Як підготувати дитину до школи. Поради психолога

1 вересня стартує новий навчальний рік в українських школах. Цьогоріч на Волині до першого класу піде майже 14 тисяч дітей. Для батьків 1 вересня – це вагомий удар по сімейному бюджету. Але є ще один аспект, про який в час ринкової економіки часто забувають – психологічний.

Що відчувають самі діти, коли вперше приходять до школи? Всі вони опиняються в новій обстановці, в новому колективі. І, на жаль, не всі витримують випробування 1-им вересня. Не раз батькам доводиться стикатися з проблемою, коли діти після кількох навчальних днів відмовляються йти до освітнього закладу, б’ються в істериках.

Про те, як підготувати дітей до школи не з точки зору знань, а з точки зору психології – розмова з практичним психологом ВОДТМО Аллою Мацюк.

Сила педагогіки

Кожна дитина по-своєму переживає такі моменти, пояснює вона. Все залежить, каже фахівець, від того, як прожила своє життя дитина до того, як вона прийшла на перше вересня.

«Можу точно сказати, що перша запорука успіху – фізичне здоров’я. Але є другий не менш важливий аспект – психологічне благополуччя. Якою особистістю є дитина, наскільки вона зріла, наскільки її психічні процеси готові до того, щоб можна було посидіти, написати, зробити, послухати, врешті витримати 40 хвилин уроку. Адже це для дитини багато. Для цього батькам потрібно провести важливу роботу перші 6 років життя», - пояснює Алла Мацюк.

Вона наводить яскравий приклад зі своєї практики, коли дитина ледь не втратила шанс на хорошу освіту лише тому, що до 6 років вона була не адаптована до суспільного життя.

Історію розповів директор однієї школи. До них у 1 клас прийшов хлопчик, який не був соціально адаптований. Він 5 років провів у селі в бабусі, на свіжому повітрі, їв здорову їжу, був активний, фізично міцний. Але коли він прийшов до школи, то його вразив шум і вимоги до учнів. Він не розумів як тримати ручку, коли його однолітки вже пройшли підготовку в садочках – тримали ручки, виводили гачечки, ставили крапки, проходили тести. І цей хлопчик не пройшов тестового відбору. Перші півроку вчителька ледь не щодня просила директора перевести хлопчика у інший заклад, бо він не впорається з навчальною програмою. А директор школи бачив, що дитина замкнута в собі, не знаходить контакт. Але ще він побачив невичерпний потенціал, який був просто дуже глибоко захований.

Одного разу він помітив, що хлопчик плаче. На запитання про причини цього стану, хлопчик розповів історію. Річ у тім, що першокласник зайнявся в школі «бізнесом», спробував продавати дрібнички – наклейки, жуйки. І його надурили. Зробив він це тому, що це був єдиний спосіб налагодити спілкування з учнями. Директор тоді сказав хлопчику, що якщо той хоче займатися «бізнесом», то має пообіцяти, що він вивчить математику. За місяць дитину було не впізнати. Хлопчик зрозумів, для чого йому потрібно вчитися. Ця мотивація зробила його за місяць найуспішнішим в математиці. Згодом він «підтягнув» письмо, йому сподобалося читати. Цей приклад, каже психолог, свідчить про силу педагогіки, як вчасно прийняте рішення, що дозволило не відправити дитину до спецшколи. І те, що з дитиною мало працювали до 6 років могло зробити непоправне.

Кожен дитячий рік - важливий

Алла Мацюк розповідає, що батьки повинні виконувати свої обов’язки.

«Я завжди кажу: «Якщо ви правильно попрацюєте 6 років – тоді ваша старість забезпечена». Адже приємно бачити картину, коли стареньку маму з паличкою супроводжує син під руку. І терпеливо чекає її, допомагає. Треба розуміти, що ця мама дуже гарно працювала перші роки, допомагала розуміти що добре, а що ні, давала цінності для дитини як для особистості, давала певні обмеження. Це і є благополучний старт для того, щоб бути гарним школярем, успішною, щасливою людиною», - каже вона.

Власне, психологи зауважують, що кожен рік життя дитини – дуже важливий. І для того, аби підготувати дитину до самостійного життя необхідно добре потрудитися. Ці вимоги до дитини дуже конкретні, підкреслює фахівець.«У рік дитина самостійно ходить, щось говорить. Вона повинна починати самостійно їсти. Щоправда, батьки не надто це люблять, адже, звичайно, діти брудняться, доводиться докладати зусиль, щоб все прибрати. Але якщо мама не пошкодує цих зусиль, то весь розвиток мине непомітно.

2 роки – період, щоб дитина привчилася до порядку. В цьому віці фізично і психологічно вона дуже гарно збирає все, що навколо неї. І вважається, що в 2 роки дитина повинна постійно прибирати іграшки. Не йдеться про прибирання гори іграшок. Для початку - не більше трьох. Це стосується навіть дітей, хворих на ДЦП, з епілептичними приступами.

3 роки – найвідповідальніший період. Адже це час кризи трьох років. Це час, коли дитина починає усвідомлювати, що вона теж особистість. Може, вона менш помітна, бо вона маленька. Діти стають капризними, кричать «Я сам», вони хочуть взяти щось самостійно в руки, щось зробити. Це вольові процеси. Необхідно зберігати грань між тим, як дати цьому вихід і стримати в ключові моменти. І це має величезне значення для школи. Якщо ці вольові зусилля правильно сформовані, то це дозволяє правильно взяти знання, посидіти на уроці», - розповідає Алла Мацюк.

Криза трьох років може розпочатися і раніше – навіть у 2 роки, і може тривати до 4-річного віку.

Якщо до трьох років з дитиною гралися, приділяли увагу, пояснювали, давали відчуття себе і мами як особистості, то в цьому віці дитина вже абсолютно готова йти в садочок. Крім того, в три роки дитина повинна сама одягатися. Йдеться про те, що малюк самостійно може одягати якість речі, можливо замки, шнурівки і блискавки ще ні, це вже трошки згодом. У 4 роки дитина вже може акуратно складати на бильце свої речі.

«У 4 роки ми соціально адаптуємося за допомогою гри. Адже найважливіша діяльність до 5-6 років, яку робить дитина – гра. В 4 роки дитина демонструє соціальні навики. Якщо вона гралася гарно зі своїм оточенням, якщо вона навчилася відстояти себе, здатна поділитися, знає як сказати Маші, щоб вона дала ляльку, або може запропонувати обмін, то в дитини формується соціальний інтелект. Вона вчиться жити в цьому світі. І це та фізична і психологічна база, яка виступає основою нашого життя в суспільстві», - пояснює психолог.

У 5 років дитина втратила пам’ять

Зі слів Алли Мацюк головна діяльність дитини у віці до 6 років – гра. І це не забаганка. Наш мозок так влаштований, що як що він не виграється, він не буде здатний брати інформацію з навколишнього світу. Якщо дитина не виграється до 6 років, то вона не зможе йти до школи.«У нас приблизно 10 років тому був випадок, який ілюструє цю тезу. Звернулася мама хлопчика і поскаржилася на те, що дитина … втратила пам’ять. Звичайно, його обстежили, чи немає пухлини, чи не було травм. Але, з’ясувалося, що хлопчик абсолютно здоровий. Тоді стало зрозуміло, що проблема не фізична. Річ у тім, що мама працювала вчителем початкових класів. У своїй практиці вона стикалася з дітьми, які відставали в навчанні, не були готові до школи. Щоб син її не осоромив, жінка взялася його вчити з 3-х років. І вона, абсолютно не приділяючи увагу всім вище вказаним потребам, вчила дитину з 3 років, він знав всі букви, всі цифри. А у 5 років цей хлопчик втратив пам’ять. Як тільки ми посадили дитину - він був абсолютно скований у грі, дивився на маму, чекав її реакції, що буде, якщо він зробить щось не те. У нього не було дитячої безпосередності. У нього не було сформованого «Я», яке знало б для чого йому брати ці знання. Власне, якщо стимулювати певні зони мозку, які ще не готові, які дозрівають, і не стимулювати ті, які потрібно - емоційно ігрові, соціальні, то ти позбавляєш дитину до здатності самостійно шукати знання, вирішувати питання, контролювати себе», - розповідає вона.

До слова, хлопчика вдалося витягти, а допомогло йому те, що його відправили до бабусі, де він зміг надолужити втрачене, вдосталь погратися. З її слів, бажання дітей ходити до школи може відбити інтенсивна підготовка.

«Я категоричний противник активного готування до школи, як в гімназійних класах. Це гонка, в якій дорослі беруть участь, і діти тут ні до чого. Якщо це не відбувається в грі, а як зобов’язання – хороших результатів не буде. Якщо навчання було б цікавим, тоді буде позитивний результат. Але щойно ти почнеш ґвалтувати цей мозок, робити «об’язаловку» з готування, - тоді відбувається відбивання, муштра, і це може скласти ведмежу послугу», -відповідає Алла Мацюк.

Шестирічки і теорема Піфагора

Між іншим, чимало суперечок досі точиться між батьками, в якому віці віддавати дітей до школи – в 6 чи 7 років. До слова, у Луцьку цьогоріч батьки 300 дітей написали заяви в садочки, аби їхні діти ще рік побули в старших групах. Алла Мацюк пояснює, що, з огляду на фізичний розвиток дітей, більшість з них варто було б віддавати в 7 років. І наводить приклад класичної англійської освіти, де першокласники – семирічки. Однак, додає вона, є й такі діти, які готові в 6 років йти до школи.

«Це рішення мають приймати батьки. Є діти, які в усьому сформувалися у 6 років. Вони фізично здорові, мають базові знання. І той рік може бути втрачений. Але таких діток все менше», - пояснює вона.А ще, з огляду на досвід, практичний психолог відверто каже, що її лякає тенденція гімназійної освіти. Бо це більше схоже на гонку наввипередки. А нинішня освітня програма – величезне навантаження на дітей. І тут в цьому плані більше була б дієва профільна освіта.

«Я досі знаю теорему Піфагора. Це напевне добре, що пам’ятаю її. Двічі в житті я її використовувала. Один раз я швидше за майстра вирахувала скільки необхідно якогось будівельного матеріалу. І раз застосувала її тоді, коли вдома робили ремонт. Це, напевне, добре. Але якби майстер був на своєму місці, і він вмів сам добре вираховувати, тоді б у нас вийшла зовсім інша історія, прекрасна країна - багата і заможна», - розповідає Алла Мацюк.

«Я більше до школи не піду!»

Що робити батькам, якщо дитина після першого (другого, третього) дня заявляє, що більше не піде до школи, бо їй не сподобалося, її там образили, не вислухали і так далі? Або б’ється в істериці. Психолог радить поговорити з дитиною і з’ясувати чому все так сталося.

«Це дуже добре, якщо дитина розкаже про причини свого небажання йти до школи, бо я в своїй практиці часто зустрічаюся з тими дітьми, які не кажуть мамі чому замикаються. У моїй родині був випадок: хлопець прийшов 2 вересня зі школи, взяв портфель і кинув у найвіддаленіший куток. І додав: «Ну добре, ще цей рік доходжу, раз записали. Більше не піду». Треба з’ясувати, що сталося.До 7 років ще не вміють обманювати і їх відчуття треба проговорити. І школа, на жаль, часто докладає зусиль, щоб відбити бажання йти туди. Скажімо, коли в класі 35 учнів, коли дитина любить вчительку, а вона проігнорувала те, що ти підняв руку. Батьки мають найперше розмовляти. Особливо в цій ситуації дієва тактика співчутливого слухання.

Приміром, якщо прийшла дитина, нічого не каже, але вона сумна, або пригнічена, або розсерджена. Вам потрібно правильно назвати це почуття спочатку для себе, а потім для дитини. Ви кажете: «Ти засмучений». Не питальною, а ствердною інтонацією. І витримуєте паузу. І це прориває бар’єр. Найчастіше це діє і дитина каже: «Так, я….». А далі - вже ваша стратегія. Ви вирішуєте, що з цим робити, маєте разом проаналізувати, а не звинувачувати», - радить психолог.

Вона пояснює, що треба насамперед почути причину такого стану дитини, а тоді вирішувати як цю ситуацію залагодити. Можливо дитина злякалася і потребує підтримки, може, потребує допомоги. Батьки мають запропонувати варіанти вирішення ситуації, і дати можливість дитині проаналізувати і прийняти рішення. Все залежить від батьківської мудрості, терпеливості, бажання приділити час. А потім можна буде разом виконувати домашні справи.

Це співчутливе слухання дозволяє відкоригувати негаразди в школі. Іноді не складаються стосунки з вчителем, іноді з класом. В останньому випадку – це означає, що в дитини є проблема в соціальному інтелекті. Особливо це відбувається тоді, коли дитина мало спілкувалася з однолітками, була обмежена, за неї все робили, приймали рішення, коли вона почувається «лялечкою в коконі».

«В мене був з цього приводу не надто приємний досвід. Дівчинка – відмінниця, прийшла зі школи, не спала, не їла, не хотіла йти до школи. Це було в одному з районів. З’ясувалося, що вона сиділа на першій парті, а за нею сидів хлопчик, який не хотів вчитися. Так ось вчителька викликала цього хлопчика до дошки і била головою в дошку. Уявіть, як себе почувала дитина. Вона жила в постійному страху, що коли щось скаже неправильно, то її теж - головою в дошку…», - каже фахівець.

Тому потрібно якраз добре батькам працювати всі 6 років, аби дитина давала собі раду. Адже виправляти буде вже складніше. І не завжди в цьому плані батьки усвідомлюють свою провину. Бо візит до психолога - не візит до ворожки, яка скаже, що винна сусідка чи тітка. Психолог скаже: «Давайте пошукаємо вихід, чи не ви доклали до цього рук». Батьківство – тяжкий труд. Все починається від усвідомлення цього батьківства, ще з планування народження.

«Значення мають любов і вимоги. Батьки схожі на садівника, які правильно роблять обрізку дерева. Ті дерева, які буяють, не здатні на врожай. Але й ті, які крамсали сокирою - теж не той варіант, який би хотілося. Якщо ти протягом дня не дивишся дитині в очі, не обіймаєш – то ти робиш її незрілою. А якщо дитину любити, обіймати, гратися з нею – тоді з неї вийде чудовий школяр», - резюмує психолог. Розмовляла Юлія Малєєва.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---