Видатний бойчукіст Микола Рокицький родом з Волині: 116 років з дня народження

Квітневого дня 1901 року у селі Заріччя Володимир-Волинського повіту Волинської губернії у родині робітника-мельника народився Микола Рокицький – талановитий художник-монументаліст, учень Михайла Бойчука. 6 квітня відзначалася 116-а річниця дня народження нашого видатного земляка.

Жителі Володимир-Волинського дуже пишаються своїм земляком та бережуть пам'ять про нього. Життєвий шлях та мистецьку спадщину художника вивчають вихованці місцевої художньої школи. Є ініціатива директора художньої школи Адама Михалика присвоїти їй ім’я Миколи Рокицького. Місцевою владою, співробітниками історико-культурного заповідника «Стародавній Володимир», Володимир-Волинського педагогічного коледжу ім. Агатангела Кримського, Володимир-Волинського історичного музею ім. О.Дверницького регулярно проводяться мистецькі конференції, конкурси, лекції та виставки, на яких популяризується творчий спадок видатного земляка. На фасаді Володимир-Волинської гімназії на вулиці Драгоманова, де свого часу навчався Микола Андрійович, встановлена меморіальна табличка з барельєфом художника. У рідному селі Заріччя є вулиця з іменем Миколи Рокицького і планується встановити пам’ятник мистцю, над проектом якого працював скульптор Олег Дубенчук.
Пригадаймо основні віхи творчості цього обдарованого волинянина, бо прожив він життя коротке, але дуже яскраве і наповнене працею художника, педагога, патріота.

Ще у юності, під час навчання у Володимир-Волинській чоловічій гімназії Божу іскру юнака запримітив вчитель малювання, заохочував до подальших студій. З вдячністю згадував його Микола пізніше, вже під час проживання з батьками у Києві, куди родина була евакуйована з початком І світової війни.

В 1920-1927 рр. Микола Рокицький навчався в Українській академії мистецтв і долучився до плеяди бойчукістів – учнів та послідовників знаного у Європі визначного українського монументаліста Михайла Бойчука.
«Ім’я Миколи Рокицького у мистецькому розвої Доби українського відродження 20-30-х років стоїть поруч з такими видатними постатями, як Михайло і Тимофій Бойчуки, Седляр, Падалка, Павленко… Це була доба велична і трагічна у становленні українського духу в усіх сферах суспільного життя, якщо мати на увазі на якому тлі все те відбувалося. Занепад класичних стилів, де гуманізовані модерністські течії відірвані від реалій життя, шалений компартійний тиск, розруха і голодомори. З відстані часу ми не можемо не дивуватися і не захоплюватися подвижницьким життям бойчукістів, їхнім мистецтвом, що назавжди увійшло в національну спадщину, записано золотими літерами в історію мистецтва України. Як ніхто інший Микола Рокицький сприйняв настанови мистецької школи Михайла Бойчука, плідно реалізуючи й розвиваючи її як монументаліст і маляр», – пише про творчість художника Платон Саварчук у статті «Рокицький і наш час». Микола, наймолодший з бойчукістів, брав участь в усіх колективних роботах – зокрема, в розписі селянського санаторію ім. ВУЦВК на Хаджибейському лимані в Одесі, де були виконані фрески «Свято врожаю», «Санаторій» і «Бібліотека» та ін.

Ще навчаючись в Академії, Микола Андрійович почав свою педагогічну роботу вчителем малювання у Київській трудовій експериментальній школі №61 ім. Івана Франка. Його колегами по праці були видатні діячі української культури: письменник Степан Васильченко, поетеса Олена Журлива (вони викладали українську мову та літературу), а майбутній хормейстер Київської опери Микола Тараканов навчав дітей музиці у ті роки. Микола Рокицький працював у цій школі аж до 1940 року.
Саме в її стінах, у новій майстерні, у 1928 році Рокицький створив свою відому роботу «Біля яблуні». Вона зберігається у Львівському національному музеї імені Андрія Шептицького. Сюжет картини є дуже символічним для українського народного малярства – збір врожаю. Декілька поколінь родини, представлені постатями двох жінок (старшої, молодшої) та дітей, які збирають запашні яблука, показують і любов українців до рідної землі, і швидкоплинність життя однієї людини, і міць родового зв'язку.
Значна частина мистецького спадку Миколи Рокицького присвячена актуальній в ті часи пролетарській тематиці. У 1927 році у своїй дипломній роботі фресці «Зміна» він створює образи енергійних трудівників, і його внесок у розвиток портретної фрески є дійсно визначним: цикл «Доменники», «Ковалі», «Жіночий портрет», «Ливарний цех», «Шахтарі» та ін. При спогляданні цих робіт глядач відчуває колективний порив, силу мас, але чомусь трудівники виглядають як «люди-гвинтики» у велетенській машині, часто повернуті спиною до глядача. Але навіть при наближенні художника до соцреалізму, в його роботах працює школа Бойчука – в композиційних побудовах, заокруглених лініях, рішучих лініях.
Коли у 30-х роках почалося смертельне цькування бойчукістів за «дрібнобуржуазні тенденції» і «селянську обмеженість», а Михайла Бойчука з учнями розстріляли у Биковнянському лісі під Києвом у серпні 1937 року, Миколі Рокицькому вдалося уникнути смерті. Жити довелося під постійним страхом репресій, в обмеженні творчої свободи.

З початком ІІ світової війни, художник іде добровольцем на фронт. Переживає муки полону і жахи концентраційного табору. Йому щастить втекти із табору, повернутися до Києва, але здоров’я його остаточно підірвано. У віці 43 років 11 лютого 1944 року він помер. Похований на Лук’янівському цвинтарі у Києві. Його донька Майя Рокицька-Вітковська похована біля батька.
Залишилися його нащадки – у Києві проживають онуки Миколи Рокицького. Від діда вони успадкували творчі задатки: одна його онука – художниця, друга – музикант, а онук займається комп’ютерною графікою.

За матеріалами сайту Галереї мистецтв.

Марія Пилипчук

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---