на плечі. Пенсіонери, молодь і навіть діти – тут були всі.

Прямо на площі перед палацом в режимі «live» з відомим українським письменником Валерієм Шевчуком спілкується поет Григорій Семенчук.



Прогулюючись між стендами, випадково натрапляю на Юрія Луценка, який з дружиною прийшов поповнити свою бібліотеку.

Поряд свою книгу презентує Антін Мухарський, який з собою привіз, як він їх називає, вимираючий вид звірів – «гопнік троєщинський».



За автографом Марії Матіос разом з натовпом слухняно стоїть Арсеній Яценюк.

А ось один з братів Капранових, перепрошуючи чи не кожного, везе через натовп стос книг.

Під кінець дня я не здивувався б навіть, якби сюди за збіркою українських казок приїхав Барак Обама із сімейством. Люди і книги – їх різноманіття і кількість - це вразило мене з першої і до останньої хвилини перебування на Форумі.

ЧИТАТИ ЩЕ: ЛУЦЬК У МІСТІ ЛЕВА. ДО ЛЬВОВА З’ЇХАЛИСЬ КНИГОЛЮБИ З 23 КРАЇН. ФОТО

Ті останні хвилини і стали найбільш яскравими у всіх розуміннях – вийшло сонце, і в мене з’явилася така кількість енергії, що захотілося підійти до кожного стенду, перелистати кожну книгу, послухати кожного доповідача. На жаль, навіть за день це встигнути - нереально. «Ось коли не завадила б машина часу», - з сумом зітхнув я, коли побачив на телефоні повідомлення «через 20 хвилин виїжджаємо, закругляйся».

Коли я увійшов в автобус, всі вже були на своїх місцях. Хтось запахом бутербродів нагадав мені, що останній раз я їв ще вчора, хтось прямо під вухом розповідав про те, що сьогодні встиг побачити. Всі ділилися враженнями, аж поки ми не покинули Львів. А далі наступив справді магічний момент. Люди, нарешті, могли спокійно взяти в руки придбану книгу, спокійнісінько відкрити її, почувши тріщання перепліту, вдихнути аромат нових, ніким не бачених сторінок, і, нарешті, повністю віддатись читанню.

Беручи до рук «На запах м’яса» Люко Дашвар, пригадав своє дитинство. Я ніколи не міг дотерпіти, і відкривав нову іграшку прямо в маршрутці, коли повертався з батьками додому. Напевне, з віком звички залишаються – міняються тільки самі іграшки…




Підготував: Іван САВИЧ

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---