Голосувати за діло чи пустопорожні балачки? *

На політичному олімпі проміжних виборів до обласної ради, що відбудуться 17 лютого, з’явився новий, яскравий, молодий і перспективний лідер - Олександр Лазорко.

Його одностайно висунула опозиційна партія «Удар» на своїй конференції як людину компетентну, працьовиту, професійну. Олександр Лазорко має чималий досвід депутатської діяльності. Чотири роки – з 2006-го по 2010-й він був депутатом Івано-Франківської обласної ради від фракції БЮТ-«Батьківщина». За свідченням Юрія Романюка, який і тоді головував у цій фракції і зараз очолює фракцію «Батьківщина» в Івано-Франківській обласній раді, Олександр Лазорко активно працював у комісії з питань соціально-економічного розвитку, комунальної власності та приватизації. Відповідально ставився до виконання обов’язків, був присутній маже на всіх засіданнях комітету та на сесіях обласної ради.

Дисциплінованість, фаховість та порядність – ці риси Олександра Лазорка у першу чергу відзначають колеги. Він проявив себе висококласним спеціалістом при вирішенні важливих соціально-економічних питань. Особливо тих, що стосувалися повернення податку на додану вартість підприємствам Івано-Франківської області. Як успішний керівник великого заводу нафтопромислового комплексу у місті Надвірна, завжди надавав допомогу людям, які до нього звертались. Робив усе, що міг, і навіть більше. 5 років він опікувався донькою Наталії Олександрівни Писаренко, хворої на важку форму цукрового діабету. Допомагав їй коштами для боротьби з хворобою в лікарнях Києва. А коли медики порадили родині поїхати на лікування за кордон, не вагаючись посприяв тому, щоб дитина потрапила до ізраїльської, а потім німецької клінік.

Таких прикладів милосердя й доброчинності за плечима Олександра Лазорка багато, адже він ніколи не стоїть осторонь проблем людей. Про нього з теплотою згадують ті, кому він першим простягнув руку допомоги у найскладніших життєвих ситуаціях. Коли у 2008 році на Прикарпатті сталася повінь, Олександр Лазорко у важкі для місцевих жителів часи одним із перших допоміг постраждалим, спрямовував власні кошти на відновлювально-ремонтні роботи, на продукти, медикаменти та одяг. Він був у лавах тих, хто тримав на контролі хід усіх заходів щодо подолання наслідків повені. Так його виховали в сім’ї, так він виховує своїх дітей. До речі, його батько - Іван Михайлович Лазорко - останній секретар Волинського обкому партії, першим насмілився підняти тему несправедливо репресованих за радянських часів жителів села Грива Камінь-Каширського району. Не побоявся визнати те, що енкаведисти здійснили тут провокацію, підставивши місцевих жителів, за що тих було вивезено до Сибіру. Саме Іван Лазорко поклопотався, щоб на тому місці поставили пам’ятний знак. А було ж те за часів Горбачова, який хоч і проголосив відлигу, але крамоли не терпів!

Олександр Лазорко, як і батько, також один з учасників встановлення на Волині пам’ятника Примирення - як знака пошани жертв Другої світової війни. Його з ініціативи фонду «Єднання» встановили у Ковелі у 1996 році. Ідею такого пам’ятника підтримала німецька сторона в особі професора Карла Германа Крога. У ті часи Олександр Лазорко допомагав активістам, у числі волинської делегації відвідав Німеччину. Пам’ятник цей – поки єдиний у Європі знак Примирення.

Олександр Лазорко звик багато працювати. Він вважає, що потрібно реалізовувати ті цілі, які людина ставить перед собою, або ті, які їй поставили інші. Причому, виконувати все на 120 відсотків. Так він себе привчив. Коли став працювати на нафтопереробних підприємствах - здобув другу вищу освіту, захистив дисертацію. Він багато зробив для Прикарпаття та Львова, бо вважає, що у край, де живеш, потрібно вкладати кошти, змінювати його на краще, робити людям добро. Тому багато допомагає лучанам: із партією «Удар» сприяв прибиранню кварталів Луцька під час заметілей, взявся розбудовувати готельно-торговий, спортивно-розважальний комплекс «Лучеськ», допомагає спортсменам, ветеранам, церковним громадам. Його інтелект і перспективність розуміють далекоглядні люди. Як кандидата технічних наук і мецената Олександра Лазорка запросили та одноголосно обрали до складу наглядової ради Луцького національного технічного університету. Він, керівник багатотисячних колективів, звик вирішувати всі питання сам, а не перекладати на інших. Бо каже, що ніхто більше, ніж ти сам, собі не допоможеш. Олександр Лазорко - вмілий інвестор і вважає, що потрібно сприяти тим, хто наповнює міську казну. Він завжди доводить усі справи до кінця. Зараз будує унікальний комплекс «Лучеськ», що стане візитною карткою його рідного Луцька. Бо хоче, щоб тут розвивався туризм, кошти від якого підуть на розвиток міста. На спортивних майданчиках комплексу гартуватимуться діти, у двадцятип’ятиметровому басейні оздоровлюватимуться тисячі лучан. Олександр Лазорко відкритий до людей і зрозумілий своїми прагненнями. Він хоче приносити користь Луцьку та лучанам. Він це вміє і знає як.

Зараз лучани знову стоять перед вибором – голосувати за діло чи пустопорожні балачки, довіритися реальним справам чи нічого не вартим обіцянкам. Сьогодні важливо відділити зерно від полови, не потрапити на гачок тих, хто прикривається партійними прапорами, обіцяє манну небесну, а сам не здатен ні на що.

Тож, чи є на виборах до обласної ради альтернатива Олександру Лазорку - людині, яка зробила себе сама і розуміє, як поліпшити життя іншим, любить Луцьк і шанує лучан? Той, хто мислить і хоче собі добра, відповість однозначно – немає! Варто лише засвідчити це 17 лютого на виборчих дільницях.

Наталка Зінченко

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---