Грошові вкладення у Луцьк вернуться ментальними змінами,- Слапчук*

Ігор Палиця свідомо витрачає власні кошти для Луцька, які до нього ніколи не повернуться з прибутком, утім повернуться ментальними змінами. Роздаючи гроші наліво й направо, світ не зміниш - потрібно міняти систему нашого буття. Найперше, систему управління державою. Власне, цим і займається комнада Ігоря Петровича, людини, яку він порекомендував на посаду міського голови, Олександра Товстенюка, та Фонду “Новий Луцьк”, - твердить відомий письменник, заслужений діяч мистецтв України, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка Василь Слапчук.

Він впевнений, що «той факт, що Ігор Палиця вирішив іти на місцеві вибори, дає підстави волинянам тільки для радості. Дотепер Ігор Петрович вкладав гроші лише у місто, і було б прекрасно, каже Слапчук, якби він розширив поле своєї діяльності до меж всієї Волині. Треба «прив’язати» його до міста, до області. Зробити так, щоб Ігор Палиця повторно «прописався» у нашому регіоні, подвоїти його інтерес до наших теренів, а відповідно і його капіталовкладення».

Василь Слапчук розповідає, чому він став довіреною особою Олександра Товстенюка, який балотується на посаду Луцького міського голову від політичної партії «Українське Об’єднання Патріотів – УКРОП», що, на його думку робить команда Ігоря Петровича в Луцьку та, власне, висловлює своє ставлення до діяльності засновника Фонду.

- Кілька років тому на Волині визначали ТОП-100 видатних волинян. У цьому списку були і ви, як відомий письменник, своєрідний волинський «бренд», і Олександр Товстенюк, голова правління Фонду Ігоря Палиці «Новий Луцьк». Коли відбулося ваше з ним знайомство, чому ваше спілкування посприяло тому, що тепер ви – довірена особа Олександра Товстенюка на виборах Луцького міського голови?

- Напевно, здивую вас: ми з Олександром Віталійовичем незнайомі. Ну, не так, щоб зовсім. Луцьк – місто невелике. Тут люди, якщо не знаються особисто, то обов’язково перетинаються в інформаційному полі. Особливо ж ті, чия професійна діяльність пов’язана з публічністю. Мабуть, наше знайомство із Олександром Товстенюком можна вважати заочним. Не знаю, чому він обрав мене своєю довіреною особою, щодо мене, то я погодився на його пропозицію без вагань. Жодної приватності. Нічого особистого. Жодних зобов’язань. Нічого такого, що могло б впливати на об’єктивність мого рішення. При цьому у мене є досвід співпраці з Фондом, у моєму розпорядженні цілком достатньо інформації, щоб судити про фаховість Олександра Товстенюка.

Думаю, що треба говорити про керівника нової генерації. Товстенюк відрізняється від керівників старого покоління не якоюсь однією чи двома рисами, а за всіма характеристиками. Структурно. Ментально. Спосіб його професійного мислення не вузько технічний. В його світоглядній основі закладена філософія переможця. Але не тільки. Певно, можна говорити про особливості психіки. Мені здається, у нового типу керівників, яким є Олександр Віталійович, умовні рефлекси абсолютно відмінні, ніж у старої гвардії очільників.

Знову ж таки, вони відрізняються і кількістю рецепторів, що допомагає їм повніше й адекватніше сприймати виклики сучасного світу. Їм не треба поспівати за новітніми технологіями, ці технології – породження їхнього мозку. Притаманна їм амбіційність обумовлена інтелектуальними ресурсами та запасами енергії, які потребують реалізації. Відданість справі спонукає їх до вимогливості, часом жорсткості, у стосунках з партнерами та підлеглими. Головний критерій, за яким вони добирають компаньйонів і підлеглих, - професіоналізм.

Окрім технологій цінують креативність. Звичайно, я можу в чомусь помилятися. У такому випадку Олександр Віталійович завжди може мене поправити або й заперечити.

- Жертводавці на Волині, звісно, були завжди, жертвували і на храми, і на різні конкурси красунь і т.д. Але з поверненням на Волинь, у рідний Луцьк Ігоря Палиці благодійність вийшла на значно вищий рівень. Створено було Фонд «Новий Луцьк», який з часом від чисто соціальних проектів перейшов до проектів розвитку Луцька. Як ви оцінюєте діяльність Фонду? Відомо, що Комітет з присудження міжнародної премії імені Григорія Сковороди, в якому ви були головою журі, присудив свою премію, крім власне людей творчих, й Ігорю Палиці – як благодійнику, за «вклад у розвиток і популяризацію національної культури, науки та книговидавництва». Прокоментуйте це рішення Комітету.

- Мені здається, позитивність значення Фонду Ігоря Палиці «Новий Луцьк» у бутті нашого міста неможливо переоцінити. Три речі, які одразу привертають увагу: масштабність проектів, їх системність і прозорість. У самій назві Фонду, окрім імені фундатора, закладена основна мета його діяльності. Зміни, розвиток, перспективи. Мені невідомо, чи сентиментальний Ігор Палиця, але те, що він любить місто, в якому народився і виховувався, - факт незаперечний. Любов, як і віра, засвідчується лише справами.

Ігор Петрович зумів показати нам свою любов. Можливо, він робить це для своїх мами й тата, може, в ім’я першого кохання; як би там не було, а світло цієї любові до Луцька торкається всіх лучан. Здавалося б, Ігор Палиця давно вже виріс з цього міста, як із шкільного костюма, переріс обшири нашого провінційного містечка; розмах професійної діяльності дозволяє йому жити в столиці чи за кордоном, усі ці всеукраїнські та світові обрії мали б витіснити Луцьк на периферію пам’яті, у тьмяне, наче стара фотографія, минуле. Однак цього не трапилося.

Напевно, цьому є пояснення і назви. Наприклад, патріотизм. Конкретний приклад повернення до витоків, які зазвичай у традиційних просторікуваннях мають доволі абстрактний вигляд. Може, Україна для Ігоря Палиці розпочинається з Луцька. Я б навіть не став копати глибше, оскільки за цим, либонь, стоїть щось суто особисте, інтимне. Зрештою, між красотами Луцька та людяністю Ігоря Палиці не конче мусить простежуватися залежність - ці явища цілком самодостатні, проте, як на мене, певний зв’язок між ними існує.

До честі Ігоря Палиці, досягнувши відомих висот у бізнесі, проявивши себе у великому, він не зрікся, не зрадив того малого, з чого все починалося. Безперечно, Луцьк – його рідне місто, а не просто місто, в якому він народився. Напевно, доброчинність і щедрість Ігоря Петровича лежить не лише в почуттєвій площині, але й вмотивована світоглядними переконаннями.

Роздаючи гроші наліво й направо, світ не зміниш. Що хорошого в тому, що одна людина утримує своїм коштом ціле місто? Це може тільки розбестити людей, перетворити їх на професійних нахлібників. Подивіться, скільки у нас зараз церков. А чи стало у нас більше Бога? У жодній європейській країні нема такої величезної кількості університетів, як в Україні, при цьому рівень освіти нашої молоді надзвичайно низький.

Ігор Палиця свідомо тратить власні гроші, які до нього ніколи не повернуться з прибутком. Ми живемо в суспільстві, у якому величезна кількість людей потребують елементарної, але нагальної допомоги, наприклад, на лікування. Навіть якщо Палиця роздасть усі свої капітали, у принципі ситуація не зміниться. Потрібно міняти систему нашого буття. Найперше, систему управління державою, залучати не тільки новітні технології, а й моральні цінності (національні та загальнолюдські), які могли б стати базовими для творення нової людини, нового суспільства, нової держави. Нова економічно розвинена Японія постала саме на основі культурних національних традицій.

Мені здається, «Новий Луцьк» Ігоря Палиці передбачає насамперед зміну світогляду лучан, вихід на новий рівень мислення, а отже і буття. Доброчинність Ігоря Петровича – не просто пожертвування, латання соціальних дір (за Євангелієм, пришивання латки з нового сукна до старого одягу), а все-таки своєрідні інвестиції.

Програми Фонду продумані так, щоб матеріальні вкладення згодом поверталися у вигляді ментальних змін, духовного вдосконалення. Було б наївно сподіватися, що морально ущербне суспільство спроможне збудувати процвітаючу економіку.

Щодо премії імені Григорія Сковороди «Сад божественних пісень», то тут нема особливо чого коментувати. Я ініціював подання кандидатури Ігоря Палиці на цю відзнаку, попри те, що члени журі із різних країн, вони мене підтримали, мені навіть не довелося нікого переконувати, достатньо було озвучити перелік справ Фонду, а вони вже красномовно свідчили самі за себе. Ігоря Петровича відзначили за все те, що було зроблено у межах програм Фонду «Культура та духовність – багатство лучан» та «Луцьк – центр освіти і науки». Правда, відзначити ми його відзначили, а диплом та медаль премії через усі ці наші суспільні перипетії досі не вручені.

- Команда Ігоря Палиці іде на вибори у Луцьку міську раду та у Волинську обласну раду. Як ви, як мешканець нашого міста, волинянин оцінюєте їхню програму? Ви бачите Олександра Товстенюка на посаді міського голови. Які маєте аргументи задля того, аби переконати і інших віддати свої голоси за нього?

- Той факт, що Ігор Палиця вирішив іти на місцеві вибори, дає підстави волинянам тільки для радості. Дотепер Ігор Петрович вкладав гроші лише у місто, і було б прекрасно, якби він розширив поле своєї діяльності до меж області. Волиняни мали б проголосувати за Палицю із суто практичних, даруйте, навіть меркантильних міркувань.

Треба «прив’язати» його до міста, до області. Зробити так, щоб Ігор Палиця повторно «прописався» у нашому регіоні, подвоїти його інтерес до наших теренів, а відповідно і його капіталовкладення. Наразі Волинь ослаблена відсутністю сильного лідера, на кшталт Бориса Клімчука, який би ефективно керував областю і вміло відстоював її інтереси у Києві. Ми знаємо Ігоря Палицю як бізнесмена та філантропа, як політика – депутата Верховної Ради.

А ще в активі Ігоря Петровича є безцінний і в силу певних причин справедливо неоцінений досвід керівництва областю. Усі ми розуміємо, що Одеську область віддали під керівництво Ігорю Палиці з умовою, що він запобіжить розгортанню сценарію, який сепаратисти втілили у Донецькій та Луганській областях. Губернатор Ігор Палиця чудово з цим завданням справився. Знову ж таки не без залучення особистих фінансових ресурсів. Якби волиняни провели Палицю в обласну раду, а там його обрали її головою, це могло б стати новою ерою розвитку області.

Щодо програми. Нема поганих програм. В усіх партій прекрасні програми. Писання програм – це окрема майстерність. Зрештою, ці програми нікого ні до чого не зобов’язують. Програма команди Ігоря Палиці добра тим, що коли вона озвучена, то обов’язково буде втілена в життя.

Стосовно посади міського голови Луцька. Олександр Товстенюк, як ніхто інший, заслуговує на крісло міського голови. Він як голова правління Фонду Ігоря Палиці «Новий Луцьк» прекрасно обізнаний із проблемами міста. Більше того, у силу можливостей у межах відведеної компетенції активно займається усуненням цих чи інших негараздів. За чотири роки Фонд витратив на потреби лучан 180 мільйонів і готовий був витратити більше, але окремі проекти не відбулися саме через бездіяльність і відсутність адекватної реакції міської влади.

На мою думку, важливим аргументом на користь Олександра Товстенюка є той факт, що його кандидатуру подав Ігор Палиця. Я переконаний, команда Палиці й Товстенюка здатна навести порядок у виконавчих структурах, організувавши роботу на принципово нових засадах. А ще це означатиме, що бюджет міста буде підсилений в обсягах, які не залучалися раніше. Зрештою, залучення додаткових коштів – не панацея. Наразі головне не просто мобілізувати міські ресурси й ефективно ними розпорядитися, а здолати корупцію – і тоді чимало з того, що зараз є збитковим, стане приносити прибуток. А це одне із головних завдань, які ставить перед собою Олександр Товстенюк.

Не полінуйтеся, погуляйте Інтернетом, пошукайте, що й коли він сказав, що й коли зробив, і чи розходяться його справи зі словами? Олександр Товстенюк уже довгий час займається благоустроєм Луцька і в нього це добре виходить. Чому б не дати йому більше повноважень і не розширити поле його діяльності? Це шанс усіх лучан, нікуди не переселяючись, стати мешканцями європейського міста не тільки за географічними координатами, а й за рівнем європейських соціальних та культурних стандартів.

Розмовляла Наталія МАЛІМОН

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---