Реабілітація для волинських військових: командування не бачить потреби

Фахівці реабілітаційного центру на Волині говорять, що кожен, хто повертається з війни, потребує психоемоційного оздоровлення. Втім лише одиниці мають можливість потрапити у реабілітаційний центр, бо у військовому госпіталі нібито не вбачають у цьому потреби.

Головний лікар Волинського обласного госпіталю для інвалідів війни Тетяна Масікова розповіла для Інформаційного агентства Волинські Новини, що створюючи реабілітаційний центр, вони запозичували досвіт у колег з-за кордону.

«Реабілітаційний центр – це для нас нове, бо ми, першою чергою, - лікарня. Спочатку ми самі не знали, що таке реабілітація, тому почали запозичувати досвід у наших колег. Зокрема їздили в Білорусь, Польщу.

Якщо розібратися, то справжня реабілітація є лише у приватних структурах, бо в державних такого не практикують. На Волині є чимало людей після інсультів, переломів і ними не займаються після лікування. Зазвичай у лікарнях роблять так: приходять у фізіотерапевтичний кабінет й починають «ремонтувати», але це не реабілітація. Бо ж справжня реабілітація - це рух, спеціальні вправи й різні види терапії.

З підтримкою волонтерів ми домовилися про басейн у мікрорайоні Вересневе в Луцьку. Зателефонували до завідувача - Оксентюк Руслани Богданівни - й тепер возимо туди наших героїв. Також ми зрозуміли, що треба чимось зайняти хлопців, це було перше завдання, аби їх менше мучили спогади. Так, ми зателефонували у спортивно-оздоровчий комплекс «Адреналін Сіті» і такий собі Сусалєв В’ячеслав Вікторович дозволив військовим безплатно грати у більярд, боулінг, настільний теніс. Потім домовилися із заступником декана інституту фізичної культури та здоров’я СНУ імені Лесі Українки Василем Пантіком, аби чоловіки в освітньому закладі могли ходити в тренажерний зал і грати в теніс. Усі ідуть назустріч, особисто нікого не бачила з тих, з ким домовляємося, усе вирішується телефоном, адже до кого дзвонимо – ніхто не відмовляє.

Ми створили їм усі умови і вже з 1-го жовтня 2014-го року офіційно відкрили реабілітаційний центр, втім, він не працював допоки ми не підписали меморандум управління охорони здоров’я з військовим госпіталем щодо співпраці 16-го жовтня. Потому прийняли перших захисників Вітчизни. Зараз наш реабілітаційний центр розрахований на 50 чоловік.Раніше ми працювали з тими, хто пройшов фронт у Другій світовій війні, Афганістані. Й останнім часом мало було тих, то справді воював. А тепер ситуація змінилася - до нас потрапляють просто з поля бою, ми стараємося для них душу віддати. Ми пам’ятаємо, як було важко афганцям, коли вони повернулися з війни. Їм була потрібна допомога, щоб реабілітуватися та у майбутньому мати змогу створювати сім’ї, ставити дітей на ноги.

У центрі працюють психологи з психіатричної лікарні №1 і майже щодня приходять - займаються із хлопцями в групах та індивідуально.

Спочатку військові поступають до нас замкненими. Втім, з часом відкриваються і починають усміхатися.

Окрім психологічної реабілітації, тут лікують і фізичні хвороби. Буває таке, що часто хлопці скаржаться на болі в шлунку, ми їх обстежуємо, і, за необхідності, лікуємо.

По хлопцях ми бачимо, що найважчий стан - у тих, хто повернувся з полону.

Окрім психологів, до нас приходять дівчата зі студії дизайну та творчості «Метелик» і займаються арт-терапією. Ніші герої тут і малюють, і витинають, роблять прикраси, спілкуються. Спочатку я сама думала, як то вони будуть цим займатися - такі мужні й войовничі? Але дійсно, на початках трохи соромилися, ніяковіли, але з посмішкою робили своє й ми бачимо, що в них гарно виходить й самим подобається.Також Луцька 22 школа взяла над нами шефство. Діти приносять для військових малюнки, що піднімає їх дух, влаштовують для них концерти.

Якщо проаналізувати, то завдання військової медицини – поставити їх у стрій, а наше – відновити здоров’я. Тому ми до них ставимося з особливою шаною і турботою.

Окрім військових зі Збройних Сил України, у нас були й два добровольці, які повернулися з фронту. Було й таке, що лікували одну маму, у якої син в полоні.

Більшість з тих, хто у нас лікувалися, вже знову пішли на фронт. Загалом, через наш реабілітаційний центр вже пройшло більше сотні чоловіків.

Щодо труднощів у роботі є два аспекти: відсутність транспорту й те, що мало захисників направляють на реабілітацію.

Наші машини вже ветхі, розвалені, втім, тут поки знайшлося вирішення - допомагають благодійники. А саме Фонд Ігоря Палиці «Новий Луцьк», - вони забезпечують маршруткою, яка возить хлопців на оздоровчо-розважальні заходи і звідти забирає. Зараз графі такий: у понеділок - басейн, вівторок і четвер – боулінг, середа – тренажерна зала.

Повна реабілітація після війни відбувається від 2 до 10 років, а симптоми психічних розладів можуть проявлятися через місяць-два. Тому я, як лікар, рекомендувала б побільше військових направляти до нас у центр, а тих, хто побував у полоні, не можна знову відправляти у «гарячі точки», - розповідає головний лікар Волинського обласного госпіталю для інвалідів війни Тетяна Масікова.Зі слів медика, у центрі вже налагоджена система реабілітації й приймають на оздоровлення на 15 чи 30 днів. Втім, потрапити на реабілітацію учасники АТО можуть виключно після рішення спеціальної комісії військового госпіталю.

Як розповіла Тетяна Масікова, військові їй не пояснюють, чому процедура саме така.

На відповіді журналістів, чому ж не направляють військових на оздоровлення для повного завантаження реабілітаційного центру, в госпіталі кажуть: немає потреби.

Коментує ситуацію головний лікар Луцького військового госпіталю Олександр Хоменко.

Головний лікар військового госпіталю, провідний хірург Олександр Хоменко

«Дійсно, ми бачимо результати лікування у реабілітаційному центрі, бо ж, як би не було ефекту, припинили б цю співпрацю.

Процедура направлення така: у нас лікуються пацієнти - при виявленні психічних розладів. Після завершення лікування, відпускаємо їх не додому, а в реабілітаційний центр. Для цього засідає спеціальна військово-лікарська комісія госпіталю й визначає потребу, далі підписуємо направлення та вони їдуть в реабілітаційний центр. Потім знову повертаються до нас.

Також, якщо від нас виходить воїн й відчуває труднощі, то звертається знову й повторно проходить лікування. Тоді ми знову дивимося, чи варто направляти на реабілітацію, чи ні.

А те, що менше їх направляємо – тому, що менше постраждалих», - роз’яснює лікар.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---