Старий Луцьк: збагатити місто чи владну кишеню
Історико-культурний заповідник «Старий Луцьк» цьогоріч відзначив своє 30-ліття. Та, як не прикро, проблем за ці роки не поменшало. Здавалось би: за 30 років хоча б документи мали бути в порядку. Та, як з’ясувалося, на пам’ятки досі не зроблені паспорти, не визначені охоронні зони пам’яток національного та місцевого значення, яких в Луцьку нараховується всього 42.
Разом з тим замість того, щоб досліджувати, реконструювати та відновлювати, на території заповідника борються з незаконними забудовами, з невідповідністю новобудов історичному середовищу, з руйнуванням пам’яток.
Дві комісії – одна проблема
Насьогодні в Луцькій міській раді діє дві комісії, які займаються питаннями Старого міста. Так, в Луцькій міській раді створена тимчасова контрольна комісія щодо сприяння розвитку Державного історико-культурного заповідника в Луцьку та робоча група, до складу якої входять краєзнавці, при комісії з питань туризму і міжнародного співробітництва міської ради.
Власне, ці дві комісії діють начебто паралельно, але начебто й окремо. Головна проблема, яку вони обговорюють, – земля.
До прикладу, на засіданні тимчасової контрольної комісії прозвучала пропозиція обмежитися заповіднику лише межами охоронних зон пам’яток. Всі решта будівель, які не є пам’ятками ані національного, ані місцевого значення, варто було б віддати лучанам, які там проживають, щоб вони змогли приватизувати землю і стати повноправними господарями. Мовляв, так їм розв’яжуть руки для благоустрою ділянок і будівель, а ветхі будинки господарі зможуть привести в нормальний стан.
Однак, якщо згадати, що сталося з найстаршим будинком в місті – будинком Пузин, то виникають великі сумніви в тому, наскільки варто віддавати в приватні руки будинки, які є в межах заповідника. Нагадаємо, з мешканцями квартир місто і заповідник воювали довго. Власникам пропонували і квартири, але не всі погоджувалися. Врешті, будинок Пузин відремонтували за 300 тисяч гривень. Але автентичний вигляд пам’ятці не повернули.
Директор заповідника Павло Рудецький вважає, що землю на території заповідника не можна віддавати. А просто зменшити орендну плату для таких громадян.
«Сама форма приватної власності на земельну ділянку дозволить нехтувати заповідником. На приватну ділянку не потрапиш. Там є археологія, є залишки церкви, а якщо земля буде в приватній власності – на неї не потрапиш. Наприклад, така ситуація вже є на Драгоманова, 17, де була церква. Ділянка огороджена дерев’яним парканом і в оренді. Біля Лесиного ясена, де був двір князя Острозького і його палац – те саме. Церква святої Катерини колись була біля БТІ. Свято-Троїцький кафедральний дерев’яний костел був розташований в дворі монастиря шаріток. Я вже не кажу про цвинтарі, церквища. В заповіднику культурний шар сягає 5-7 метрів. І будь-яка вигрібна яма може дати речі, які перевернуть всю історію Старого міста», - пояснює Павло Рудецький.
Робоча група при іншій комісії, своєю чергою, теж проти приватизації земель в заповіднику. Однак її члени налаштовані ще більш радикально: значна територія навколо заповідника, у тому числі й заплава Стиру і район кінотеатру Промінь – це зона регульованої забудови. Тож перш ніж будь-що будувати в цих районах, з проектом мають працювати історики й архітектори-краєзнвці.
Власне, в місті все мало б будуватися так, аби не затуляти краєвид на Старе місто – візитівку Луцька. Наприклад, краєзнавці проти ймовірного будівництва на вулиці Ковельській в заплаві Стиру, оскільки там можуть бути пам’ятки зрубної культури, і там не місце для багатоповерхівки, а, радше, місце для історичної пристані.
До слова, ще в 2006 році управління архітектури мало сформувати правила забудови в Луцьку, де мала б бути вказана поверховість будинків, їх площа і так далі. Але досі цього не зробили. Як і не створена програма ареалу історичної забудови.
Ймовірно, якщо це не зроблено, то це комусь вигідно. Адже таким чином можна ліпити в Старому місті халабуди замість вірменської церкви, туалети на місці церкви, особняки на місці древніх палаців.
«Це спеціально багато років не приймається, щоб тулити свої будинки. Як втулили «Буратіно» впритул до земельного банку, який є пам’яткою місцевого значення. За це власникам взагалі світить кримінал, бо не дотримані межі охоронної зони. Були звернення й в прокуратуру свого часу, але справу зам’яли», - обурюється краєзнавець Ігор Левчук.
З грошима для пам’яток – теж доволі цікава історія. Щороку в заповіднику адміністрація говорить про недостатність фінансування, а відтак, неможливість і приведення пам’яток в нормальний вигляд.
Але, до прикладу, ще за попереднього керівника, стверджує Ігор Левчук, на підсипання валів Замку Любарта виділялося півмільйона гривень. Але грошей не стало, як і залишилися непідсипаними вали, чого не робили й так вже 150 літ. А замок, тим часом, взявся тріщинами.
Додамо, цього року в заповіднику таки запланували реконструкцію. В замку мають замінити всі дерев’яні конструкції за 5 мільйонів гривень. Та коли гроші надійдуть і буде оголошений конкурс – поки що невідомо.
Земля, на яку чимало претендентів
Що ж до земельних ділянок, то й тут не все «чисто». Адже, окрім діючих будинків, які руйнуються, є ділянки, де зруйновані будівлі і земля віддана в оренду. А між тим, нічого там не звели: то гроші закінчилися, то роботи зупинили археологи, то взагалі власник наче є, але його знайти неможливо.
Так, пустками стоять ділянки на вулиці Кафедральна, 21, Плитниця, 7, Драгоманова, 15 . За останньою адресою свого часу стояла церква Іоанна Хрестителя. А на її місці будівельники встановили туалет. Там були і підземелля, які вже знищені.
Сам заповідник у двоякій ситуації: в міській раді кажуть, що Старе місто треба оживити. Водночас, краєзнавці критикують проведення фестивалів в замку, бо музика руйнує пам’ятки, а гарцювати на кістках – аморально. Новобудови ж псують вигляд Старого міста.
Тим часом підземелля під костелом Петра і Павла – затоплені, вежа Чарторийських – недоступна, до залишку стіни Окольного замку не добратися, балкони старих будинків руйнуються, обсипається штукатурка, новобудови не вписуються в історичне середовище. А Луцьк готується до 930 річниці літописної згадки про місто.
І хоч міська влада усіляко використовує Старе місто для різноманітних презентативних заходів, та вона його не контролює, бо заповідник підпорядковується управлінню культури облдержадміністрації та Міністерству культури.
З одного боку, може це й добре: зважаючи на пропозиції приватизації земель в Старому місті, з такими господарями на місці триповерхівок будуть хмарочоси. А з іншого – місто не може фінансувати роботи в заповіднику, бо він – державний.
Забрати у людей їхнє житло, розташоване в заповіднику, держава теж не може. «Репатріацію» нової доби не зрозуміють.
А розвиток історичної частини міста нагадує алгоритм «крок вперед – два назад». Бо документів всіх немає, грошей обмаль, міська рада не може втрутитися, але разом з тим змушена «розгрібати» оренду наданих нею ж земель і т.д., і т.п.
Європейське минуле княжого міста
«Україна йде в Європу» - гасло, яке на слуху не один рік. На жаль, ніхто не задумується над тим, що Україна – давно Європа. Принаймні територіально й історично. Бо саме тут є географічний центр Європи. Тут перетиналися шлях «із варяг у греки» і «шовковий шлях». Донька Ярослава Мудрого – королева Франції - була письменною, а її чоловік Генріх І – ні. Українські козаки були на службі французьких монархів, у австрійських Габсбургів та інших європейських правителів. «Батько Москви» Юрій Долгорукий був Великим князем Київським. Луцьк був закладений задовго до Москви. В Луцьку відбувався перший з’їзд європейських монархів. Луцьк називали «малим Римом Сходу». Луцьк був містом з Магдебурзьким правом. Ці всі факти – мала частка величної історії європейської Волині й України, яку народ не вміє використовувати і берегти, бо цілі покоління заражені «яничарством». А тисячолітню європейську історію з історичної пам’яті нації вдалося вибити за декілька десятиліть терору й страху.
Тож, цікаво, як зберігають пам’ятки в старій Європі? Корінний лучанин, журналіст Павло Переведенець, не раз подорожував країнами, де збереглися середньовічні замки й шляхетські палаци, і розповів, як в європейських країнах підходять до збереження історичних пам’яток.
Власне, каже він, найліпше, що може трапитися з пам’яткою – це занесення до списку World Heritage Site ЮНЕСКО. Адже такі об’єкти не можна перебудовувати і змінювати. В Україні таких об’єктів надзвичайно мало: Софія Київська, історичний центр Львова, Києво-Печерська лавра, резиденція митрополита в Чернівцях, дерев’яні церкви Карпат (та й то - спільно з Польщею).
Він навів приклади розумного збереження старовини в містах, де побував:
«У Амстердамі, попри великий наплив туристів щороку, стара частина міста (власне, канали, які є місцем світової спадщини ЮНЕСКО) не має станцій метро (хоча вони дуже потрібні). Історичною частиною міста курсують трамваї, по периметру – автобуси. В’їзд вантажного транспорту туди ніхто не може навіть уявити – лише легкові автівки, мотоцикли (поліція переважно ними пересувається) і велосипеди (їх дуже багато).
Любек (Шлезвіг-Гольштейн, Німеччина) – місто дуже добре надається до порівняння з Луцьком, тому що має однакову кількість населення (213 тисяч). Старе місто (знову ж таки місце світової спадщини ЮНЕСКО) там відбудовували після варварських бомбардувань союзників – це вражаючий район будинків із червоної цегли. МАФів і прибудов-апендиксів я там не бачив (хоча в ренесансовому будинку Буденброків доволі сучасне відділення банку). Принада міста – Хольстентор (ворота, зображені на етикетці пива та колись на дойчмарках), символ нарівні з Вїзною вежею Луцького замку. Ворота зараз використовують як музей. Вантажний транспорт у старе місто не заїздить.
Ерфурт (столиця федеральної землі Тюрингія, 205 тисяч населення) – має найбільший в Європі Домпляц (соборний майдан) зі збереженим бруком, історичну частину майже ідеально збережену. Я особисто бачив там одну-єдину занедбану споруду – будинок із написом «продається». У центрах з туризму та промоції в подібних містах працює від сили до 5-10 чоловік. Принада Ерфурта, окрім ратуші та соборів – місця, пов’язані з Мартіном Лютером (продають навіть лютеранське пійло) та Кремербрюке – населений міст над Герою (річка, мілкіша за Сапалаївку).
Гамбург значно гірше пасує до порівняння з Луцьком – там немає старого міста як такого внаслідок екстремально жорстокої операції «Гоморра», коли британська авіація свідомо стерла з землі житлові квартали та усе, що було можливо. Але там є вдалий приклад використання непотрібної забудови – Шпайхерштадт. Після переходу на контейнерне розвантаження кораблів у 1960-их зникла професія докера і вантажника в порту, а багатоповерхові шпайхери (склади для кави, збіжжя тощо) спорожніли. Тепер цей мікрорайон – візитівка міста, а в будинках складів діють ресторації, галереї, дорогі готелі – все приватне, хоча там не було ані водопроводу, ані електрики колись. У будинку ратуші міста діє ресторація – підприємцям віддають в оренду все, що можна, і це не призводить до руйнування пам’яток.
Ще інакший спосіб врятування пам’яток – приклад занедбаних палаців у Польщі. Так, завдяки співфінансуванню з коштів ЄС, колишні маєтки німецької шляхти разом зі складами та стайнями стають чудовими готелями. Особисто бував, у Вєхліце та Брунові. У Вєхліце, до прикладу, давній склад збіжжя переобладнали під готельні номери з високими стелями-склепіннями.
Власне, одне розумне правило в усіх країнах від Польщі до Франції: в історичних будинках вивіски різних закладів мають бути у межах вітрини. За незначними винятками, цього дотримуються як у Гданську, так і в Копенгагені.
w.jpg)
Адміністрація заповідника «Старий Луцьк» часто ображається на журналістів за критику. Мовляв, як критикувати – всі гаразд, а як щось зробиться хороше – не поспішають написати. Зокрема, свого часу ці слова прозвучали, коли стало відомо, що один із забудовників звільнив заблоковану вулицю Кафедральну. Благо, тепер хоч паркан не тулиться до будинку Косачів і не руйнує його. От тільки вулицю мусили знов перекрити, щоб автомобілі не паркувалися під вікнами.
Тішить й те, що дерев’яні елементи замку планують відремонтувати. Але про всі ці події доводиться чути вже тоді, коли до проблеми привернута увага громадськості.
У Луцька є все, щоб стати Меккою для туристів. Не вистачає, мабуть, малого: вміло розробленої стратегії розвитку міста (якої в Луцька немає досі) та людей, які йдуть у владу не заради власного збагачення.
«Хочеш збагачуватися – не йди у владу і займайся бізнесом. А хто хоче у владу - служи народу», - сказав свого часу під час візиту до Луцька святійший патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет.
Юлія Малєєва
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу
Разом з тим замість того, щоб досліджувати, реконструювати та відновлювати, на території заповідника борються з незаконними забудовами, з невідповідністю новобудов історичному середовищу, з руйнуванням пам’яток.
Дві комісії – одна проблема
Насьогодні в Луцькій міській раді діє дві комісії, які займаються питаннями Старого міста. Так, в Луцькій міській раді створена тимчасова контрольна комісія щодо сприяння розвитку Державного історико-культурного заповідника в Луцьку та робоча група, до складу якої входять краєзнавці, при комісії з питань туризму і міжнародного співробітництва міської ради.
Власне, ці дві комісії діють начебто паралельно, але начебто й окремо. Головна проблема, яку вони обговорюють, – земля.
До прикладу, на засіданні тимчасової контрольної комісії прозвучала пропозиція обмежитися заповіднику лише межами охоронних зон пам’яток. Всі решта будівель, які не є пам’ятками ані національного, ані місцевого значення, варто було б віддати лучанам, які там проживають, щоб вони змогли приватизувати землю і стати повноправними господарями. Мовляв, так їм розв’яжуть руки для благоустрою ділянок і будівель, а ветхі будинки господарі зможуть привести в нормальний стан.
Директор заповідника Павло Рудецький вважає, що землю на території заповідника не можна віддавати. А просто зменшити орендну плату для таких громадян.
«Сама форма приватної власності на земельну ділянку дозволить нехтувати заповідником. На приватну ділянку не потрапиш. Там є археологія, є залишки церкви, а якщо земля буде в приватній власності – на неї не потрапиш. Наприклад, така ситуація вже є на Драгоманова, 17, де була церква. Ділянка огороджена дерев’яним парканом і в оренді. Біля Лесиного ясена, де був двір князя Острозького і його палац – те саме. Церква святої Катерини колись була біля БТІ. Свято-Троїцький кафедральний дерев’яний костел був розташований в дворі монастиря шаріток. Я вже не кажу про цвинтарі, церквища. В заповіднику культурний шар сягає 5-7 метрів. І будь-яка вигрібна яма може дати речі, які перевернуть всю історію Старого міста», - пояснює Павло Рудецький.
До слова, ще в 2006 році управління архітектури мало сформувати правила забудови в Луцьку, де мала б бути вказана поверховість будинків, їх площа і так далі. Але досі цього не зробили. Як і не створена програма ареалу історичної забудови.
Ймовірно, якщо це не зроблено, то це комусь вигідно. Адже таким чином можна ліпити в Старому місті халабуди замість вірменської церкви, туалети на місці церкви, особняки на місці древніх палаців.
«Це спеціально багато років не приймається, щоб тулити свої будинки. Як втулили «Буратіно» впритул до земельного банку, який є пам’яткою місцевого значення. За це власникам взагалі світить кримінал, бо не дотримані межі охоронної зони. Були звернення й в прокуратуру свого часу, але справу зам’яли», - обурюється краєзнавець Ігор Левчук.
З грошима для пам’яток – теж доволі цікава історія. Щороку в заповіднику адміністрація говорить про недостатність фінансування, а відтак, неможливість і приведення пам’яток в нормальний вигляд.
Але, до прикладу, ще за попереднього керівника, стверджує Ігор Левчук, на підсипання валів Замку Любарта виділялося півмільйона гривень. Але грошей не стало, як і залишилися непідсипаними вали, чого не робили й так вже 150 літ. А замок, тим часом, взявся тріщинами.
Додамо, цього року в заповіднику таки запланували реконструкцію. В замку мають замінити всі дерев’яні конструкції за 5 мільйонів гривень. Та коли гроші надійдуть і буде оголошений конкурс – поки що невідомо.
Земля, на яку чимало претендентів
Що ж до земельних ділянок, то й тут не все «чисто». Адже, окрім діючих будинків, які руйнуються, є ділянки, де зруйновані будівлі і земля віддана в оренду. А між тим, нічого там не звели: то гроші закінчилися, то роботи зупинили археологи, то взагалі власник наче є, але його знайти неможливо.
Так, пустками стоять ділянки на вулиці Кафедральна, 21, Плитниця, 7, Драгоманова, 15 . За останньою адресою свого часу стояла церква Іоанна Хрестителя. А на її місці будівельники встановили туалет. Там були і підземелля, які вже знищені.
Сам заповідник у двоякій ситуації: в міській раді кажуть, що Старе місто треба оживити. Водночас, краєзнавці критикують проведення фестивалів в замку, бо музика руйнує пам’ятки, а гарцювати на кістках – аморально. Новобудови ж псують вигляд Старого міста.
Тим часом підземелля під костелом Петра і Павла – затоплені, вежа Чарторийських – недоступна, до залишку стіни Окольного замку не добратися, балкони старих будинків руйнуються, обсипається штукатурка, новобудови не вписуються в історичне середовище. А Луцьк готується до 930 річниці літописної згадки про місто.
І хоч міська влада усіляко використовує Старе місто для різноманітних презентативних заходів, та вона його не контролює, бо заповідник підпорядковується управлінню культури облдержадміністрації та Міністерству культури.
З одного боку, може це й добре: зважаючи на пропозиції приватизації земель в Старому місті, з такими господарями на місці триповерхівок будуть хмарочоси. А з іншого – місто не може фінансувати роботи в заповіднику, бо він – державний.
А розвиток історичної частини міста нагадує алгоритм «крок вперед – два назад». Бо документів всіх немає, грошей обмаль, міська рада не може втрутитися, але разом з тим змушена «розгрібати» оренду наданих нею ж земель і т.д., і т.п.
Європейське минуле княжого міста
«Україна йде в Європу» - гасло, яке на слуху не один рік. На жаль, ніхто не задумується над тим, що Україна – давно Європа. Принаймні територіально й історично. Бо саме тут є географічний центр Європи. Тут перетиналися шлях «із варяг у греки» і «шовковий шлях». Донька Ярослава Мудрого – королева Франції - була письменною, а її чоловік Генріх І – ні. Українські козаки були на службі французьких монархів, у австрійських Габсбургів та інших європейських правителів. «Батько Москви» Юрій Долгорукий був Великим князем Київським. Луцьк був закладений задовго до Москви. В Луцьку відбувався перший з’їзд європейських монархів. Луцьк називали «малим Римом Сходу». Луцьк був містом з Магдебурзьким правом. Ці всі факти – мала частка величної історії європейської Волині й України, яку народ не вміє використовувати і берегти, бо цілі покоління заражені «яничарством». А тисячолітню європейську історію з історичної пам’яті нації вдалося вибити за декілька десятиліть терору й страху.
Тож, цікаво, як зберігають пам’ятки в старій Європі? Корінний лучанин, журналіст Павло Переведенець, не раз подорожував країнами, де збереглися середньовічні замки й шляхетські палаци, і розповів, як в європейських країнах підходять до збереження історичних пам’яток.
Власне, каже він, найліпше, що може трапитися з пам’яткою – це занесення до списку World Heritage Site ЮНЕСКО. Адже такі об’єкти не можна перебудовувати і змінювати. В Україні таких об’єктів надзвичайно мало: Софія Київська, історичний центр Львова, Києво-Печерська лавра, резиденція митрополита в Чернівцях, дерев’яні церкви Карпат (та й то - спільно з Польщею).
Він навів приклади розумного збереження старовини в містах, де побував:
«У Амстердамі, попри великий наплив туристів щороку, стара частина міста (власне, канали, які є місцем світової спадщини ЮНЕСКО) не має станцій метро (хоча вони дуже потрібні). Історичною частиною міста курсують трамваї, по периметру – автобуси. В’їзд вантажного транспорту туди ніхто не може навіть уявити – лише легкові автівки, мотоцикли (поліція переважно ними пересувається) і велосипеди (їх дуже багато).
Любек (Шлезвіг-Гольштейн, Німеччина) – місто дуже добре надається до порівняння з Луцьком, тому що має однакову кількість населення (213 тисяч). Старе місто (знову ж таки місце світової спадщини ЮНЕСКО) там відбудовували після варварських бомбардувань союзників – це вражаючий район будинків із червоної цегли. МАФів і прибудов-апендиксів я там не бачив (хоча в ренесансовому будинку Буденброків доволі сучасне відділення банку). Принада міста – Хольстентор (ворота, зображені на етикетці пива та колись на дойчмарках), символ нарівні з Вїзною вежею Луцького замку. Ворота зараз використовують як музей. Вантажний транспорт у старе місто не заїздить.
Ерфурт (столиця федеральної землі Тюрингія, 205 тисяч населення) – має найбільший в Європі Домпляц (соборний майдан) зі збереженим бруком, історичну частину майже ідеально збережену. Я особисто бачив там одну-єдину занедбану споруду – будинок із написом «продається». У центрах з туризму та промоції в подібних містах працює від сили до 5-10 чоловік. Принада Ерфурта, окрім ратуші та соборів – місця, пов’язані з Мартіном Лютером (продають навіть лютеранське пійло) та Кремербрюке – населений міст над Герою (річка, мілкіша за Сапалаївку).
Гамбург значно гірше пасує до порівняння з Луцьком – там немає старого міста як такого внаслідок екстремально жорстокої операції «Гоморра», коли британська авіація свідомо стерла з землі житлові квартали та усе, що було можливо. Але там є вдалий приклад використання непотрібної забудови – Шпайхерштадт. Після переходу на контейнерне розвантаження кораблів у 1960-их зникла професія докера і вантажника в порту, а багатоповерхові шпайхери (склади для кави, збіжжя тощо) спорожніли. Тепер цей мікрорайон – візитівка міста, а в будинках складів діють ресторації, галереї, дорогі готелі – все приватне, хоча там не було ані водопроводу, ані електрики колись. У будинку ратуші міста діє ресторація – підприємцям віддають в оренду все, що можна, і це не призводить до руйнування пам’яток.
Ще інакший спосіб врятування пам’яток – приклад занедбаних палаців у Польщі. Так, завдяки співфінансуванню з коштів ЄС, колишні маєтки німецької шляхти разом зі складами та стайнями стають чудовими готелями. Особисто бував, у Вєхліце та Брунові. У Вєхліце, до прикладу, давній склад збіжжя переобладнали під готельні номери з високими стелями-склепіннями.
Власне, одне розумне правило в усіх країнах від Польщі до Франції: в історичних будинках вивіски різних закладів мають бути у межах вітрини. За незначними винятками, цього дотримуються як у Гданську, так і в Копенгагені.
Гданськ
Гданськ
w.jpg)
Гданськ
Інше правило – у замку, магістраті чи вежі 13-го століття може запросто бути розташована ресторація, але власники зобов’язані утримувати будинок в ідеальному стані, вивіску зробити відповідну до архітектурного стилю.
Копенгаген
Копенгаген
Копенгаген
Копенгаген
Копенгаген
Наприклад, у Парижі в центральних арондісманах (округах міста) будинки мають світлий фасад, тож там ніхто не дозволить підприємцю перефарбувати його в корпоративні, наприклад, темно-зелені чи червоні кольори. У Торуню (партнерському місту Луцька) в Кривій вежі було кафе, а зараз якесь мистецьке товариство, і вежа не розвалюється. Європа має багато прикладів оригінального використання старих будівель – кафе та паби в приміщенні тюрми (Амстердам), музеї в казармах, готелі в складах, клуби у церквах».
Осло
Осло
Стокгольм
Стокгольм
І трошки мораліАдміністрація заповідника «Старий Луцьк» часто ображається на журналістів за критику. Мовляв, як критикувати – всі гаразд, а як щось зробиться хороше – не поспішають написати. Зокрема, свого часу ці слова прозвучали, коли стало відомо, що один із забудовників звільнив заблоковану вулицю Кафедральну. Благо, тепер хоч паркан не тулиться до будинку Косачів і не руйнує його. От тільки вулицю мусили знов перекрити, щоб автомобілі не паркувалися під вікнами.
Тішить й те, що дерев’яні елементи замку планують відремонтувати. Але про всі ці події доводиться чути вже тоді, коли до проблеми привернута увага громадськості.
У Луцька є все, щоб стати Меккою для туристів. Не вистачає, мабуть, малого: вміло розробленої стратегії розвитку міста (якої в Луцька немає досі) та людей, які йдуть у владу не заради власного збагачення.
«Хочеш збагачуватися – не йди у владу і займайся бізнесом. А хто хоче у владу - служи народу», - сказав свого часу під час візиту до Луцька святійший патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет.
Юлія Малєєва
Знайшли помилку? Виділіть текст і натисніть
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу
Коментарів: 0
Додати коментар:
УВАГА! Користувач www.volynnews.com має розуміти, що коментування на сайті створені аж ніяк не для політичного піару чи антипіару, зведення особистих рахунків, комерційної реклами, образ, безпідставних звинувачень та інших некоректних і негідних речей. Утім коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації, суб’єктивні повідомлення і можуть містити недостовірну інформацію.