Мінські домовленості стали значною помилкою Порошенка

«Кілька місяців тому, спілкуючись з Романом Безсмертним (український громадський діяч, один із з ключових ньюзмейкерів щодо Мінського процесу, - ред), я запитав, як довго він має намір брати участь в, м'яко кажучи, сумнівному "мінському процесі"? Він відповів, що буде цим займатися, поки питання безпеки обговорюються першочергово питань політичних», - пише на «Хвилі» блогер Олександр Кочетков.

Тобто, спочатку роззброєння бандформувань, виведення російських військ, повернення контролю над кордоном і тільки потім "особливий статус Донбасу", амністія бойовиків.

І ось Роман Безсмертний оголосив про свій вихід з "мінської групи", відразу після візиту в Київ Вікторії Нуланд.

Це однозначний симптом: Захід хоче, щоб з його телевізорів прибрали документальний фільм жахів "Війна на Донбасі". Його можна замінити хоч дешевим фентезі "Росія одумалася", хоч економічним шоу "Гроші не пахнуть, поки стріляють не в нас". Тому Захід наполягає на односторонньому виконанні Україною зобов'язань, односторонньо прийнятих Президентом Порошенком в Мінську (чи раніше?), - пише автор.

"Мінський абсцес", з його слів, готовий прорватися. Це приведе або до летального зараження крові, або до оперативного втручання і подальшого одужання.

Так або інакше, але просування "гібридної капітуляції" і опору – для Заходу стає безумовно найголовнішою темою на найближчий політичний цикл. Це вісь поляризації для усіх гілок влади, усіх політичних і громадських сил, лідерів і громадян України.

Без напівтонів: чорне і біле. За Україну або проти. Сумно, але пішовши на умови Кремля, "миротворець" Порошенко переніс війну всередину українського суспільства.

Критичність моменту ще і в тому, що в майбутніх потрясіннях усі учасники мають свої, окремі від інших цілі. Розрядка станеться тільки за рахунок того, хто програє, загальне благополуччя неможливе.

Найбільш очевидна позиція у президента. Тому що вимушена.

Він зробив важку для України і фатальну для себе помилку, взагалі пішовши на переговори в такому форматі: у "комерса" за столом з "решалами" шансів нуль. Порошенко зрозумів, що його спільно загнали в лузу, але сподівався "з'їхати" – щось виконати, щось заговорити. Проте Нуланд, а потім і держсекретар Керрі дають зрозуміти, що не пройде.

ЧИТАТИ ЩЕ: РІК НЕВИКОНАННЯ МІНСЬКИХ УГОД: ЩО ДАЛІ?

Сподіватися, що Порошенко мудро сховається за всенародний референдум - це як вірити, що він реально відмовиться від бізнесу.

По-перше, йому доведеться по факту визнати провал своєї "миротворчості", що привело до того, що нам потрібно утримувати і леліяти бойовиків, які воюють з нами. По-друге, проти волі народу України ні Штати, ні навіть недоімперія заперечувати, звичайно, не будуть. Проте винирне черговий компромат по Порошенку. І вже не на зразок офшорів, а те, що зробить Порошенка неприйнятним, з усіма наслідками.

Дуже б хотів, щоб мої прогнози розбилися об непохитну патріотичну позицію президента. Але, швидше за все, Порошенко з поплічниками розгорне знайому інформаційну вакханалію щодо або "Мінськ", або недоімперія бомбить Україну, як Сирію. Плюс Захід відвернеться, ми банкроти, і долар - сто. А так - повертаємо Донбас, зберігаємо території, інвестиції на відновлення, - припускає автор.

Позиція громадянського суспільства та і більшості українців теж зрозуміла: жодних дій з бойовиками. Тим більше, в односторонньому порядку: мандат на капітуляцію Порошенко перед президентськими виборами не просив, і йому ніхто його не давав.

Активісти готові відстоювати свою проукраїнську позицію. При чому, досить рішуче, у тому числі, і вуличними протестами. І це теж не секрет, судячи з того, на що натаскують Нацгвардію на її базі.

А ось з Верховною Радою складніше.

Зрозуміло, що "Батьківщина", "Самопоміч" і "радикали Ляшка" підтримають "мінську змову", тільки якщо їхніми лідерам гарантувати відповідно пости президента, прем'єр-міністра і спікера ВР (не зовсім жарт, до речі). Але і це нюанси.

Отже, знайдеться кому від душі повідати суспільству, що "мінський процес" - це мир рівно настільки, наскільки буханець хліба, пачка маргарину і півкіло цукру -"київський торт", а також про "народний імпічмент", що обнулив Януковича.

Стовідсотково Порошенко може розраховувати навіть не на свою фракцію, а на Опоблок і його послідовників у вигляді "Відродження" і "Волі народу". А також на деяких позафракційних депутатів. І усе це дуже не безплатно. Ну дуже.

На конституційну більшість ця "шагренева шкірка" очевидно не розтягується. Та і з простою більшістю для ухвалення законів про амністію і вибори на Донбасі передбачаються проблеми.

Вони криються в майбутній позиції фракції "Народний фронт". Після скандальної заміни Яценюка на посту прем'єра фракція отримала три окремі центри управління: Авакова через Антона Геращенко, Турчинова через Сюмар, і власне Яценюка через Бурбака. У кожного центру - своє бачення і майбутнього України, і - головне - власного. Плюс пекуча образа Яценюка, який причину своєї відставки бачить в манії Порошенка загрібати під себе усю владу і всі фінанси.

І чому б це Яценюк, який вже думає про новий виток кар'єри (знову не жарт!), по вуха бруднитися в "мінському договорняку", від якого йому вдавалося триматися чим подалі? Та ще і підігравати кривдникові?

Так що тут має відбутися змагання двох жлобств. Свою натуру Порошенко вже продемонстрував, поспішивши віджати Яценюка від корита до голосування за "мінськ", а не поступився б, то зробив би це після. Тепер хід Арсенія Петровича: продовжить витрачатися на нарфронтовських депутатів - отримає шанс поквитатися з Петром Олексійовичем. При чому, ось яка оказія! – в інтересах України! Поскупиться, і управління фракцією перехоплять Аваков і Турчинов, з якими Порошенку домовлятися простіше.

І в усій цій контраверсійній багатофакторній грі різко збільшується роль номінально технічних фігур.

Тому що президент і громадянське суспільство вступлять у жорсткий конфлікт. Верховна Рада буде напівпаралізована депутатськими розбірками. На вулиці один проти одного опиняться силовики і активісти, але вже за участю ветеранів АТО. А на додаток пожвавляться "контрабандні республіки" в спробі і собі відкусити "особливого статусу".

Подібне протистояння було в 2001 році - "касетний скандал", "Україна без Кучми", найгостріші на ті часи зіткнення з міліцією.

Тодішньому прем'єр-міністрові Ющенку досить було зайняти позицію на стороні громадянського суспільства, туди ж, як води з гір, стекла б депутатська більшість, Президент Кучма опинився б в ізоляції і фактично без влади.

Але у Ющенка тривіально не вистачило духу.

Що стосується амністії і виборів на Донбасі, то їх пропонується провести одразу після того, як Президент Порошенко повторить в Донецьку або Луганську свій іспанський трюк: зайде без охорони в першу-ліпшу аптеку і купить яких-небудь полівітамінів. Чи що там допомагає від завищеної самооцінки?

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---