Музиканти з Луцька про Кузьму «Скрябіна»: «Таких більше не буде»

Смерть Андрія Кузьменка (Кузьми «Скрябіна») називають непоправною втратою. Люди, які його знали, розповідають: він був оптимістом, вмів жартувати над іншими й собою, був надзвичайно принциповою, порядною людиною. А ще – він дуже простим, таким, якого не вразила «зіркова хвороба».

Нагадаємо, сьогодні, 2 лютого лідер гурту «Скрябін» загинув у жахливій ДТП. Його автомобіль «Toyota Sequoia» зіткнувся з молоковозом. Удар був такої сили, що молоковоз винесло в кювет, а автомобіль співака сильно постраждав. Андрій був за кермом автомобіля, від отриманих травм загинув на місці події.

Ця смерть не залишила байдужим нікого - на його піснях виросло ціле покоління. Він не раз приїздив до Луцька зі своїми концертами, мав тут чимало знайомих.

Знали його й волинські виконавці. Відтак, Інформаційне агентство Волинські Новини звернулося до представників шоу-бізнесу з Луцька, аби вони розповіли, яким запам’ятали Андрія.

Лідер групи «Тартак» лучанин Олександр Положинський на своїй сторінці в соцмережі написав: «Сьогодні я відмовляюся від інтерв’ю та коментарів - я не настільки близьким другом Андрія був, щоб мати право фігурувати в телевізійних сюжетах, як друг і колега. Колега - так, друг – ні».

Тому, коли ІА Волинські Новини звернулося до нього за коментарем, він так і відповів: «Я все написав на своїй сторінці».Так, в своєму дописі Сашко розповів, що познайомилися вони з Андрієм Кузьменком 20 років тому. І хоч за цей час він не увійшов у коло близьких друзів Андрія, та навіть тоді, коли Кузьму нещадно критикували чи поливали брудом, він не говорив про нього нічого поганого. До слова, саме в Луцьку стався «конфуз», який спонукав лідера «Скрябіна» відмовитися від фонограми.

«Доволі часто за останні кілька років у різних публічних розмовах мені доводилося наголошувати на тому, що зараз кожен концерт українського артиста чи колективу може виявитися останнім. Думаю, більшість людей такі слова сприймали з іронією - о, Положинський знову плачеться, знову ниє, знову всім незадоволений, б’є на жалість, нарікає, скаржиться. А я просто реально дивлюся на стан речей – «практикуючих» українських артистів стає все менше, виживати їм все важче, молодим пробиватися ще складніше, розпадаються, затихають, помирають, гинуть...

Сьогодні я відмовляюся від інтерв’ю та коментарів - я не настільки близьким другом Андрія був, щоб мати право фігурувати в телевізійних сюжетах, як друг і колега. Колега - так, друг - ні. Можливо, просто тому, що рідко бачилися і не мали нагоди справді здружитися, можливо тому, що наші ритми та стилі життя мало в чому співпадали чи зближувалися. Та все ж я вирішив написати все це тут, бо, можливо, написане мною, виявиться для когось важливим. Чи цікавим. З Кузьмою я познайомився в далекому 1995-му. «Тартака» тоді ще не було, Андрій давав інтерв’ю на радіо «Луцьк», де я вів одну з програм, тож познайомився він зі мною, як просто з хлопцем, який також щось робить на цьому радіо. З того часу нам не довелося знайомитися вдруге - він завжди мене впізнавав, хоч бачилися ми доволі рідко, й, переважно, випадково. Це вже потім, значно пізніше, ми мали в телефонах номери одне одного і я міг в будь-який час подзвонити йому, вели разом «ДСП-шоу» на «Європі Плюс», грали в одній команді у «Що? Де? Коли?», знімали кліпи на фоні однієї стіни, їздили на його «Секвої» на концерт «Відчинилося Життя» до Львова, слухали й обговорювали нові пісні одне одного, їли зупу в нього вдома, виступали на одній сцені й співали разом «Нікому То Не Треба».

Є багато людей, які знають Андрія довше, краще, ближче. Я, за 20 років знайомства, не увійшов у коло його близьких друзів, але й ніколи не мав з ним жодного конфлікту чи непорозуміння. В часи чи моменти, коли Кузьму лаяли, поливали, обговорювали чи й проклинали, я завжди говорив, що ставлюся до нього з повагою, нічого поганого про нього сказати не можу, а якщо він щось зробив чи сказав таке, що комусь чи багатьом не подобається, то це ніяк не впливає на моє до нього ставлення. І так воно було насправді.

З Кузьмою я міг порадитися з будь-якого питання. Він завжди готовий був дати мені пораду, прояснити заплутану ситуацію, поділитися інформацією, хоч це й, можливо, не відповідало його власним інтересам. Завжди готовий допомогти, підказати, підтримати. Завжди готовий взяти участь у добрій справі чи творчій авантюрі.

Мабуть, жодна наша зустріч не обійшлася без свіженького анекдотика від Кузьми, який потім робив мене тимчасовим героєм вечора чи зіркою компанії. Де він їх знаходив - поняття не маю, але я завжди реготав сам і неодноразово смішив інших, переказуючи їх. При цьому, переповідаючи, використовував і його прийомчики, бо Кузьма був майстром розповідати - легко, просто, смішно. Безмежно креативний. Вигадував якісь приколи, сам їх розвивав, інколи, доводячи мало не до абсурду. Своїм сміхом та ентузіазмом заражав і заряджав інших. Любив «пошлятинку», інколи дещо перегинав палку, але робив це з такою дитячою безпосередністю, що воно не викликало огиди чи несприйняття, а лише веселило. Міг закцентувати загальну вагу на пікантних особливостях словосполучення «її батько», знаходив смішне у вставлянні «та її» між іменем і прізвищем Алли Кудлай та спокушав десятки людей продовжувати схожу тему з іменами інших відомих людей - так з’являлися «Тарас та його Чубай», «Степан та його Гіга», «Алла та її Пугачова». Кузьма безмежно любив музику. Знав і мав її дуже багато, щедро цим ділився, записуючи свої улюблені треки на диски друзів чи зливаючи гігабайтами їм на флешки. Якщо вам потрібно було знайти якийсь трек чи альбом з «нью вейву» 80-х - варто було пошуки починати з Кузьми, бо на ньому вони мали всі шанси одразу й успішно завершитися.

Про музику самого Андрія не писатиму нічого. Майже нічого. Його пісні треба слухати, а не обговорювати. Не всі з них я чув, не всі з них мені подобаються. Зрештою, він і сам якось мені сказав, що найбільше схвальних відгуків було після виходу пісні «Люди Як Кораблі», але найбільше концертів з’явилося після «Хлопців-олігархів». Кожний сам вибере, які пісні йому сподобаються більше, які будуть йому ближчими, які увійдуть до власного плейлиста. В моєму точно будуть «Птахи», «Шось Зимно», «Нікому То Не Треба», «Зламані Крила», «Люди Як Кораблі», «Старі Фотографії», «Лист До Друга».

Кілька слів про Кузьму і мій рідний Луцьк. Саме там ми познайомилися 20 років тому, саме там востаннє спілкувалися минулого літа, саме там, на фестивалі «Бандерштат-2014», як виявилося, я востаннє почув і побачив його на сцені. Якось давно, десь, приблизно, в 95-96-му, «Скрябін» виступав у луцькому драмтеатрі в якійсь солянці. Працювали «під фанеру», у Кузьми був шнуровий мікрофон і під час однієї з пісень, саме в розпал активного імітування співу, шнур раптом відпав від мікрофону. Пізніше, коли ми якось обговорювали цей випадок, Кузьма зізнався мені: «Санька, я другого такого позору в житті не переживав! Після того я більше ніде ніколи не виступав під фанеру!».

Ще кілька слів про «знаки». Не хочу бачити в цьому жодної містики - просто так склалося. А все ж. Ведучими ДСП-шоу були четверо - я, Roman Davidoff, Ігор Пелих та Кузьма Скрябін. Двох із них вже немає - і обидва загинули в автокатастрофах. Минулого тижня я був у Запоріжжі - ховали Андрія Лободу. Всюди по місту висить реклама концерту «Скрябіна», який вже, на жаль, ніколи не відбудеться. Вчора я бачив на стіні календар від Елена Божко, там на лютому - фотографія Андрія...

Що дав особисто мені Кузьма, крім приємного та корисного спілкування? Багато сміху - розповіді, історії, анекдоти, власні приколи, «Я, Побєда і Берлін». Кілька десятків класних пісень гурту «Скрябін». «Спатанка» і «Наші Партизани». Присадив мене на салат «Мімоза». Відкрив для мене «Kings Of Leon». Завдяки Кузьмі я познайомився з Тарасом Химичем - другом і режисером. Кузьма переконав мене, що в мого «американця» треба заливати 92-ий. Розповів про концерти культових груп по всій Європі, на яких побував особисто. Але головне - саме Кузьма був одним із тих людей, хто від початку нашого знайомства надихав мене вірою в себе, в свої сили, в свої мрії, без комплексів та невпевненості. За що я завжди буду йому вдячним. Хай спочиває з миром!

П.С. Моя стрічка переповнена повідомленнями щодо загибелі Андрія. Згідно цих повідомлень, виявляється, що Україна і українська музика сьогодні багато що втратили. Ну, й багато всього персонального - для когось відкрив українську музику, в когось перша любов, в когось перший концерт... Я з цим усім цілком згоден. Та тільки муляє мене той факт, що концерт «Скрябіна»«За день до весни» планувався в порівняно невеликому клубі «Атлас», а не в Палаці Спорту...

Не забувайте слухати пісні Андрія і передати їх своїм дітям, коли прийде час. Змініть себе та Україну на краще - цим ви справді вшануєте його пам’ять, рецепти змін шукайте в його піснях та численних інтерв’ю. І заплануйте собі похід на концерти всіх українських артистів, які для вас хоч щось значать. Поки ще не пізно».

Знала Андрія особисто й лучанка співачка Галина Конах. Щоправда, каже, особисто знайомі вони були всього 2,5 роки. Але й за цей короткий час він встиг справити незабутнє враження.«Це шок. Ми з ним були знайомі, підтримували дружні стосунки. У нас була співпраця, спільне ведення концертів, я організовувала для нього деякі приватні концерти. Що я можу сказати: він був принциповий і порядний. Це два слова, які можуть його охарактеризувати. І він був дуже простою людиною, аж геніально простою. Для мене це шок, я не можу повірити, що його немає. А сьогодні всі радіостанції крутять у ефірі його пісні. І ти розумієш, що це легенда, яка пішла на піку слави. Легенда була просто забрана на небо? Чому? Він нам тут потрібен був.

Щиро співчуваю його друзям, колегам, першою чергою, сім’ї, бо він - наш загальний друг. Але ж також він - тато, чоловік, коханий. Це - втрата для всієї України.

Познайомилися ми в 2012-ому році на концерті в Нововолинську. Згодом нас запросили бути ведучими на одному концерті. Тоді ми розговорилися, здружилися з його музикантами, знайшли спільні інтереси. Було декілька спільних концертів. Ми часто переписувалися СМСками. Бо зідзвонитися з ним було майже нереально. Він бере слухавку (я ще в теперішньому часі кажу)… брав слухавку виключно від дуже близьких людей. Але завжди на смс-повідомлення відповідав. З його музикантами ми лишилися в дружніх стосунках. Я не уявляю, як вони зараз будуть…», - розповідає співачка.

Сергій «Колос» Мартинюк, лідер гурту «Фіолет», своєю чергою, розповідає: Андрій Кузьменко справляв враження оптиміста, людини, яка завжди вміла сміятися з інших та з себе. Свого часу навіть говорили про запис спільної пісні «Фіолету» та «Скрябіна». І додає: Кузьма Скрябін був неповторним, він був людиною-епохою. І таким він запам’ятається усім.«З ним ми познайомилися декілька років тому в процесі підготовки чергового «Бандерштату». Мене відразу подивувало, що Андрій без менеджерів-посередників вирішував сам всі питання щодо концертів.

Бачилися ми востаннє минулого літа, на тому ж «Бандерштаті». Мали коротку розмову про невтішні реалії життя. Андрій світив своєю оптимістично-мудрою усмішкою і таким, певно, мені і запам'ятається - людиною, яка спробувала в житті багато чого і, що важливо, вміла посміятися як з інших, так і з себе.

Шкодую, що ідея запису спільної пісні, яка виникла ще в 2013-му, так і лишилася просто ідеєю.

Чи вплинув він на мене як музиканта? Не без цього - його музика символізує собою становлення української сцени, а сам Кузьма для мене, як би це голосно не звучало, - людина-епоха. Таких одиниці. Ми втратили щось, що вже не повториться... Краще, гірше, інше - але точно вже не таке.

Сьогодні кожен музикант ставить собі питання - чи у випадку найгіршого, лишив я по собі щось вагоме і знакове для людей, як це зробив Кузьма?.. Хай рокенролить у кращих світах!», - каже Сергій «Колос».

Андрій Тимченко – «Тіма» з гурту «Флайzzzа» - розповідає, що днями мав відправити на підпис Андрієві документи з приводу кавер-версії на одну з пісень «Скрябіна».«Що ж це таке?! Сьогодні вранці прокинувся з думкою про те, що пора почати читати куплену десь більше, ніж півроку тому книгу Кузьми «Я, Паштєт і армія». Прочитав перших кілька абзаців і вчергове відмітив фантастичний талант цього афігєнного чувака! І тут через -надцять хвилин після того, як я відклав книгу, зателефонував мені наш трубач Саня і каже: «Ти вже знаєш?..» Я ще не знав..

Мало того, сьогодні мав відправити йому на підпис документи з приводу нашого давнього каверу на одну з пісень «Скрябіна» «То моє море» - якраз пару днів тому листувались із ним з цього приводу... Давно вже не спілкувались... І тут на тобі…

Думаю, сьогодні кожна українська родина буде говорити про цю втрату. Від нас пішов чувак, якого я ставив і завжди ставитиму в один ряд із Шевченком, Івасюком, Сергієм Кузьмінським чи Остапом Вишнею – Кузьма зробив колосальний внесок в українську культуру! Зробив.. Дякую…Вічна пам’ять тобі, Андрію! Хай тобі буде добре там, де ти є!.. А книгу я дочитаю... Обов’язково!», - написав Андрій на своїй сторінці в соцмережі.

А згодом, в коментарі він додав: знайомі були, щоправда не надто глобально. Але каже: Андрій Кузьменко – це була неординарна особистість, яка навіть малознайомих людей не лишала байдужими.

«Це була чи не найкраща людина! Таких більше немає і навряд чи будуть… Одиниці лишились в Україні…», - розповідає лідер гурту «Флайzzzа».

Нагадаємо, сьогодні лучан закликають вшанувати пам’ять співака на Театральному майдані міста.

ЧИТАТИ ЩЕ: «КІНЕЦЬ ФІЛЬМУ» - ОСТАННЯ ПІСНЯ КУЗЬМИ «СКРЯБІНА»

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---