Курс на розвал: Порошенко прискорено йде шляхом Ющенка

Сьогодні танцюють усі, але тільки з кров'ю. Реванш регіоналів неможливий. Тому що реванш регіоналів автоматом приведе до розвалу країни. Але спроба реваншу буде, враховуючи появу Лукаш, Портнова в медійному дискурсі України. А це майже автоматом запускає дезінтеграцію при будь-якому натяку, що донецька братія (у політичному плані) з'явиться в Києві. Це означає, що схід (не Донецьк і Луганськ), а взагал і увесь схід країни під великим знаком питання.

Можливі сценарії розвитку політичних подій в Україні описує політолог Юрій Романенко на сайті «Хвиля».

Крім того, провал Саакашвілі в Одесі практично передбачений. Точніше кажучи, після місцевих виборів це факт, що вже відбувся. Тому під знаком питання і південь України.

Найсумніше, що показала ситуація з Корбаном і Лукаш – у силовиків не залишилося мотивації кого-небудь затримувати. Навіщо ризикувати, якщо затриманих гарантовано випустить суд? Правильно – не потрібно, тому силовики будуть блокувати накази. Простіше кажучи, президент втратив півтора року на вибудовування системи стримувань і противаг, але так і не взяв під контроль судову владу і силовий блок. Тепер суди і силовий блок визначають межі маневру президента.

Друга печалька полягає в тому, що у мешканців західної України формуватиметься мотивація нервувати і відмовитися від сходу країни, коли стане очевидно, що контроль над Києвом можуть отримати екс-регіонали в тому або іншому форматі близькому до 2010. Це не означає, що Янукович повернеться, він тут вже мало кому потрібний, але це означає, що конгломерат екс-регіоналів може знову спробувати отримати владу на центральному рівні у формально-легітимному полі, тобто через вибори. Сам факт такої спроби, як я вже сказав спочатку, висаджуватиме в повітря ситуацію в Києві.

Це посилить запит на децентралізацію, оскільки багаторегіональних еліт вважатимуть за краще закритися у своїх областях від центру, ніж витрачати час і ресурси на перманентну боротьбу за владу в столиці. Підв'язання ЛНР-ДНР каталізуватиме такі мотивації на заході і в центрі країни.

Росіяни, само собою, всіляко підстібатимуть будь-який варіант дестабілізації, яка розв'яже проблему руйнування слабкої суб'єктності Києва. В ідеалі їм потрібний концерт регіонів України, точно так як в Європі вони намагаються розіграти концерт великих держав. Розрідження України і введення в переговорний процес із Заходом представників окремих регіонів вирішить для Кремля питання виходу з під удару санкаций.

У цьому плані ЄС і Україна дуже схожі: вплив центру слабшає, відбувається нарощення регіональних диспропорцій, конфлікти на периферії, небажання еліт прийняти реальність, що змінилася, і вийти за рамки старих уявлень про світ. Тому Україна дає Європі сьогодні досить чітку картинку, що буде з нею, якщо вона намагатиметься вирулювати з кризи в дусі "змінювати ландшафти, щоб нічого незмінилося по-сути".

Ще один цікавий момент, точніше кажучи, закономірність - після Кучми кожен український президент, грубо кажучи, сидів в півтора-два рази менше попередника.

Кучма - 2 терміни

Ющенко - 1

Янукович - дві третини

Порошенко -...

Ну, ви зрозуміли.

Винити нікого не треба. Пропетляти не вийде.

Як розвиватиметься ситуація? На цьому етапі, усі сторони конфлікту домовляться з базових питань. Порошенко переконався, що він не так сильний, як представлялося під час рейду з Корбаном. Коломойський переконався, що Порошенко може ударити, тому потрібно час для перегрупування. Ахметов бачить, що Яценюк ослаб і потрібна нова фігура лобіювання інтересів. Тимошенко потроює зусилля із поверненням у виконавчу владу, гойдаючи хвилю популізму. Льовочкін також грає на перевибори. Фірташ цілком задоволений поточним становищем.

Яценюк слабкий, але міняти доки немає на кого, оскільки це обрушить хитке олігархічне перемир'я. Тому в грудні, швидше за все, буде призначення кількох ключових міністрів за якими стоятимуть ті або інші ФПГ. Потім пройде час Нового року, а ось після цього почнеться розгойдування ситуації. По всій ймовірності, січень-травень будуть критичними для Порошенка і України в цілому.

Потрібний, напевно, сильний фінал для статті, але в голову особливо нічого не приходить. Тому вставлю кінцівку з іншої своєї статті "Змова Німеччини і Росії: Україна на краю політично неминучого", опублікованою на "Хвилі" 23 серпня 2014 року, за день до Іловайська.

"Сьогодні ми стоїмо на порозі ситуації, коли політично неможливе стає політично неминучим. Розділ України у дусі пакту Молотова-Ріббентропа ще рік тому здавався багатьом неможливим, сьогодні виглядає загрозливо неминучим. Зникнення багатьох представників правлячої еліти з політичної авансцени ще учора (у 2013 році - прим. автора) здавалося неможливим вже стало історичним фактом. Все, що потрібно, коли політично неможливе раптом набуває рис політично вірогідного - набути легкості дії відповідно до своїх уявлень про світ. Україна переступає через Рубікон своїх страхів і комплексів, які тримали її в загородці вічно інших, вічно наздоганяючих, вічно побитих. У жорстокій боротьбі до нас приходить розуміння своєї самотності і тих можливостей, які дають кожному подорожньому, який кидає виклик долі і рухається вперед наперекір усім випробуванням.

P.P.S: Усе вищесказане є одним з трьох сценаріїв розвитку ситуації, які я описував за кілька тижнів до місцевих виборів в статті "Олігархи проти Порошенка: рушійні сили фінальної кризи Другої Української Республіки", але у світлі останніх подій "війна усіх проти усіх" виразно перетворюється у базовий варіант.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---