Річниця президентства Петра Порошенка: ким він був і ким став?

Сьогодні виповнюється рівно рік, як українці обрали президентом Петра Порошенка. Торік в цей день відбулися позачергові президентські вибори. Народ в особі одного керівника обрав стратегію на декілька років вперед.
Його називають непоганим гравцем на коротких дистанціях, але чи є у нього якийсь стратегічний план?
Водночас про нього кажуть: чинний президент прагне монополізувати владу – всі питання, які стосуються управління його політичною силою, він вирішує одноосібно. Як і багато інших проблем, які стосуються країни в цілому. На рішення Петра Олексійовича впливає, власне, Петро Олексійович..

Отож, у тодішніх виборах взяли участь 20 кандидатів.

Згідно з протоколом Центрвиборчкому, котрий на засіданні ЦВК підписали всі 15 членів комісії, за Порошенка проголосували 54,7% виборців, які взяли участь у голосуванні, або 9 мільйонів 857 тисяч 308 осіб, – інформує «Кореспондент.нет».

Власним баченням щодо того, яким він був - перший рік президентва Порошенка - поділилася людина з команди, яка керувала країною після Майдану. Людина, яка об'єктивно оцінює діяльність чинного глави держави, бо бачить ситуацію зсередини. Йдеться про колишнього голову апарату Дніпропетровської облдержадміністрації Генадія Корбана.



Інтерв’ю з ним опублікували «ВестиРепортер».

- Формальними лідерами революції були Кличко, Яценюк і Тягнибок. Як так вийшло, що фактично єдиним узгодженим кандидатом в президенти від Євромайдану після революції став Петро Порошенко, колишній міністр економіки в уряді Миколи Азарова?

– Я підготувався. І в мене на кожне ваше питання є афоризм.

Корбан дістає телефон і гортає на екрані – перелік заздалегідь виписаних цитат. Очевидно,справді готувався.

Відповім словами Достоєвського: «Влада дається тільки тому, хто посміє нахилитися і взяти її». Очевидно, Порошенко нахилився і взяв владу.

– Якщо переінакшити слова класика, нахил у випадку з Порошенком – це що?

– Це прагнення взяти владу. Прагнення до влади, якщо хочете. Кожен з цих трьох, яких ви перерахували, володів харизмою і досвідом, і всі вони були носіями однієї тези. Вони були своєрідним тріумвіратом, а Порошенко – сам по собі, чим і відрізнявся.

– За освітою Порошенко – дипломат. Багато спостерігачів відзначають, що один з його успіхів полягаєу тому, що він уміє правильно вести переговори. Це забезпечило як старт його президентства, так і певні успіхи у кріслі глави держави.

– Ви правильно помітили, що дипломат – це та людина, яка вміє правильно вести переговори. Я неодноразово спілкувався з Петром Олексійовичем, і в мене склалося враження, що він вів переговори сам із собою. Можливо, він не сприймав мене як суб'єкта переговорів, проте під час спілкування радився загалом теж сам із собою –що як дипломата його характеризує не дуже втішно. Дипломат-парламентер повинен вміти чути, а не тільки говорити. Дипломатія, в якій існує тільки монолог, призводить до конфлікту.

– Не так давно, коментуючи на своїй сторінці у Фейсбуці тему суду над Фірташем, ви згадали ім'я Віталія Ковальчука, заступника глави АП, як одну з тіньових осіб Адміністрації президента, яка впливає на прийняття рішень главою держави. Чи багато навколо президента таких людей?

– Є такий вислів, що вищі посади схожі на круті скелі. Одні тільки орли та плазуни підіймаються на них. Якщо Петро Олексійович – та людина, яка злетіла на скелю в якості орла, то Ковальчук – той, який дерся на цю скелю.

- Яка його роль в оточенні Порошенка?

– Це такий політичний ділок, який сприяє укладанню дрібних політичних угод.

– Чи багато таких політичних угод на його рахунку?

– Думаю, ні. Я вивчив його біографію. Всі ті інституції, де Ковальчук працював до Адміністрації президента, погано закінчували. Наприклад, банк INKO, де він деякий час керував юридичною службою.

– Банк INKO полетів точно не через Ковальчука.

– До цього він працював в політичній структурі УДАР, яка сьогодні терпить фіаско.

– Теж не аргумент – може, навпаки: УДАР зазнав фіаско через відхід Ковальчука.

– Справа не в цьому. Важливо те, що підприємства, де він працював, потім погано закінчували. Припускаю, що йому вдавалося вчасно вискочити. Я, коли беру на роботу нового працівника, завжди звертаю увагу на те, як він покидав свої колишні місця роботи, – іноді важливіше як, коли і в який момент людина йде.

– А хто взагалі впливає на прийняття рішень президентом?

– На прийняття рішень Петра Олексійовича впливає Петро Олексійович. Думаю, дуже складно вплинути на його точку зору, особливо, якщо він у чомусь себе переконав.

– Поясніть, будь ласка.

– Порошенко належить до категорії людей, які не використовують досвід і помилки інших. Інакше кажучи, є такі люди, які готові собі розбити лоба. І тільки в цей момент вони розуміють, що помилилися. Тобто він не може відмовитися від неправильного рішення. Навіть, якщо воно помилкове, він буде його продавлювати, а потім в якийсь момент зробить вигляд, що все було правильно. Але спочатку він повинен розбити собі лоба.

– І все ж – хто в оточенні президента впливає на нього? Хто частіше за інших з’вляєтьсяу приймальні президента, в коридорах АП?

– На всіх зустрічах присутній Борис Ложкін. Один раз ми вели розмову в присутності пана Березенка. Це було напередодні парламентських виборів – він за них відповідав у всіх сенсах.

– Згідно з Вашими спостереженнями, чим Порошенко керується у своїй кадровій політиці?

– Я думаю, він керується трьома речами. Перше – люди, з якими він пройшов якийсь шлях: партнери чи колеги по бізнесу. Друге – це повинні бути досить зручні люди для того, щоб їх можна було «послати», якщо вони набридли. І вони не образяться. І третє – тривіальні підлабузники.

– А категорія експатів, або іноземних радників, типу Саакашвілі, Квіташвілі, Яресько – вони не з бізнесу і навряд чи їх можна «послати». Звідки вони?

–Я думаю, що вони – ідея Ложкіна, якийсь політичний компроміс. Це непоганий хід, але це хід конем – легкою фігурою. Так, щоби була можливість одночасно впливати на уряд. Хоча, згідно з Конституцією, такі призначення знаходяться в області компетенції прем'єр-міністра. Це люди, нав'язані ззовні іноземними партнерами.

– Якими партнерами? Про що саме йдеться?

– Це можуть бути які-небудь міжнародні фонди, щось на кшталт Фонду Сороса.

– Мені розповідали, що якось на одній із таких нарад Джордж Сорос особисто порекомендував Порошенку звільнити Ігоря Коломойського з посади голови Дніпропетровської обладміністрації, і президент прислухався. Наскільки це схоже на правду?

–Не чув такого, але допускаю. Думаю, що це не має ніякого стосунку до відставки нашої команди.

– Однак наскільки подібні механізми прийняття рішень дієві– коли хтось із іноземних експертів впливає на питання внутрішньої політики?

– Я думаю, що Петро Олексійович радиться з деякими європейськими партнерами. І з нашого питання зокрема. Насамперед, зі стратегічним партнером – послом США і людьми з американського Держдепартаменту. Вони в якомусь сенсі є його директорами.

– Наскільки розстановка експатів-іноземців у владі була ефективним кроком з боку Порошенка і Ложкіна?

– Ефективним для країни чи для політики?

– Для країни.

– Є такий вислів: «Дайте мені хорошу політику, і я дам вам хороші фінанси». Повертаючись до вашого запитання, відповім: цей крок міг би бути ефективним в тому випадку, якщо б цим міністрам дали можливість сформувати власні команди. Їм же почали відразу нав'язувати замів, причому по два відразу. З одного боку Яценюка, з іншого – Порошенка. Одного разу до нас в область приїжджав міністр охорони здоров'я Олекандр Квіташвілі – непоганий дядько. Зі спілкування з ним я зрозумів, що заступники у нього – люди з різних команд, які ментально далекі від нього. Це люди глибоко і корпоративно інтегровані в чиїсь інтереси, в чиїсь команди або в чиїсь бізнеси. Це не ті люди, яких він привів із собою, і не ті люди, яких він сам підібрав. У результаті – ми отримали коктейль з кадрів, на які частково не впливає прем'єр-міністр і президент. Це не команда. Два блоки рухаються в своєму напрямку, і, на жаль, їх ніхто і ніщо не об'єднує. Інакше кажучи, іноземні міністри перетворилися просто в красиву вивіску.

– Той же Квіташвілі при особистому спілкуванні розповідав мені, що йому дали повний карт-бланш на призначення своїх заступників, і ніяких таких складнощів, про які ви говорите, немає.

– Переб’ю Вас. Мене дратує слово «карт-бланш». У нас в країні необмежені повноваження є лише в однієї людини – у президента. Всім іншим, якщо їм розповідають, що у них є карт-бланш, або нагло брешуть, або блефують. У той момент, коли вони, думаючи, що у них карт-бланш, намагаються це використати, виявляється, що це не так. Необов'язково наказувати людині ультимативним тоном: «Він буде твоїм замом!» Можна зробити інакше, як часто вчиняє Порошенко. Він ласкаво і тихо просить: «У мене до тебе особисте прохання». Ніби як справа стосується державної діяльності, але це ж особисте прохання. Час від часу Порошенко використовує цей психологічний трюк.

– Що саме Порошенко контролює в Кабміні через своїх міністрів?

– Кожна людина, яка має владу, схильна нею зловживати. І поки не досягне межі, вона рухається в цьому напрямку. Йдеться знову ж таки про монополізацію влади. Здавалося б, президент і прем'єр могли б бути партнерами і створити одну команду, але кожен з них іде шляхом монополізації влади, що в результаті призводить до негативних наслідків. Владу не можна монополізувати, вона не належить комусь одному. Але в ситуації з нашими політиками можу сказати точно: Болівар не витримає двох.

– Скільки часу ви даєте цьому союзу?

– До весни 2016 року. За цей період досить сильно радикалізується суспільство, воно винесе якийсь свій вердикт чинним політикам. Я не знаю, чи є у Порошенка якийсь стратегічний план, але зазначу, що він непоганий гравець на коротких дистанціях. Він непоганий спринтер, і він наразі обганяє Яценюка.

– За рахунок яких особистих якостей це відбувається, на Вашу думку?

– Порошенко старший і в якомусь сенсі мудріший. У нього в руках є силові інструменти. І головне – він багатший Яценюка. Туди, куди прем'єр змушений тягнутися, Петро Олексійович може взагалі не дивитися.

– Фінансовий стан Порошенка, як бізнесмена до початку його президентства, покращився чи погіршився?

– Складно сказати. Витрати у нього явно зросли. По-перше, тому що він змушений витрачатися на політику, а вона коштує дорого. Частково це процес виборів. Нікого заможнішого за нього в його команді, в політичній силі, яку він веде, немає. Він директор бізнесу, директор грошей, директор партії.

– Згідно з розповідями чиновників, Порошенко – вельми ощадливий. На відміну від багатьох представників Партії регіонів, які доплачували ключовим працівникам з особистих коштів, Порошенко не фінансує апарат і своїх людей по вертикалях влади. Це одна з причин, чому багато якісних фахівців не затримуються на роботі – рано чи пізно вони втомлюються працювати за безкоштовно.

– Він і не повинен фінансово підтримувати всіх і вся, на кого він може впливати. Цього не в змозі зробити жоден олігарх.

– Питання лише в тому, як налагодити цю систему мотивації. У Партії регіонів, наприклад, була система загального фонду, куди скидалися засобами всі члени партії та окремі спонсори, що дозволяло фінансувати певні проекти. У Порошенка довго думали над якимось фондом, з якого можна було б дофінансовувати зарплати для ключових держслужбовців. Ідея поки не реалізована. А як має бути?

– У Партії регіонів взагалі працював інший механізм. У них був так званий «общак», що вписується в їхню систему цінностей і поведінки. Тримач общака був десь зверху, але окремим людям, наближеним до головного, було делеговано право розпоряджатися частиною цієї годівниці. Відповідно, вони дійсно побудували якийсь клан і підтримували систему всередині цього клану. І навпаки – в БПП держателем ресурсу є сам президент, нікому його не довіряючи. Це містечковий принцип, тому його партнери воліють шукати цей ресурс на стороні.

– Ця сторона – це що: фонди, гранти, гроші міжнародних партнерів?

– Не обов'язково. Це сфера інтересів. Є державний бізнес або монополії, де достатньо ресурсу для того, щоб його черпати. І цілком можливо, його партнери намагаються використовувати цей ресурс або його частину, щоб підтримувати якісь політичні речі.

– Чому президент досі не продав свій бізнес? Зокрема, в Липецьку?

– Нічого немає сильнішого, ніж безкорислива любов до грошей. Напевно, не продає, бо не може отримати ту ціну, яку хоче за нього. Крім того, ряд активів є суперечливим. Якщо серйозний іноземний інвестор розглядає купівлю всього бізнесу, то в цю модель ніяк не вписується частина бізнесу, яка знаходиться в Росії, інакше кажучи, пакетну пропозицію не можна реалізувати повною мірою. Компанія Петра Олексійовича – це досить великий капіталізований бізнес, і немає сенсу продавати його окремими частинами. В обороті цінних паперів діє таке правило: якщо ви володієте великим пакетом акцій, він завжди коштує дорожче, ніж невеликий, але він завжди менш ліквідний, тому він вимагає великих капіталовкладень.

– Повертаючись до бізнесу Порошенко – чому не продав?

– Швидше за все, він торгує пакетною пропозицією, тобто продає все. Це зумовлено двома проблемами. Перша – очевидно, на ринку немає ціни, яка відповідає уявленню і мультиплікатору, який заклав президент. Друга – один з активів, який знаходиться в зоні відчуження. Я говорю про фабрику в Липецьку. А оскільки проти РФ діють санкції, західний інвестор не може розглядати цей бізнес як частину пакетної пропозиції. Він змушений відокремлювати його. Хоча частина бізнесу Порошенка, що знаходиться в Росії, найбільш капіталізована.

– Той факт, що бізнесмен Порошенко – президент, в цілому добре для бізнесу і його ціни чи погано?

– Якби не було війни, це було б добре. Війна об'єктивно впливає погано на будь-який бізнес, зокрема й на бізнес Порошенка. Припускаю, що до 2016-го він не продасть його. Бізнес у нього хороший. Може, він спеціально тягне, щоб взагалі його не продавати, коли його повноваження закінчаться. Бувають дні, коли він думає про матеріальне, а не про вічне. У ці моменти він все-таки залишається матеріалістом.

– Від чого це залежить – від настрою, чи від політичних перспектив, які Порошенко малює перед собою?

– Це може залежати від того, виспався президент чи ні. А може, від внутрішнього стану людини та її потреб.

– Чи правда, що президент працює ночами?

– Він багато працює, це правда. Я думаю, у нього дійсно мало вільного часу.

– Як Ви оцінюєте політичні перспективи Порошенка? Чи може він стати реальним лідером країни, переобратися на другий термін?

– Ні. Мільйон причин. У мене є таке відчуття, що він і сам не хоче йти на другий термін. «Тягар» у нього занадто великий. Порошенко - та людина, яка нахилилася за владою, на відміну від лідерів революції, і йому, як мені здається, важко її тягнути. Цього разу лідерами революції були не ті, хто опинився при владі, а такі люди, як Ярош, – вільні, але без вантажу.

– Тобто ті, яких революція за фактом з'їла.

– Швидше притоптала. Багатьом із цих людей не дали можливості себе знайти. Не дали ті, хто опинився при владі.

– Назвіть цих людей, яким не дали можливості себе проявити?

– Я не стояв на Майдані і не знаю всіх лідерів поіменно. Але, очевидно, це такі люди, як Ярош та інші патріоти. Максимум, чого багато хто досяг в політиці, – це став народним депутатом.

– Висловлюючись Вашими словами, не пам'ятаю, щоб Ярош особливо нахилявся, щоб «підняти» більш вагому владу. Він якось не виявив великих амбіцій.

– В цьому і вся проблема таких людей, як Ярош. Вони - ідеалісти.

– І все ж таки, повертаючись до теми Порошенка, за яких умов президент може втратити владу достроково, чи це – не його сценарій?

– Провокаційне питання.

– Може, у Вас і на цей рахунок є афоризм?

– Є. Зараз знайду ... Знайшов! «Занадто велика влада, раптово набута одним з громадян при республіці, перетворює останню в монархію або у дещо ще гірше». Чим більше Порошенко буде прагнути до монополізації влади, тим швидше він наблизить втрату цієї влади. Він, очевидно, не усвідомлює цей момент.

– По-вашому, як рік президентства вплинув на Порошенка як особистість? Як велика влада вплинула на його характер? Що в ньому змінилося?

- Він злегка загартувався, а це означає, що він поступово перетворюється на пам'ятник, який височить на п'єдесталі і рукою показує шлях. Вам це нічого не нагадує? Його проблема в тому, що він не має зворотного зв'язку із суспільством. Зворотного негативного зв'язку. У давні часи царі і королі переодягалися, приклеювали вуса і накладні бороди і виходили в народ, слухали і дивилися, чим він живе. Порошенко не спускається з п'єдесталу, він занадто обгородив себе церемоніями. Це церемоніальна палацова важливість робить його бронзовим.

– Наведіть приклад з Вашого особистого спілкування, що підтверджує цю характеристику.

– Я пам'ятаю, коли Турчинов виконував обов'язки президента, Коломойський легко піднімав трубку і швидко вирішував якісь питання. У Петра Олексійовича інша манера вести державні справи. Він довгий час призначає зустрічі, переносить, призначає заново, готується. На це все витрачає купу часу. Якісь люди все це обслуговують. Хоча, при бажанні, є пряма лінія Держзв'язку, можна підняти слухавку і поговорити. Ця церемоніальність убезпечує його, як частокіл.

– Можливо, це просто питання безпеки, обумовлені війною.

– Якраз під час війни ти повинен швидко реагувати і не витрачати час на церемонії і непотрібну дипломатію. Можна все спростити: тобі потрібна людина – взяв і подзвонив. А не виставляти купу палацових людей, які за тебе намагаються щось відповісти, явно неправильно, або взагалі не відповісти. З інших прикладів: я на своєму рівні в один дотик по закритій лінії зв'язку додзвонювався голові адміністрації, який був за Турчинова. Щоб поговорити, наприклад, з Борисом Ложкіним, іноді потрібні тижні.

– Якщо Ви зараз наберете його по мобільному, він не візьме трубку?

– Я ж кажу – він не відповідає навіть по спеціальних лініях. Іноді він відповідає на СМС, але через деякий час. Або на дуже особисті повідомлення. Я думаю, це такий купецький стиль ведення справ. Або ж стиль дипломата.

– Як Ви вважаєте, рішення Порошенко припинити перемир'я і почати бойові дії 1 липня 2014 було помилкою? Чим президент тоді керувався?

– Мені важко сказати, чи була це помилка чи ні. Але перш, ніж починати грати життями тисяч людей, потрібно добре подумати над методами і способами дипломатії. З точки зору цінностей, напевно, це помилка. З іншого боку, мені важко відповісти на це питання, тому що складно уявити себе на його місці. Цілком можливо, що він поспішив. Це ж був дебют. Ти не можеш під час дебюту виводити важкі фігури, висловлюючись мовою шахів. Висловлюючись мовою карт, може, треба було трохи блефувати.

– Якби Ви були тією людиною, хто дає Порошенкові поради, в той момент як би ви порекомендували йому вчинити?

– За тиждень до виборів ми якраз і дали йому таку пораду – не розгортати повномасштабну війну. Порошенко як кандидат у президенти приїхав з робочим візитом до Дніпропетровська. Були з ним тоді і Ковальчук, і Луценко, і Кличко. Ми радили не воювати, у всякому разі не вести повномасштабну війну з застосуванням важких видів зброї. Можливо, і треба було вести, але на рівні якоїсь поліцейської операції, застосовуючи дипломатію.

– Чим обумовлені невдачі української армії в боях у січні-лютому під Донецьком та Дебальцевим?

– Я вважаю, що замість всієї цієї некомпетентної неповороткої махини потрібно розпочати приватну військову компанію, регламентуючи відповідні процедури в парламенті, і впоратися з найманцями силами найманців. І це б коштувало дешевше.

– Ви пропонували цю ідею Порошенкові?

– Ні, він би все одно мене не почув.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---