Винаходи волинського хірурга, що рятують життя пацієнтів. ІНТЕРВ'Ю. ФОТО

Про власні винаходи, випадки з хірургічної практики, й те, яким повинен бути справжній лікар у інтерв`ю, «ВН» розповів завідувач відділення хірургії і остеомієлітного центру Волинського обласного госпіталю для інвалідів війни Олександр Кругляк.

Зауважимо, що матеріал містить світлини, що не рекомендуються до перегляду людям із вразливою нервовою системою.

Чому Ви обрали професію лікаря?

Професія лікаря мені подобалася з дитинства, хоча лікарів у родині не було, ні до мене, ні, на жаль, після мене. У дитячі роки трапилося так, що захворіла моя мама, і тоді я всіх лікував зеленкою (цей епізод досі пам’ятає уся родина), і досі використовую цей препарат (сміється).



Де саме Ви здобували медичну освіту та розпочинали лікарську практику?

Я закінчив Чернівецький державний медичний інститут у 1987 (сьогодні заклад називається Буковинська медична академія), проходив інтернатуру протягом одного року у Волинській обласній лікарні, потім доля закинула мене у Ківецівське медучилище, де впродовж трьох років працював викладачем, ділився знаннями набутими в інституті з підростаючим поколінням. Я не шкодую про роки праці там, адже багато моїх студентів стали лікарями, працюють і у обласній лікарні на посадах, вищих ніж моя, також у облдержадміністрації, в інших областях та за кордоном. Періодично нам вдається зустрітися та поспілкуватися.

Яка праця була для Вас цікавішою - викладача чи лікаря?

Кожна праця має свої особливості, хоча викладачем цікаво було працювати, все ж на мою думку праця лікаря цікавіша, тому що є можливість застосувати свої знання у повному обсязі, придумати щось нове. У процесі роботи довелося вдосконалювати наявні апарати, зокрема я винайшов компресійно-дистракційний апарат для зовнішньої фіксації, на який я отримав патент, а також пристрій для усунення деформації кісток нижніх кінцівок, який допомагає зіставляти закриті переломи, також провів спосіб лікування переломів довгих трубчастих кісток при остеопорозі (хвороба, яка переслідує людей похилого віку після 55 років, особливо жінок). Значно цікавіше коли людина приходить до тебе на милицях, або не здатна підвестися, а завдяки твоїй праці та праці медперсоналу встає та повертається до повноцінного життя.

Винаходи на фото після тексту (Обережно! Не для вразливих людей!)

Сьогодні працюю завідувачем відділення хірургії та остеомієлітного центру. Відділення (спочатку під назвою ортопедо-травматологічне) почало працювати у січні 1984 року, його очолював Кушнір Ярослав Степанович, який досі працює у госпіталі лікарем. У нашому відділенні лікуються щороку 950-980 пацієнтів, минулого року їхня кількість становила 951. Основні випадки - вікова патологія, деформуючі артози нижніх кінцівок, варикозні хвороби з трофічними виразками, наслідки варикозної хвороби вен нижніх кінцівок.

Із січня 1992 виділено 20 ліжок для лікування хворих на остеомієліт (гнійне ураження кісток, яке часто ускладнює травми, інколи остеомієліт буває гематогенний, тобто переноситься з кров’ю). У 1996 році пролікували всього 86 хворих, які лежали 30,2 дні, сьогодні 244 хворих, які лікуються у середньому 18-20 днів. Їхнє лікування проводиться на рівні сучасних вимог та стандартів, з використанням осцилюючої пилки, дерматому, пластин, стержнів для допомоги хворим при гострій травмі.




Фото пацієнтів

Хірургічні інструменти на фото після тексту (Обережно! Не для вразливих людей!)

З чого зазвичай розпочинається Ваш робочий день, як він триває та скільки?

Зазвичай о 8.20 я вже на роботі, спочатку - обхід хворих по відділенні, потім поточні справи, які потрібно вирішити, в тому числі і господарські (ремонти), часом потрібно звернути більшу персональну увагу на якогось хворого, далі - п’ятихвилинка, під час якої мені та іншим лікарям доповідають про те, що трапилося впродовж доби, потім можливі консиліуми в інших відділеннях для важких хворих, два дні у нас операційні. Щодо тривалості робочого дня - на мою думку, жоден з хірургів не може сказати, що закінчує працю рівно о восьмій чи дев’ятій, фактично робочий день не нормований. Не можу уявити хірурга, який людині, що потребує допомоги, говорить: «вибачте, але мій робочий день скінчився». Гадаю, такого бути не повинно. Ми працюємо стільки, скільки потрібно.


Колектив відділення хірургії

Як ви відпочиваєте?

Звичайно, при бажанні я знаходжу час і для відпочинку, і для зайняття спортом, і на прогулянку з нещодавно народженою онукою та із собакою, якого потрібно вигулювати. Це допомагає відволіктися, відновити спортивну форму.

Спорт - це Ваше основне захоплення?

Не можу сказати, що спорт найголовніше захоплення, проте люблю пограти у волейбол, коли є час, можна зайнятися «сидячими» видами спорту, такими як шахи, нарди. В принципі, інтенсивність та напруженість праці зростає останнім часом, тому зараз вільного часу небагато.

Чи були у Вашій практиці випадки, які особливо запам’яталися (позитивні та негативні)?

Мені запав у пам'ять випадок з практики суто моральний, не зовсім медичний - важкохворий дідусь, інвалід війни з цукровим діабетом та ожирінням лікував гангрену ноги, яку ампутували. Він мав двох дочок, які цілодобово його доглядали, перевертали, протирали, допомагали персоналу так, як могли, робили усе можливе. І на 50% завдяки їм цей дідусь лишився живим, без пролежнів. Зазвичай такі хворі, як за ними не доглядай, мають ускладнення, які прискорюють їхню смерть.
Щоправда, траплялися інші випадки: родичі привозять у госпіталь літню людину, а забирати не бажають, вигадуючи різні причини: то машини немає, то ремонт вдома. Зовсім нещодавно був випадок, коли дідуся забирати ніхто не захотів. Дочка дзвонить і лише погрожує, - «ви його не вилікували, тому я його не забиратиму».

Професійний випадок, який мені запам’ятався, це моя перша остеотомія - операція по Ілізарову, з видовженням кінцівки, вдалося видовжити на 6 см ногу хворому.
Це було у 2008 році, на перший погляд стан ноги пацієнта був подібний на рак шкіри - великі виразки, але в процесі обстеження виявилося, що це банальний, тільки запущений, понад 15 років, остеомієліт кісток. Довелось видалити частину кістки близько 6 см, а потім видовжувати ногу. Зараз цей чоловік ходить, ран немає, і навіть їздить на заробітки.

Приблизно у 2000 чи 2001 році мене покликали у реанімацію, куди потрапив інвалід-афганець із раптовою шлунково-кишковою кровотечею. Вся служба спрацювала надзвичайно швидко, протягом дев’яти хвилин помили операційну, його підняли, і власне кажучи, поки йшов наркоз, я вже розрізав черевну стінку і шлунок, затиснув пальцем артерію, судина була досить велика, 2.5 міліметра у діаметрі, пацієнт швидко втрачав кров, проте нам вдалось його врятувати.

Ще запам’ятався хворий, якого лікували і у районі, і у Києві, молодий, сорокарічний «афганець», йому встановили діагноз рак пілоричного відділу, відправили додому доліковуватися, а під час обстеження у нашому госпіталі виявилося що це банальний стеноз внаслідок рубцевої шлункової деформації. Ми зробили резекцію шлунку, чоловік досі живий та вдячний лікарям.

Одного разу мені довелося лікувати власного кума. Він зазнав вогнепального дробового поранення стегна при виконанні службових обов’язків, дивом лишився живий, першу допомогу надав собі сам, наклавши ремінь на стегно, щоб не померти від втрати крові. Потім його лікували в іншій луцькій лікарні, рана довго не загоювалася. Одного разу, прийшовши його провідувати, мені здалося, що це саме моя спеціалізація, остеомієліт. Я забрав його до госпіталю і через два з половиною місяці після надання йому допомоги за місцем лікування окрім шроту ми знайшли пиж (шматок валянка діаметром 2 см). Наразі все загоїлося, перелом зрісся, чоловік повноцінно виконує свої професійні обов’язки.

Яким на Вашу думку повинен бути хороший лікар?

Насамперед він повинен бути професіоналом у хорошому розумінні цього слова: тобто, щоб руки та голова працювали у одному напрямку. По-друге, він повинен бути поважним, співчутливим до хворого та хорошим психологом, адже для того, щоб людині допомогти часто доводиться спочатку переконувати її у необхідності операції. Іноді і родичів, які не зовсім правильно сприймають медицину, доводилось переконувати. Негативом є те, що медицина, яка законодавчо безкоштовна, недостатньо фінансується державою. Для інвалідів держава виділяє принаймні 40 гривень, для більшості людей цього вистачає, якщо купувати перевірені, допущені препарати. На жаль, в Україні немає страхової медицини, яка б, як на Заході, допомагала людям у лікуванні, особливо це стосується дорого вартісних операцій: протезування суглобів, клапанів серця, коронарного шунтування та дорого вартісних препаратів.

Які емоції приносить Ваша праця?

Праця лікаря - важка, у ній як і в кожній справі є свої «інь» та «янь» - плюси та мінуси, позитивні та негативні сторони. Звичайно, вона нервова та напружена, відкладається рубцями глибоко в серці, які можливо дадуть про себе знати у старості, та все ж приємно допомагати людям, саме заради цього ми йшли у медицину.


Патенти


Компресійно-дистракційний апарат


Пристрій для усунення деформації кісток нижніх кінцівок


Дерматом (пристрій для зняття певного шару шкіри, який використовується для пересадки)


Осцилююча пилка


Стержні



Операційна у відділенні хірургії

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---