Володарка найдовшої коси Волині творить особливу кераміку, яка зігріває

Майстриня з Луцька Жанна Миляшкевич творить особливі глиняні вироби, які мають шалену енергетику. Вона офіційно внесена в Книгу рекордів Волині як володарка найдовшої коси в Лесиному краї.

Про українську душу, вкладену в кожен виріб, про жіночу красу і спільне між глиною та людиною – у розмові «Вголосу» з майстринею.



Пані Жанно, розкажіть трішки про себе. Як довго займаєтеся керамікою?

Я – лучанка, закінчила художню школу. Навчалася у Миргородському керамічному технікумі – одній з найсильніших шкіл з кераміки на просторах Радянського Союзу. Після його закінчення працювала на Сумському порцеляновому заводі. Дев’яності роки були дуже складні, все закривали, розвалювалося, і така ж доля спіткала мій завод. Із Сум я приїхала до Луцька, де почала займатися майолікою – різновидом кераміки, яку виготовляють із випаленої глини і розписують глазур’ю.

Керамікою я займаюся вже 25 років. Без своїх робіт я жити не можу. В них - моя душа. Я – українка, й Україна в моєму серці. Участь у різноманітних фестивалях та ярмарках не лише в Україні, а й за кордоном дозволяє демонструвати світові багатство української майоліки. Мені легше сказати, де моїх робіт немає, бо вони є в Португалії, Японії, Італії, Франції. Багато заробітчан хочуть часточку України забрати із собою, тому купують мої вироби, серед яких є обереги з маками, бусликами, рушниками. Про ці знаки і те, що вони символізують, мені ще бабуся розповідала. Їх треба вміти правильно малювати, підбирати співвідношення кольорів. Узагалі Україна багата на символи, кожен вишитий хрестик, кожна намальована хвилька щось означає. Наприклад, бусли – обереги роду й дуже вірні одне одному, якщо вона хвора і не летить у теплі краї, то і він лишиться з нею, хоча й обоє можуть загинути.

Я намагаюся донести стародавні знання, зашифровані в символах, з минулого в сучасність. Люблю створювати глиняні дзвоники, адже, коли в них дзвониш, руйнується все негативне. До душі мені й янголи. Спільно з митцями Волині виготовляли обереги для наших солдатів, і мені було надзвичайно приємно дізнатися, що один воїн повісив мого янгола до себе в танк. Вірю, що він його оберігатиме!

Скільки часу приділяєте виготовленню однієї роботи і де черпаєте натхнення та ідеї?

Дякую Богу за талант, який я розвиваю. Інколи посеред ночі прокидаюся, бо в голові виникає красивий образ, – і за ніч робота готова. Але, так би мовити, у сирому варіанті, адже її ще потрібно висушити та випалити в печі. До речі, придбати піч мені допомогла добра знайома, тернопільчанка Люба, тому і піч я назвала «Любаня». Без печі було складно, мусила бігати до друзів. Окрім того, глину потрібно випалити й поглянути, чи годиться вона для кераміки.

Буває, що беру шматок глини, а ідея сама приходить у голову, і з-під пальців виходять роботи. Часом ідеї замальовую, а деколи працюю над якоюсь роботою довго, наприклад, маю одне дерево роду, над яким працюю з 2000 року.

Що відчуваєте, коли працюєте з глиною?

Глина має шалену енергетику. Лише у глини та людини є одна спільна клітина. Глина навіть лікує. Був у мене такий випадок: продаю свої роботи в Пирогові, до мого столу підійшла жінка й довго біля нього стояла. А на вулиці тоді було прохолодно. Каже вона мені, що стоїть біля моїх робіт і гріється. Про мою глину ця пані розповіла мені ще більше, ніж я знала. Згодом виявилося, що я розмовляла з відомим київським екстрасенсом.

Я люблю ручну роботу і до процесу підходжу лише з позитивними думками. Є персональні обереги, коли працюю над їх виготовленням, думаю про цю людину й за роботу сідаю з молитвою на вустах.



Судячи з того, що ваші роботи розійшлися по всьому світу, можна зробити висновок, що мода на українське й повернення до традиційних видів мистецтва зараз стає популярним?

Не лише популярне, а й модне. Власники дорогих вишуканих будинків купують традиційні українські вироби. І це добре, що сучасність та минуле і в цих будинках, і в моїх роботах перегукуються.

З розмови зрозуміла, що ви любите спостерігати за людьми, що роздивляються ваші роботи. Можливо, робите про них якісь висновки?

Генетичний код нації є не лише в душі людини, а й у традиційному національному мистецтві. Люди, роздивляючись мої роботи, до них торкаються. І саме ця робота, до якої вперше торкнулася людина, може багато про неї розповісти. Часто так буває, що хтось мимоволі торкається до якогось одного виробу, а розглядає інші – в підсумку купує те, до чого торкнулася рука. Я тоді розповідаю, що означають ті чи інші знаки на виробі. Був випадок, що людина аж розплакалася.

Вашу косу внесено до Книги рекордів Волині, поділіться секретом її плекання.

Зараз довжина моєї коси – 1 метр 66 сантиметрів. Кажуть, що до метра вона росте природно, а далі Господь дає. Косі більше ніж 28 років. Ще в школі мама півметра відрізала і з того часу більше її не обрізаю, тож можна сказати, що коса росте з дитинства. Ополіскую її травами та користуюся натуральними масками. Знаю більше ніж десять сучасних зачісок, часом так закручу, що й не скажеш, що вона така довга. На різних фестивалях зі мною, коли бачать мою косу, усі хочуть сфотографуватися.

Щодо краси, то раджу жінкам робити різні маски з глини. Додайте у глину трішки оливкової олії, лимонного соку – і на личко. Ефект підтяжки та очищення просто неймовірний!

Ярослава Вознюк, спеціально для «Вголосу»

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---