Джаз – музика душі, яка змінює ментальність людей. ІНТЕРВ’Ю. ФОТО

Напередодні шостого міжнародного джазового фестивалю «Art Jazz Cooperation 2013» його організатор, президент Луцького джаз-клубу Олег Баковський розповів Волинським Новинам про те, чому варто слухати джаз, чому важливо організовувати джаз-фестивалі у Луцьку та як ця музика впливає на ментальність людей.

Коли у Вас з’явилася думка пов’язати своє життя з джазом?

З’явилася не думка, з’явився сам джаз у моєму житті, коли я почав виступати у складі колективу «Діксіленд Бенд». Це був 1995 рік. Я об’їхав багато українських фестивалів, познайомився там з Олексієм Козловим та Валерієм Колесніковим на українських сценах. Також ми виступали в Росії та записали диск. Преамбулою цього було те, як у 1983 році слухав платівку Артуро Сандовала та Діззі Гілеспі, і тоді я зрозумів, що таке джаз і як можна на трубі «високо свистіти», брати високі ноти.
З часом доля «привела» мене до джазу в колективі, пізніше сталося так, що на фестивалі у Польщі я познайомився з «Джуліаном Томасом and Friends», британським тріо. З ними мав багато концертів та записав диск, і в рамках цього знайомства з’явилася думка організувати фестивалі. Тим більше, у Польщі я познайомився з відомим організатором джазу Гжегошем Обстом (Джаз-клуб імені Мечислава Коша у Замості), і захотілося організовувати фестивалі. Я зрозумів, що джаз – це дійсно дуже складне мистецтво у плані музики, що потрібно його почати осягати, цікавитися. І так я до сьогодні пов’язаний із джазом.

Чи існувала джазова сцена у Луцьку до започаткування фестивалів?

Я думаю, нічого не було. На наші перші фестивалі приходило мало людей. Пам’ятаю, коли ми грали з «Діксіленд Бендом» у Театрі ляльок та Палаці культури, глядачів було 50-70. На сьогодні я, особисто, задоволений, адже, якщо ми кажемо, згідно зі статистикою 1% людей у світі любить джаз, цей процент і приходить у Луцьку на джазові виступи. В силу певних обставин хтось не може прийти через роботу, відпочинок, інші нюанси, але ми маємо ту публіку, таку організацію, щоб у Луцьку був справжній джаз-клуб.
Ми робили джазові вечори у клубах, але це не те, що на сьогодні нам хотілося б. Повинно бути окреме приміщення і розуміння, що, принаймні, раз на місяць щось відбуватиметься, щось вище, окрім попси та популяризації української пісні. Джаз мусить бути тут, у Луцьку.

Якщо порівнювати розвиток джазу у Луцьку та інших містах України, чи можна назвати наше місто серед кращих?

Я колись сказав таку фразу: там, де джаз – там рівні дороги, економіка працює та добре живуть люди. З 2005 року, після змін на політичній арені, дуже змінилася ситуація із джазом. Україна почала розвиватися і розвиваються джазові фестивалі у різних містах. До того не було фестивалів у Вінниці, Черкасах, Запоріжжі, а якщо організовували, то на низькому рівні. Коли фестиваль «Art Jazz Cooperation» набрав обертів, тоді я побачив, що починає розвиватися Україна. На сьогодні досить таки потужні фестивалі, як наш, можливо, не гірші, розвинулися в інших містах – Житомирі, Запоріжжі, Харкові, на Сході, Півдні, Заході України.

Якщо порівнювати закордонну публіку та українську, чи відрізняється вона сприйняттям джазу?

У нас джаз був заборонений колись, тому нове покоління сприймає його по-новому. Фестивалі популяризують цю музику різних стилів. До нас на три фестивалі приїздять настільки різнопланові музиканти, справді світового та європейського рівня. Хотілося б, щоб ми підтягували наш український музичний рівень і не лише джазу. Адже джаз – це розвиток, це пізнання, він змінює ментальність. Музиканти, які дивляться на інших виконавців під час джаз-фестивалів, підвищують рівень виконавської майстерності. Усі майстер-класи та події навколо музики дають крок вперед. Тому потрібно організовувати фестивалі.

Як ви пояснили б людині, яка ніколи не слухала джаз, що це за стиль, і чому саме його варто слухати?

Це банально, але джаз – це музика душі. Чому кажуть, що це складніша для сприйняття музика? Це залежить від ментальності людей – чим краще люди живуть, тим краще вони сприймають джаз. Це моя особиста аналогія. Тому у Німеччині, Польщі, Скандинавських країнах розвивається джаз. Оскільки він походить з Америки, в США дуже круто в плані джазу, це їхнє. У нас є досить потужні колективи, музиканти, які не гірші за американських, але в силу кращої популяризації, там кращий рівень навчання. Я гадаю, ми прийдемо до цього. Просто потрібно приходити на фестивалі та слухати те, що подобається. Є такі випадки у нас, коли люди після фестивалю кажуть «я навіть не знав, що я люблю джаз». Це музика, яка відрізняється від загальної музики. Джаз – це імпровізація. Його складність полягає в тому, що людина грає те, що любить, але, щоб дійсно бути професійним музикантом, потрібно чути гармонію, щоб імпровізувати (джаз дуже складний у плані гармонії). У попсі є 3-5 акордів, у класичній музиці – 12 акордів, у джазі 20 акордів. Звісно, запам’ятати 20 акордів важче, ніж 4. Звичайно, простішу музику легше сприймати. Тому так добре розвинута рок-музика, у якій є 3-5 акордів. Хто інтелектуально розвинутий, хто розуміє, що таке реальна політика, а не по телебаченню, хто розуміє, що таке Європа, той більше розумітиме джаз. Джаз відрізняється трьома моментами – гармонією, імпровізацією та тим, що немає нот. Нелегко грати, коли немає звідки читати ноти.



Чи є такі виконавці, з творчості яких Ви порадили б почати слухати джаз?

У зв’язку з тим, що у нас дуже бідна інформація про світовий розвиток джазу, цікавитися можна, але людині, яка не знає, що таке джаз, дуже складно. Можна поцікавитися у Youtube, на нашому фестивалі, але, в загальному, є такі виконавці – я не хочу зараз говорити про Луї Армстронга, це легенда джазу. Проте, сьогодні дуже багато трубачів «перескакали» Луї Армстронга, такі як Діззі Гілеспі, який придумав стиль в джазі, Артуро Сандовал. Дуже багато є відомих саксофоністів, інших виконавців на інших інструментах - основоположників нових стилів у джазі у 1950-их. Джаз почав реально трансформуватися у 30-50-их роках минулого століття. Він почав дуже сильно розвиватися в Європі та у світі. Є Декстер Гордон, є дуже багато виконавців саксофоністів, тромбоністів, гітаристів, наприклад, Сантана. Їх є безмежна кількість. Крім загальновідомих легенд джазу, таких як Елла Фіцджеральд, для мене є зразком трубач Артуро Сандовал та Джон Фаддіс, а також вже покійний Діззі Гілеспі, який уособлює низку джазових нововведень.

Як захоплення джазом виникло у Вашого сина Тараса? Ви свідомо пропагували цей музичний напрямок?

Абсолютно ні. Він ходив на мої концерти. Один із організаторів таких колективів, як джаз-квартет Баковського, «Luchesk Band», моменти пов’язані з Геннадієм Гусінцевим – багато було моїх кроків по співорганізації колективів у джазовому напрямку у Луцьку та виступів. Я думаю, ті виступи у луцьких клубах вплинули на нього. Він, напевне, зрозумів, що це його. Сьогодні мій син - професійний музикант, дуже молодий, але осягнув, що таке джаз не лише у плані гри на саксофоні. Він повністю, як викладач, знає усі нюанси того, з чого починається джаз, як його потрібно грати. Він грає в 20-30 стилях, таких як бі-боп, куба- латино- і т.д., де дуже важко не тільки грати ритмічно, а особливо імпровізувати.

Чому відносно небагато виконавців фрі-джазу, авангардного джазу, беруть участь у луцьких фестивалях, особливо у «Музичних діалогах»?

У нас виступали багато авангардних виконавців, зокрема під час фестивалю «Jazz Bez». У луцькій частині фестивалю я попросив грати в Луцькому замку більш доступну, більш танцювальну музику. Грати не зарозумілий джаз, а цікавий для всіх людей. Звичайно, є 10-20 музикантів, які розуміють і фрі-джаз. Я сам не люблю зарозумілий джаз, його можна послухати одну-дві композиції. Але, на мою думку, музика повинна бути доступніша, інакше глядачі підуть пити каву, або підуть з фестивалю. Це ментальність лучан, тому я намагаюся, щоб музиканти грали доступнішу музику. Грайте в якому завгодно стилі, але щоб це було для Луцька. Не для американської публіки, не для вишуканої публіки. Ми хочемо змінити щось через публіку, яка полюбила джаз та прийшла на фестиваль, і потім зробить щось добре. Я помітив, що люди, які люблять джаз, зовсім інші. Я думаю, що це ознака інтелектуального рівня.

Говорячи про останні луцькі джаз-фестивалі – що вдалося зробити, що не вдалося, що хотілося б реалізувати у майбутньому?

Мені особисто хотілося б, щоб люди приїжджали на наш фестиваль так, як їдуть в Коктебель на море. Чому фестиваль відбувається у замку? Тому що наше місто відоме саме замком. Я хочу, щоб Луцьк пізнавали, як туристичне місто через наш фестиваль, тому що це подія серйозного рівня. Ми робимо його за скромні кошти, але я вважаю, поки немає комерції, у нас все відбувається більш щиро. З більшим фінансуванням ми могли б запросити відоміших музикантів, хоча, і зараз Луцьк відвідують виконавці світового рівня.

Чим відрізнятиметься «Art Jazz Cooperation 2013», що відбудеться 30-31 серпня, від фестивалю «Музичні діалоги»?

Цей фестиваль вже відрізняється від «Музичних діалогів» тим, що він охоплює Луцьк та Рівне. Він масштабніший, серйозніший в плані залучення людей, які мешкають у сусідніх областях. Людина зі Львова може приїхати у Рівне або до Луцька. До нас приїздять також гості з Польщі та Білорусі. З часом ми, можливо, долучимо до фестивалю інші міста, як «Jazz Bez». У нас є Луцький фестиваль «Музичні діалоги», фестиваль, який охоплює Волинь, «Art Jazz Cooperation» та фестиваль «Jazz Bez», що охоплює 15 міст Польщі та України.



Розмовляв Павло Переведенець

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---