Новий закон про вибори нардепів: українцям пропонують відмовитися від «мажоритарки»

Відкриті виборчі списки, один бюлетень замість громіздких «скатертин» та обов’язок кожного кандидата балотуватися в регіонах: яким чином пропонують змінити виборче законодавство, аби ліквідувати «негативний відбір» політиків, корупцію під час виборчого процесу та нерівномірне представлення регіонів у парламенті, розповіли експерти Реанімаційного пакту реформ.

На заміну ганебному «закону Януковича», за яким половину складу Верховної Ради обирають за пропорційною, і половину – за мажоритарною системою, підготували нові законопроекти, що покликані виправити низку недоліків виборчого законодавства. Йдеться про утворення справжньої внутрішньопартійної конкуренції, рівномірне представлення усіх регіонів країни в парламенті, подолання корупції на етапі виборчої кампанії тощо. Про те, у чому полягає виборча реформа, яку пропонують ухвалити нардепам, розповіли експерти РПР.

Для чого потрібно змінювати виборчу систему в Україні?

Директор з розвитку МГО «Інтерньюз-Україна», головний експерт групи Реформа виборчого законодавства Реанімаційного Пакету Реформ Євген Радченко зауважує, що чинна система не дає можливості обрати усіх 450 депутатів (вибори на непідконтрольних територіях у 2014 році не відбулися). Також потрібне пропорційне представництво партій у парламенті, чого наразі немає, та забезпечення дієвості парламенту.

Українська виборча система зараз має дві найстрашніші риси, які накладаючись на умови країни, «роблять з нас Сьєрра-Леоне». Йдеться про способи ведення передвиборчої агітації, підкуп виборців в умовах маленьких мажоритарних округів. Своєю чергою, у закритих списках за пропорційною системою олігархи без проблем купують прохідні місця.Український парламент – лідер в Європі за кількістю зареєстрованих законопроектів. Депутати думають не про якість, а про кількість поданих законопроектів, адже саме про кількість поданих законопроектів вони звітують перед виборцями, навіть якщо жоден з законопроектів не став законом.

Існуюча виборча система не сприяє дієвості парламенту, вона цій дієвості перешкоджає, - вважає Євген Радченко. Українська система, з його слів, мегакорумпована на мажоритарному і на пропорційному рівнях, тож обрані нардепи намагаються «відбивати» витрачені на виборчу кампанію гроші і парламент став не законодавчим органом, а органом, де узгоджуються інтереси.

Часто партії дозволяє потрапити у парламент красива рекламна кампанія на телебаченні, як, наприклад, «Партія зелених» у 1998 році, численні кампанії Юлії Тимошенко, Олега Ляшка тощо. Отже, зі слів Євгена Радченка, чинна виборча система сприяє «цілуванню корів» та «сіданню на мотоцикли» у рекламних роликах, а не нормальному партійному будівництву.

Людина, яка приходить в партію, або стає функціонером на зарплаті без жодних перспектив кар’єрного росту, або просто приносить гроші і купує прохідне місце у партійному списку. Партійної кар’єри у жодній з політичних партій в Україні наразі немає, немає прецедентів, коли людина завдяки інтелектуальним чи організаційним здібностям пройшла шлях від рядового члена партії до її лідера. Спочатку людина стає відомим медійним персонажем, а потім – очолює партію. Більшість брендових партій в України виникали у результаті розколу інших партій.

У мажоритарній системі існує проблема «негативного відбору» - у корупційних умовах обирають людей, які становлять гіршу меншість. Продати свій голос готові, відповідно до опитувань, приблизно 18-22% виборців. Саме ці виборці стають вирішальними у процесі обрання не дуже порядних кандидатів. Це і є негативним відбором, коли обирають непорядних, корупційних та тих, хто завідомо йде на обман. Також з сучасною виборчою системою неможливо обрати повноцінний склад парламенту, зважаючи на ситуацію на Сході та анексію Росією Криму.

Як зауважив голова Centre.UA, віце-прем’єр-міністр з питань євроінтеграції у 2005 році Олег Рибачук, система влади в Україні досі суттєво не змінилася – влада приваблює людей, які йдуть туди не для того, щоб подолати корупцію, а щоб вкласти гроші та відбити їх із шаленим прибутком. Склалася система гарантованої безкарності для тих, хто потрапляє в політику у партію влади. Навіть опозиції можуть давати можливість «гавкати» в обмін на декілька важливих голосувань. Він нагадав, що, балотуючись на пост президента, Петро Порошенко обіцяв скасувати ганебний виборчий «закон Януковича», натомість у 2014 парламентські вибори відбулися саме за цим ганебним законом.

Олег Рибачук наголосив, що наразі головне – прибрати мажоритарку, важливо також, щоб політичні партії конкурували найкращими політиками, тож потрібно ввести системну конкуренцію. З його слів, «партії - це бочки з протухлими огірками і туди треба закидати свіжих, тому що це неможливо з’їсти». При моделюванні виборчої системи потрібно враховувати три критерії: правовий (є багато національних та міжнародних юридичних документів, до яких треба дослухатися - Конституція України, декларація прав людини ООН тощо); суспільний (критерій легітимності – виборчу систему люди повинні визнавати справедливою та розуміти); політичний (виборча система повинна сприяти досягнення країною тих чи інших цілей).

Під час місцевих виборів 2015 року правовий критерій був присутній, але з суспільним були проблеми – кандидати, які набрали найбільше голосів в окрузі, часто не ставали депутатами, водночас було 19 випадків, коли кандидати стали депутатами, набравши нуль голосів.

Пропорційна система більше відображує політичні вподобання виборців і краще підходить для колегіального органу, для будь-яких видів рад. Мегакорупція, на думку експертів, процвітає саме завдяки мажоритарній системі. При мажоритарній системі депутат лише формально представляє округ, тому що закони, з якими працює депутат, поширюються не лише на його округ, а й на всю територію України. Навіть у Конституції йдеться про те, що депутат представляє увесь український народ, а не свій округ.

Пропорційна система з відкритими списками і досвід інших країн

Євген Радченко розповів, що серед 61 країн - членів Венеціанської комісії - лише п’ять використовують систему одномандатних виборчих округів відносної чи абсолютної більшості для єдиної або нижньої палати парламенту, а саме Азербайджан, Білорусь, Франція, Сполучене Королівство і Сполучені Штати Америки. 56 країн використовують пропорційну або змішану (чи «комбіновану») виборчу систему. З них 43 країни використовують пропорційну систему – принаймні для однієї палати у країнах з двопалатним парламентом, – і 13 країн використовують змішану систему.

Ця тенденція змінюється, ще 10 років тому країн було 33, а не 43. Отже, є тенденція до застосування пропорційної системи з відкритими списками. Ця система має дві функції – вона сприяє розвитку партій та забезпечує ефективний зв'язок виборця з депутатом.

Нині є проект Виборчого кодексу та проект Закону про вибори народних депутатів України. Законопроекти передбачають загальнодержавний виборчий список кандидатів, регіональні виборчі списки та тривідсотковий виборчий бар’єр.

Завдання нової виборчої системи

Серед основних завдань зміни виборчої системи в Україні зараз: забезпечення основних принципів виборчого права; результативність виборів – обрання 450 народних депутатів (наразі обрано менше 450 депутатів, оскільки у низці округів, що розташовані на непідконтрольних територіях, парламентські вибори 2014 року не відбулися); пропорційне представництво політичних партій у парламенті; запобігання зловживанням, мінімізація ризиків підкупу та впливу адміністративного ресурсу на результати виборів; розвиток внутрішньопартійної демократії та розбудова місцевих організацій партій; можливість голосування за конкретних кандидатів та врахування ситуації на Сході України та окупації Криму.Виборчі регіони-області замість дрібних округів

Як йдеться у проекті Виборчого кодексу № 3112-1 та проекті Закону України «Про вибори народних депутатів » № 1068-2, парламентські вибори проводитимуться у 27 виборчих регіонах, тобто, постійних територіальних виборчих округах. Вони слугуватимуть лише для логістики, матимуть однакову кількість виборчих дільниць і в кожному окрузі створять територіальну виборчу комісію, яка не ухвалюватиме суттєвих рішень. Її завданням буде транспортування та забезпечення порядку при розвезенні бюлетенів на виборчі дільниці, контроль за виборчими комісіями при голосуванні, формуванні протоколу тощо.

Однак ТВК більше не займатимуться реєстрацією чи скасуванням реєстрації кандидатів. Отже, окружна виборча комісія обслуговуватиме не виборців, а дільниці. Досі максимальна кількість дільниць у межах одного ТВО становила 244, мінімальна – 57, а у новому законопроекті пропонують цю кількість зробити однаковою.

У більшості випадків межі виборчих регіонів збігатимуться з межами областей. Винятки – утворення двох виборчих регіонів у межах Дніпропетровської області (Криворізького та Дніпровського) та у межах Києва (Лівобережний та Правобережний Київ), своєю чергою, Крим перебуватиме у межах одного виборчого регіону з Херсонщиною. Це зробили для того, щоб обрати 450 депутатів та щоб усі регіони були представлені у парламенті. Наразі вибори вдається проводити лише на підконтрольній частині території Донбасу, тому не було можливості обрати достатню кількість нардепів від Донецької та Луганської областей. Саме тому, до прикладу, Крим приєднують до Херсонщини і скільки виборців проголосують в окрузі, стільки депутатів оберуть до Верховної Ради.

Регіональні списки замість скомпрометованої «мажоритарки»

Кожна партія висуватиме два типи списків – єдиний список кандидатів у загальнодержавному виборчому окрузі та списки кандидатів у відповідних виборчих регіонах, з яких формуватиметься єдиний список кандидатів. У виборчих регіонах виборці голосуватимуть за відповідні регіональні списки, а не єдиний список кандидатів. Голосування здійснюватиметься шляхом вписування порядкового номера списку до виборчого бюлетеня. Крім того, виборець факультативно може проголосувати також і за окремого кандидата, включеного до списку, за який виборець голосує (також шляхом вписування його порядкового номера до бюлетеня). Недійсним вважатимуть бюлетень, в якому не буде зазначено жодного порядкового номера списку.

Кожна партія висуватиме 28 списків – один загальнодержавний, куди входять усі кандидати, які в регіональних списках. Порядок цих кандидатів визначатиме партія. Усіх цих кандидатів партія повинна також внести до 27 регіональних списків. Наприклад, партія висунула 450 кандидатів – 450-ий кандидат у загальнодержавному списку може одночасно бути першим кандидатом у списку одного з регіонів і таким чином мати реальні шанси бути обраним у цьому регіоні до парламенту. Тобто, кожен виборчий осередок партії може робити свою стратегію. Партії, для того, щоб отримати достатню кількість мандатів, доведеться активно працювати на усій території України, вона, відповідно до закону, муситиме висувати мінімум п’ять кандидатів у кожному з 27 виборчих регіонів.

Отже, не існуватиме «двох сортів кандидатів», як це було досі, тобто, мажоритарників та списочників. Мажоритарникам наразі найважливіше, щоб кошти надходили в його округ, а не загальноукраїнські питання. У разі ухвалення нового закону, лідер партії, до прикладу, зможе балотуватися першим номером у регіональному списку в одному з регіонів, де потрібно підвищити підтримку партії. Тобто, ця схема дає можливість партії гнучко обирати тактику виборчої кампанії.Без вирішальної ролі ТВК: як рахуватимуть голоси виборців

Бюлетень буде невеликого розміру і в нього виборець вписуватиме номери партії та номер кандидата, за якого хоче проголосувати. Виборець зможе вказати лише номер партії без номера кандидата. Номер партії у загальнодержавному та регіональному списках буде однаковим. Всередині виборчої кабінки буде розміщений плакат з переліком партій та кандидатів.

Якщо вписаний неіснуючий порядковий номер партії, або номер партії не вписаний, бюлетень вважатиметься недійсним. Якщо ж вказаний номер партії, але не вказаний номер кандидата, голос зараховується лише партії.Підрахунок голосів на дільницях буде дещо складнішим – сортування бюлетенів відбуватиметься декілька разів: спочатку за номером партії, а потім сортування голосів, відданих за партію за номерами кандидатів. Втім, як довели тренування, десять сортувань з маленькими бюлетенями комісія здійснює швидше, ніж одне сортування зі «скатертинами».

Після цього, як і раніше, ДВК складатиме протокол. Увесь підрахунок голосів відбуватиметься у ЦВК, а не в ТВК, щоб унеможливити фальсифікацію в регіонах. У ЦВК спочатку визначать кількість голосів, які повинні здобути партії для отримання мандатів. Визначать, які партії пройшли відсотковий бар’єр. Тоді кількість голосів, поданих за ці партії, плюсують і ділять на 450 – це і буде виборча квота (кількість голосів виборців, необхідних для отримання одного мандату). Виборча квота буде однаковою для всієї країни. Отже, «ціна» кожного депутата однакова.

Визначення переможців виборів та «хабар партійним лідерам»

Право на участь у розподілі депутатських мандатів отримуватимуть лише ті партії, на підтримку регіональних списків яких у загальнодержавному виборчому окрузі подано щонайменше 3% голосів виборців. Після визначення партій, які подолали виборчий бар’єр, ЦВК визначатиме виборчу квоту – кількість голосів, необхідну для отримання одного мандата. Ця квота визначатиметься діленням кількості всіх голосів у загальнодержавному окрузі за всі регіональні списки партій, які подолали виборчий бар’єр, на конституційний склад Верховної Ради України (450).

Після цього ЦВК визначатиме кількість мандатів, які отримуватиме кожен регіональний список партії. Для цього кількість поданих за нього голосів у виборчому регіоні ділитиметься на виборчу квоту, і отримане число округлюватиметься до цілого числа. Ці мандати отримуватимуть кандидати від партії у виборчому регіоні, які отримали на свою підтримку найбільшу кількість голосів виборців. Нерозподілені в округах місця партії отримає список кандидатів від цієї ж партії у загальнодержавному виборчому окрузі. Наприклад, у загальнонаціональному списку партій перша десятка депутатів проходитиме за компенсаційним мандатом. Це, зі слів експерта – своєрідний «хабар» лідерам політичних партій.

Місця, відведені списку кандидатів від партії у загальнодержавному окрузі, заміщуватимуться у порядку черговості, визначеної списком; при цьому кандидати, обрані у виборчих регіонах, не враховуватимуться.Моделювання нового законодавства: скільки нардепів отримала б Волинь

Експерти змоделювали, якими могли б бути результати парламентських виборів 2014 року у разі застосування пропонованих законопроектів. Моделювали ситуацію для 3%, 4% та 5% бар’єру. Так, за умови 3% бар’єру, у «Народного фронту» 87% кандидатів пройшли б з регіонів, і лише 13% - з загальнодержавного списку, а у «Громадянської позиції», що здобула трохи більше 3%, до парламенту потрапив би лише один кандидат з регіонів, решта пройшли б за загальнонаціональним списком. Тобто, що більша партія, то сильніший у неї регіональний розподіл, що менша партія – то більш закритий для неї фактично список.Таким чином, загальнодержавний список слугує для того, щоб дати шанс малим партіям прорватися у парламент. А великі партії, якщо не працюватимуть активно в регіонах, відчутно втратять голоси. Це роблять для того, щоб змінювати політичні еліти, не давати їм «законсервуватися». За умови 5% бар’єру, наприклад, ВО «Батьківщина» третину мандатів отримало б за регіональними списками.

Що вищий бар’єр, то сильніше партії повинні працювати у регіонах. Партія, мовляв, не повинна бути «київським клубом», а повинна працювати на усій території України.Законопроект, на думку експерта, вирішує проблему явки виборців саме завдяки загальнонаціональній виборчій квоті. У якому регіоні виборці будуть активнішими, той регіон і отримає більше депутатів у парламенті. Наприклад, при 3% бар’єрі Львівщина у 2014 році отримала б 13 нардепів від «Народного фронту» та 8 – від «Солідарності».

Волинь, у разі застосування пропонованого законопроекту у 2014 році, була б представлена в парламенті 10 нардепами за умови 3% бар’єру та 13 – за умови 5%. Для порівняння, Луганщина, де активність виборців була низькою, отримала б одного нардепа, Донеччина – 9 та 8 відповідно, Львівщина – 34 та 39, Правобережний Київ – 12 та 14, Лівобережний Київ – 12 та 14.Зауважимо, що нова система матиме також низку недоліків. Так, йдеться про потенційне збільшення кількості недійсних бюлетенів, необхідність довготривалої інформаційної кампанії та якісного навчання членів виборчих комісій, складність підрахунку голосів та встановлення результатів.

Під час обговорення проекту змін до виборчого законодавства у Луцьку, до законопроекту у депутатів виникла низка зауважень. Так, депутат фракції «УКРОП» у Луцькій міській раді Борис Смаль зазначав, що у новій системі, на його думку, олігархічна партія, маючи велике представництво на сході та у центрі країни, зможе мати багато депутатів від цих регіонів у парламенті. Натомість Волинь може бути представлена лише 1-2 депутатами замість 5.

Основним аргументом проти законопроекту нардеп Ігор Гузь назвав те, що гіпотетично за цією системою Волинь може отримати не п’ять представників у парламенті, як нині, а 1-2, або взагалі жодного (наприклад, якщо волиняни проголосують за кандидатів партії, що не подолає відсотковий бар’єр, а кандидати решти партій в області отримають менше голосів, ніж потрібно для потрапляння у парламент).

Павло ПЕРЕВЕДЕНЕЦЬ

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---