Яким було давнє волинське Різдво

Згадати давні традиції ніколи не пізно. І хоч Святвечір уже минув, утім різдвяні свята тривають. Тому Інформаційне агентство Волинські Новини пропонує повернутися на кілька століть назад і дізнатися, як святкували Різдво наші предки.

Про те, як святкували волиняни Різдво, кореспондент видання поцікавився у доцента кафедри документознавства та музейної справи Східноєвропейського національного університету, відомого волинського етнографа Алли Дмитренко.

Як розповідає науковець, аби виокремити традиції, характерні лише для нашого краю з-поміж українського загалу, потрібно, напевне, не одне життя. Адже для цього необхідно обійти всі села України, опитати людей, розшифрувати матеріал, кілька років розшифровувати, все проаналізувати.

Тому Алла Адамівна розповіла про ті обряди, які записала в експедиціях на волинському Поліссі.

Нащадки сонцепоклонників

Різдво починається з вечері, розповідає вона. Це сьогодні вечір 6 січня називається Святвечором. А раніше він називався Колядою, адже це свято не виникло з прийняттям християнства, воно має дохристиянське походження.

З православного культу можна виокремити ритуали, пов’язані з народженням Ісуса Христа і церковні богослужіння. Решта ж обрядів стосуються прадавнього культу предків, поклоніння сонцю, і календаря землеробів.



Недарма ж у день католицького Різдва, 25 грудня, ми святкуємо Спиридона Сонцеворота, відзначаючи народження нового сонця. Адже наші предки були сонцепоклонниками.

А на Коляду люди не тільки вшановували рік що минув, коли вже зібрали урожай, а й робили магічні дії, проекції, щоб забезпечити добробут на наступний рік.

Страва родом з … неоліту

Зі зміною сільськогосподарських культур змінювався асортимент святкових страв. До слова, раніше страв з картоплі на Коляду не готували, адже картопля прийшла до нас в другій половині 19 століття.

«Найголовнішою стравою була, безперечно, кутя. Ця страва походить ще з неоліту. Адже, згідно з висновком дослідника Федора Вовка, саме в неоліті на Волині зародилося землеробство. Перші культури, які сіяли наші предки – ячмінь голозерний і пшениця двозернівка. Сьогодні, щоб зробити кутю ми товчемо пшеницю, аби позбутися цієї плівки, а в голозерному ячменеві цієї плівки не було», - розповідає етнограф.



На півночі Полісся готували кутю з ячменю, бо пшениця там не росла, на півдні додавали до ячменю пшеницю, там її подекуди вирощували.

«Другий компонент куті після зерна – медова сита. Це мед, розведений теплою водою. Кутя – поминальна страва. Згадайте, ритуальну страву коливо. А ще додавали розтертий мак. Якщо маку було мало, то складали кутю гіркою, на вершечок клали мак і поливали ситою. Сьогодні ми в кутю додаємо все що тільки можна. А раніше горіхів у нас не було, додавали сушені вишні, чорниці, груші», - розповідає Алла Дмитренко.

Наступного дня кутя вже не була ритуальною стравою. Те, що залишилося - підігрівали, заправляли шкварками і вживали як звичайну страву. Про запас кутю не робили. Адже це ритуальна страва і вона споживається лише під час ритуалу.

Ще одна обов’язкова страва – узвар. Але в нашому регіоні її називали юшкою чи ягодницею. Назва узвар прийшла до нас пізніше.

Ніхто не робив нічого просто так

Різдвяних обрядів на Волині було дуже багато і по селах вони різняться. Але ніхто не робив нічого просто так.

«Те, що ми зараз здійснюємо обряди за традицією, - це дуже добре. Але колись наші предки усі дії робили з певною ідеєю, з думкою про врожай, про майбутнє благополуччя, про своїх предків. Адже в православній традиції дуже поширений культ предків», - пояснює науковець.

Саме слово «дідух» прийшло до нас не так давно. На Поліссі цей атрибут називали «дід», «сніп», «коляда», «колядник». Залежно від регіону це був зажинковий, обжинковий, чи збірний сніп. Є повір’я, описане науковцем Степаном Килимником, що у зажинковий сніп вселяються духи наших родичів. Коли приносять снопа до хати, то всі душі приходять до хати.



Навіть коли сідали на Коляду на лаву, то змітали її рукою, що б не сісти на душу. А часник викладали на кути стола, щоб захиститися від нечисті, яка заблукала і могла прийти разом з душами предків у хату.

Саме свято починалося з того, що батько, господар вносив снопа в хату зі словами «Добрий вечір, з Колядою, будьте діду з бородою», себто будьте в майбутньому з урожаєм.

Стола святкового не прибирали, залишали вечерю для предків.

«Ніхто не наполягає, що треба робити саме ось так. Варто мати свої традиції. Бо свято робить не кутя на столі чи вареники, а особливий дух», - каже Алла Дмитренко.

До слова, є чимало суперечок про те, якого числа треба ходити колядувати. Насправді, колядували у волинських селах і 6, і 7, і 8 січня.



«Але колядники мають нести добро і радість в хату, дивитися в очі, з усмішкою, з добром, а не потупити погляд у землю», - наголошує етнограф.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---