Пригоди луцьких волонтерів на сході, або Казка зі щасливим фіналом

Луцькі волонтери, які здолали неабиякі перешкоди на шляху у зону бойових дій, повернулися додому уже у новому році, 1 січня. Однак, незважаючи на два обстріли і п’ять дорожньо-транспортних інцидентів, хлопці та дівчата вперто прямували до виконання своєї першочергової місії – завезти їжу, подарунки, ялинки та теплі речі для українських бійців на передову.

Нагадаємо, 27 грудня 2015 року екіпаж у складі трьох учасників ГО «Автомайдан України» Петра Лисиці, Сашка Гаврилюка та Руслана Міщука, а також журналістки Інформаційного агентства Волинські Новини Вікторії Семенюк вирушили на схід.

Протягом двох тижнів у рамках благодійної акції «Подаруй бійцеві свято» активісти та волонтери займалися збором подарунків для українських захисників, які згодом й поїхали на передову. Ще у грудні минулого року «військових» Діда Мороза і Снігуроньку лучани могли бачити на Театральному майдані обласного центру щовихідних.

Тож, виїхавши за межі міста у супроводі поліції, відважні добровольці попрямували у «гарячі точки».

Однак, доправити шматочок щастя на передову для тих, хто боронить рідну землю від ворога, як виявилось, не так вже й просто.

Дорогою на схід волонтери потрапили аж у п'ять ДТП

Першим «тривожним дзвіночком» для активістів стало пробите колесо автівки Mercedes-BenzREX 614, якою, власне, й планували доправити провізію для бійців. Однак, тоді, не зауваживши на інцидент, й просто замінивши пошкоджену гуму на СТО, екіпаж рушив далі. Поїхавши добрий проміжок часу трасою Дніпропетровськ – Павлоград, водій відчув неладне – транспортний засіб «занесло» під час руху, й він, тричі провернувшись, з’їхав у кювет. Як на диво, того разу слідом за білим «Рексом» їхав …евакуатор, який одразу ж витягнув мікроавтобус з узбіччя. На жаль, цією аварією усі неприємності волонтерів не скінчились. Уже через трохи «неслухняна машина» втратила керування і вилетіла на зустрічну смугу, й, дивом проскочивши перед «легковушкою», злетіла в кювет й загальмувала за метр від дерева. Варто додати, що більших «спецефектів» аварії додали й задні колеса, які, обігнавши авто, покотилися у поле. Згодом їх знайшли за 200 метрів від місця дорожньо-транспортної пригоди.
Й тут постало питання: як витягнути «бус» із 4-тонним вантажем, який, до того ж, й сам важить немало. Адже жоден евакуатор з таким завданням не впорається. Рятувальники із МНС Павлограда тільки розводили руками. Ні, вони не покидали постраждалих від аварії в «гордій самотності», постійно цікавились, чи, бува, не холодно, як усі себе почувають, однак витягнути вщент завантажений транспортний засіб з кювету, та ще й без задніх коліс – зась.

«Треба спецтехніка», - резюмували рятувальники.

Однак, світ не без добрих людей, і хто-зна, як закінчилася б ця історія, але допомогти волинським відчайдухам взялась волонтерська спільнота і військові з території усієї України. Тривожне прохання про допомогу, яке активісти викинули у соцмережі, миттю розлетілось теренами країни. І уже через декілька хвилин мобільні телефони членів екіпажу «розривались» від провозицій про різного роду допомогу, які надходили з усіх усюд.

Нагадаємо, про те, кому відчайдушні волонтери завдячують у власному рятунку, уже йшлось у матеріалі видання за 30 грудня 2015 року.

Як-не-як, але вихід був один – будь-яким способом розвантажити транспортний засіб. Тільки так його можна було витягнути з кювету і відвезти на СТО.

Про «таблетку»-рятівницю

Яким же було здивування волонтерів, коли поруч із машинами МНС і ДАІ, під’їхала автівка невідкладної швидкої допомоги.

«Ой, невже по нас?», - дивувались активісти.

Однак, як з’ясували пізніше, за кермом «таблетки» були військові 43 ОМПБ.

«Ну раз всі цілі і здорові, перекладаємо у «швидку» увесь вантаж», - підморгнули вояки.Враховуючи те, що місткість карети з червоним хрестиком і вантажного «буса» дуже різниться, то й довелось за вантажем їздити двічі. До слова, усю провізію возили на склад, що знаходився аж у передмісті Дніпропетровська.

Тягали ящики та банки усі на рівних – і хлопці, й дівчата. Адже не можна було втрачати час – кожна хвилина все більше наближувала до «дедлайну» - Нового Року. Й жодним чином не можна було допустити, аби бійці залишилися без подарунків та смаколиків.

Коли, врешті-решт, усе вдалось перевантажити у складське приміщення, постало інше питання – де ж ночувати? Й тут на допомогу прийшов Євген Хапатько із БФ «Допомога Дніпра», який вирішив питання із дахом над головою. Тому, протягом двох стресових днів, волонтери могли абсолютно безкоштовно відпочити у одному із готелів Павлограду. Водночас, аби підтримати відчайдушних волинян. які, фактичо, до Нового Року "застрягли" на сході, фінансову допомогу від себе та побратимів скинув на банківську карту самооборонівець Дмитро Сандалов.

Уже 30 грудня, усе необхідне для бійців волонтери завантажили у ІВЕКО «5-тонник», який знайшли із допомогою волонтерів Андрія Лисоконя та Армена Мартиросова. Тож, під пильним оком майстерного і незамінного водія, бійця батальйона територіальної оборони Придніпров’я Юрія Волошина (на фото - зліва) екіпаж вирушив разом із подарунками на передову.

Перша зупинка – Карлівка. Саме на блокпосту в Карлівці волинські волонтери зустрілися із «східними» колегами. Зокрема, із волонтером та капеланом із Красноармійська Денисом Бабенком.

Дружні обійми, щирі побажання, одним словом, радості немає меж. Але ж час не чекає й потрібно було рухатись далі – до буремної Мар’янки, тоді як східні волонтери рушили у напрямку Опитного. Дорогою на Мар’янку, волинські «Миколаї» та «Снігуронька», пригостили печивом, мандаринами та цукерками бійців 93 ОМБ, що заходились у районі Карлівки.

«Квіточки» у Мар’янці та «ягідки» у «сірій зоні». Сепаратисти зустріли волонтерів обстрілами

Далі – більше. Мар’янка. Блокпост.

Усміхнені бійці 3 батальйона 14 ОМБ уже виїхали на зустріч волинянам.

І знову ж таки вітання, обійми і посмішки. Сповна нагородивши захисників подарунками, серед яких були і продукти, і смаколики, і ялинки, й дитячі малюнки, й теплий одяг, активісти рушили Мар’янкою далі.

Утім, біля наступної точки дислокації на них чекав сюрприз від сепаратистів – прицільний обстріл. Зважаючи на «несподіванку», довелось вивантажувати провізію максимально швидко та обережно, а потім ще протягом деякого часу перечікувати небезпеку у приміщенні.

По лінії фронту без гальм та ліхтарів

Коли волонтери все ж вирушили з «гарячої точки», з’ясувалось, що у автівці… зламались гальма. Уявіть собі, льодова кірка, дорожній серпантин, ймовірність обстрілів і відсутність гальм. Але, так чи інакше, іншого вибору, як рухатись далі, у відчайдух не було.

Наступним пунктом призначення став один із населенихй пунктів у Волноваському районі (з певних міркувань його назву вказувати не будемо), що знаходиться у так званій «сірій зоні». До слова, їхати «сірою зоною» довелося не лише без гальм, а й без фар. Так, оскільки шлях виявився далеким і нелегким, відчайдухи дістались пункту призначення лише затемна. За 3 кілометри – сепаратистський блокпост. Чітко видно вогники на ворожому боці. Тож, задля власної ж безпеки, підсвічувати шлях довелось ліхтариком, адже світло від фар могло б послугувати «навідним маячком» для сепаратистів.

Гріла лише одна думка: хлопці із 72 ОМБ чекають! До слова, у бійців – доволі складна ситуація із теплим одягом та продуктами. Зважаючи на складність локації та ризик, волонтери до них заїжджають не так вже й часто. Про це розповіли самі вояки.

Однак, важкий шлях був вартий зусиль! Такого теплого прийому, як в 72-й бригаді, трішки змучені морозом та голодом волонтери не мали ніде. Бійці настояли на тому, аби приступати до розвантаження автівки волонтери почали лише після того, я відігріються біля теплої грубки та скуштують «солдатської зупи».

Щоправда, «святковими феєрверками» із АГС волинських добровольців зустріли й по той бік барикад.

«Звичне діло», - махнули рукою військові й запросили волонтерів до укриття.

А там – ялинки, креативні кульки та величезний стіл. А ще – два лагідних песики та кіт, які у пошуках їжі та тепла пригрілися у бійців.

Незважаючи на щирі запрошення солдат залишитися у них на ніч й відправитись у дорогу уже вранці, мовляв, небезпечно, активісти все ж рушили у напрямку назад. Адже на носі – Новий Рік.

Але ж хіба заїдеш далеко без гальм? Тому у Маріуполі разом із бойовим побратимом та посестрою, на них чекав із власним мікроавтобусом волинський самооборонівець Андрій Лихий, який саме приїхав навідати сина-добровольця. А, зважаючи на те, що Mercedes-BenzREX 614, який, як уже повідомлялось раніше, тричі потрапив у ДТП, хоч і був відремонтований, однак все ж «не слухався дороги», це був єдиний шанс потрапити додому до настання новорічної ночі.

«Ми не знаємо, де ми. Тут поле, зорі й мороз…»

Однак, й тут не обійшлось без казусів. Оскільки стовпчик термометра опустився нижче поділки – 15, пальне у транспортному засобі замерзло. Тож, авто разом із пасажирами зупинилось посеред поля, за 15 кілометрів від найближчого населеного пункта. Усі спроби розігріти солярку не дали результатів.

І знову на допомогу прийшли місцеві рятувальники. Так, працівники МНС приїхали на місце інциденту протягом найкоротшого проміжку часу, «відбуксували» авто до теплого боксу, тим часом напоївши гарячим чаєм та вклавши спати прямо у пожежній частині.На ранок мікроавтобус таки завели. Однак, Новий Рік, сміливцям довелось зустрічати в дорозі.

«Який у нас найближчий населений пункт? Житомир? То їдемо туди до ялинки», - весело підморгнув водій.До рідного Луцька «суперволонтери», як уже охрестили волинян колеги у інтернеті, дістались лише о 6-й ранку 1 січня. Там на них чекали друзі й просто небайдужі люди.

«У такі моменти стає зрозумілим, що усе це було недаремно, а усі випробування доля нам посилає не лише для того, щоб випробувати на міцність, а й щоб звести з хорошими людьми, які за такий короткий проміжок часу стали справжньою другою родиною», - кажуть волонтери.

А, на запитання, чи поїдуть у зону АТО іще, в один голос відповідають: «Аякже!».

Вікторія СЕМЕНЮК, з новинами із передової спеціально для Інформаційного агенства Волинські Новини

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---