Dj Max Freeman про діджеїнг, клубне життя Луцька та інше. ІНТЕРВ'Ю

Вчора, 12 жовтня, свій тридцять другий день народження відсвяткував наш земляк - популярний діджей, промоутер та радіоведучий Dj Max Freeman. Про професію діджея, клубну культуру, розважальне життя міста та про те, з чого все починалось – у інтерв’ю з ним.

Привіт! Розкажи трішки про себе: де народився, чим захоплювався в дитинстві і юності; коли зрозумів, що пов’яжеш своє життя з музикою?

Привіт. Перш за все дякую за запрошення до інтерв’ю, дуже приємно відчувати, що навіть після кількох років відсутності твоя особа все ще викликає цікавість. Я народився у одному з наймальовничіших міст України – Кам’янці-Подільському. Мій батько був військовим, а у Радянському Союзі це означало часті переїзди для усієї сім’ї.

За своє життя я змінив 5-6 міст, а це спонукало виховувати у собі вміння знаходити спільну мову з новими людьми, що потім не раз ставало у нагоді. Мій старший брат в свій час «крутив дискотеки» у Володимир-Волинському, у Будинку Офіцерів. Так що це у нас сімейне. Перша музика, що я пам’ятаю, була саме з його касет. Modern Talking, CC Catch, Loona та інші. Вже тоді намагався підспівувати англійською. Ну а повністю і остаточно музика поглинула мене приблизно у 10-11 років. Хоча навряд чи я тоді міг передбачити, скільки часу присвячу їй у подальшому житті.

Ти – відомий DJ, промоутер, а також радіоведучий. Це сьогодні, коли тобі 32, позаду роки практики та безцінний досвід. Але наших читачів цікавить - з чого ж все починалось?

Якщо говорити саме про мою діяльність у Луцьку, то все почалось у 1997 році з мого вступу до університету. Вже на першому курсі я потрапив до класної і веселої компанії друзів. Вони організовували такі собі «неформальські» дискотеки у Будинку Офіцерів, що на Винниченка. Це була абсолютно божевільна тусовка. Відповідаючи на ваше запитання, я замислився і зрозумів, що чимала частина з них стала на сьогоднішній день досить поважними і знаними дядьками: Сергій Ткачук, якого і не потрібно у Луцьку представляти; Муха – нині гітарист гурту «Бумбокс» і Лемко – звукорежисер все того ж «Бумбоксу»; Івашка, Алла і Тіма, знайомі вам по гурту «Флайза», Керміт – звукорежисер дуету «Світязь». Загалом, шикарна туса була – креатив з нас просто фонтанував. Деякі з гуртів, що тоді гриміли, вже припинили своє існування: «Мухи в чаї», «Основний Показник».

Так от, саме під час тих дискотек у БО відбулися якісь мої перші виходи на сцену в Луцьку. Але якщо ви думаєте, що я грав там треки ван Бюрена – то ви глибоко помиляєтесь. Тоді ми грали щось на зразок Chumbawamba “Tubthumping” або Underworld “Born Slippy Rain”. А на вулиці нас чекали «гопники», щоб відлупцювати «неформалів». Ось які веселі часи були…

Ну а наступним великим кроком для мене стало резидентство у нічному клубі «Версаль». Я прийшов туди у 2000 році. Віддав цьому клубу 8,5 років життя і дуже радий цьому. Цей клуб довго вважався чи не найпопсовішим клубом міста, але саме він навчив мене дуже багато чого. І, незважаючи на повністю комерційний формат закладу, ми все одно примудрялися якось між Брітні Спірз і Настею Каменських запускати пару-трійку гідних уваги треків.

Мене дуже повеселила фраза «Якби діджеї світиись, то в Луцьку були б білі ночі». Що скажеш, це підступи заздрісників, і Луцьк повний молодих талантів, чи, дійсно, зараз ця ніша перенасичена зірками-самоучками, які «клепають» свої «шедеври» в Virtual DJ один за другим?

З того часу, як почалася ера електронної музики – професія ді-джея одразу стала омріяною тінейджерами. Адже зі сторони все виглядає просто фантастично і просто: приходиш в клуб в гарних шмотках і темних окулярах, тобі безкоштовно наливають на барі, стаєш за пульт, тицяєш пару кнопок, у ритм музики піднімаєш руку догори, або ритмічно пританцьовуєш і плескаєш у долоні. Потім закінчуєш, виходиш у зал – і усі найгарніші дівчата одразу у тебе на шиї і мріють з тобою зустрічатися.


Перед таким набором спокус практично нереально встояти – тому молодь масово починає казати собі: «Чорт забирай, так я ж теж так можу! Ну а що? Музику люблю! Окуляри куплю! І вища освіта не треба!». Але ось тут і починається головне. Гарне сценічне ім’я обрано, окуляри придбано, навіть музику завантажено і записано – тільки де ж виступи? Де щільний гастрольний графік? І саме тут ці молоді юнаки поступово починають розуміти, що за усім поверхневим блиском стоїть щось набагато більше. І саме це є моментом істини. Тому що 95-97% молодих ді-джеїв зникають вже через рік-два після початку діяльності. І лише ті кілька відсотків, що залишаються, продовжують гризти граніт шоу-бізнесу і чогось добиваються.

Як любиш відпочивати? Взагалі, які заходи відвідуєш, і як проводиш вільний час?

Можу впевнено назвати себе кіноманом, тому намагаюсь не пропускати можливості подивитись гарний фільм. Дуже полюбляв більярд, але у Ізраїлі грають лише у пул, і великих столів немає. В цілому, оскільки я завжди одночасно займаюсь купою різних речей – то вільного часу не так вже й багато.


Де любиш відпочивати в Луцьку? Топ-5 улюблених закладів Макса Фрімена

З денних закладів – це паб «Честер», піцерії «Фелічіта», більярдний клуб «Жорж». Якщо говорити про нічне життя, то, в принципі, я цілком комфортно почував себе у більшості клубів Луцька, аби гарна компанія була. Частіше за все бував у «Метро» і «Hollywood». Зараз по приїзді хочу відвідати нові проекти: «Opera» та «Cube». Цікаво поглянути на dj-кафе «Ring».

І тут ми плавно переходимо до головного питання нашого інтерв’ю: клубне життя, і культура в цілому – якою ти її бачиш в сучасному світі? Ти багато подорожуєш, і тобі є з чим порівняти, чи не так?

З позиції власника клубу працювати у цій сфері можна двома способами. Перший, це зробити заклад, що максимально відповідає попиту відвідувачів, не паритись фейс-контролем та дрес-кодом, щоб не відсіювати відвідувачів, запропонувати відвідувачам добре знайомий з радіо та телебачення музичний формат, щоб задовольнити смаки якомога більшої кількості людей. Другий спосіб – це створити не просто заклад, а справжню подію у житті міста.


До сьомого поту працювати над правильним наповненням тижневої програми, меню, коктейльної карти та гостями. Щоб людина, яка була відсіяна на фейс-контролі, наступного разу справді намагалася не тільки креативно підійти до власного одягу, а й попрацювати над своєю доброзичливістю та манерою спілкування. Щоб про заклад говорили і писали – він повинен створювати прецедент. Так ось другий спосіб – це і є культивація клубної культури, розумієш? З одного боку, це не слід нав’язувати всім – є люди, яким просто не до вподоби такий спосіб відпочинку.

Але, разом з тим, наповнення клубу цікавою тусовкою можна порівняти с приготуванням листкового пирога. Має бути «шар» яскравої клубної молоді. Вона не буде надто заможною, хтось з них проведе вечір з одним коктейлем у руках. Але саме вони створять основу атмосфери клубу. Також повинен бути прошарок трохи старшої публіки. Вона більш платоспроможна і відповідатиме за те, щоб зранку у касі клубу були гроші. Не будуть зайвими і псевдо-гламурні силіконові дівчиська, адже вони люблять складати компанію платоспроможним джентльменам і позувати для фотографів. Загалом, клубна тусовка лише схожа на хаос – насправді там все впорядковано. Але цієї впорядкованості досягнути зовсім нелегко.


Якщо говорити про розвиток клубної культури, то Україні немає на що жалітися. Клубна культура розвинута і я знаю, що кажу – я порівнював. Є клуби, є вечірки, є ді-джеї. Разом з тим, закладам у невеликих містах бракує креативності – це факт. А в цілому в Україні усе досить непогано. Подивіться самі: всесвітньо відомі франшизи, на зразок Godskitchen, Global Gathering, Gatecrasher та інші, влаштовують заходи по декілька разів на рік. Ді-джеї з світовими іменами приїздять регулярно – чим бути незадоволеними?

Ти стояв біля витоків клубної культури міста. Розкажи, як це все зароджувалось, змінювалось, розвивалось, і що ми маємо в кінцевому результаті?

Починалось з 90-их, зрозуміло. «Трьошка» і «Сьоме Небо» - навіки у нашій пам’яті. Просто тоді це важко було назвати «клубною культурою». Культура почалась, напевно, тоді, коли у місті почали відбуватися перші тематичні або стилізовані вечірки. Зокрема, першу повноцінну trance-вечірку ми організували у 2007-ому році разом з Victor Orange за підтримки DJ Neo & DJ Mix. Прийшло приблизно 40-50 людей усього – для клубу «XXI століття» це фактично нічого. Але ми щось зробили! І результату не довелось довго чекати: організовуючи черговий DJ Парад у 2008 році, ми встановили рекорд клубу «Метро» і по касі, і по кількості людей, і за кількістю діджеїв у лайн-апі. І, наскільки мені відомо, цей рекорд так і не був побитий.


Чого не вистачає місту в цьому плані, а з чим в нас справи йдуть не так вже й погано?

Потрібно розуміти, що Луцьк – дуже невелике місто, тому якісних клубних проектів тут не може бути багато. Якщо замислитись, то, на мою думку, Луцьку цілком вистачило б двох великих клубів. Один орієнтувався б на більш комерційний формат, а другий став би рідно домівкою для прихильників різних напрямків клубної музики.

Розмовляв: Іван Савич

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---