Від терору до любові: українцям показали, як проблемний регіон може стати улюбленим

Через драматичну історію родини одна з найпопулярніших італійських письменниць Франческа Меландрі передала проблеми самобутнього прикордонного регіону Південний Тіроль. Досвід краю, який від терору та конфліктів дійшов до злагоди та добробуту, можна застосовувати й щодо інших проблемних прикордонних регіонів.

Про це йшлося під час розмови з італійською письменницею Франческою Меландрі на тему «Чи можлива еволюція прикордонної ідентичності?» у рамках міжнародного фестивалю «Книжковий Арсенал» 3 червня у Києві.

Письменник Андрій Курков розповів, що Франческа Меландрі нині є справжньою зіркою італійської літератури. Так, у Римі її номінували на найбільш престижну італійську літературну премію. Письменник розповів, що її роман «Ева спить» став його улюбленою книжкою цього року. Цю книгу, на його думку, можна порівняти з класичними романами, у яких через історію родини показують історію цілої країни. У романі йдеться про Південний Тіроль, територію, яку після Першої світової війни відібрали в Австрії та віддали Італії.

На його запитання про те як авторка, жителька Рима, захворіла Південним Тіролем, переважно німецькомовним регіоном, Франческа Меландрі відповіла, що відтоді, як їй було 11 місяців, вона з родиною щороку проводила у цьому регіоні, який італійською звуть Альто-Адідже, по 4 місяці. І тепер, коли їй сниться дитинство, вона бачить уві сні луки та гори цього альпійського регіону.

Вона познайомилася з хлопцем з Алто-Адідже і тепер у них є двоє дітей. Діти народилися у цьому регіоні, тож письменниця там прожила ще 15 років. Діти виховувалися двомовними і розмовляють як італійською, так і німецькою мовою. Відтак, Франческа Меландрі повернулася у Рим, де розпочала писати роман «Ева спить». Вона зрозуміла, що через історію родини головної героїні можна розповісти історію Південного Тіролю, яка не дуже відома в Італії, проте ситуація, в якій опинився цей прикордонний регіон, універсальна і існує скрізь, де є прикордонні регіони.

Андрій Курков зауважив, що у романі існує гармонія між історією родини та політичною історією Південного Тіролю очима жителів цього регіону. Особливо його вразило те, наскільки багато у книзі історичного матеріалу, а одним із персонажів є реальний політик, очільник тірольської партії, який вів довгі перемовини з італійським урядом щодо особливих прав для рідного регіону.

Авторка роману зізналася, що її проектом стала трилогія, яку вона назвала трилогією батьків. Задумом трилогії є розповідь історії країни через особисті історії людей. На її думку, динаміка міжособистісних відносин між членами родини підкорюється тим самим законам, що й «історія з великої літери», тобто, історія держав. Отже, Південний Тіроль у романі став не місцем, де відбуваються події, а повноцінним персонажем, адже велика історія має ту ж психологію відносин, що й історія персонажів. Наприклад, у колективній психології південних тірольців є біль, такий самий, який відчуває позбавлена батька дитина (оскільки регіон був відрізаний від рідної Австрії). Таку ж покинутість відчуває головна героїня роману Ева – вона живе без батька, а Альто-Адідже – без батьківщини.

Як відзначив Андрій Курков, в романі є цікава паралель лінгвістичної різниці між італомовними та німецькомовними – гастрономічні відмінності, тірольської кухні в романі значно більше, ніж італійської. Авторка зізналася, що сама навчилася готувати традиційні тірольські страви, наприклад, кньодельн, від свекрухи. Коли не дуже добре знаєш іншу мову, але проводиш з людиною багато часу, налагодити відносини можливо.

На питання про те, чи є паралель між історією нещасливого кохання матері головної героїні Герди та італійця, вихідця з півдня країни Віто, та історією відносин Італії з Південним Тіролем, письменниця відповіла, що Південному Тіролю все ж пощастило більше, ніж Герді. Історія відносин регіону з Італією починалася бурхливо, були роки, коли італійські фашисти забороняли місцевим спілкуватися німецькою, були роки кривавого насильства, проте все вирішилося мирним шляхом. За останні 70 років ситуація вирівнялася і Альто-Адідже став улюбленим регіоном відпочинку італійців. Герда, мати Еви, покохала італійця Віто в роки, коли відносини регіону та Італії були драматичними, тож їхнє кохання мало нещасливе закінчення.

Андрій Курков зауважив, що через книгу можна також дізнатися історію тірольського терору, яка скінчилася тільки наприкінці 1960-их років. Він запитав, як сприйняли роман нащадки тих тірольців, які вбивали людей під час терактів проти італійської держави. Письменниця відповіла, що її наміром не був опис терору з любов’ю, проте вона намагалася пояснити мотиви дій терористів та мотиви дій італійської влади, яка не могла допустити втрату великої території. Несподівано для авторки, південні тірольці дуже позитивно сприйняли роман і він навіть увійшов до шкільної програми в регіоні. Досі про Південний Тіроль писали або німецькомовні, а бо італомовні, тому ці книги мали вплив особистих поглядів на події, натомість Франческа Меландрі намагалася бути відстороненою особою, яка не симпатизує якійсь одній зі сторін.

Очима головної героїні читачі бачать не лише згаданий самобутній регіон, а й практично всю Італію з півночі до півдня, оскільки Ева їде потягом з Південного Тіролю до міста Реджо-Калабрія на півдні, щоб зустрітися з важливою для себе людиною. Письменниця розповідає, що для того, аби написати про це, вона двічі з блокнотом їздила за маршрутом Рим-Реджо-Калабрія, ретельно занотовуючи все, що бачила. Якщо в італійця виникає конфлікт зі сприйняттям своєї ідентичності, мовляв, достатньо подорожувати цією гарною країною, і все буде гаразд.

«Для Еви ця подорож – це спосіб поєднати частини своєї ідентичності, так, ніби вона обіймає рідну людину. Опис країни, який я наводжу в романі, слугує для того, щоб читач так само обійняв мою країну і відчув її, як вона», - пояснює письменниця.

Вона зізнається, що у неї немає книжок, у яких було б відсутнє кохання.

Як розповіла авторка, домовленості, які свого часу були на законодавчому рівні досягнуті між італійським урядом та автономістами Південного Тіролю, стали визначним документом, які тепер вивчають на юридичних факультетах багатьох університетів Європи та світу, тому що він працює. Нині три мовні групи – німецькомовні, італомовні та ті, хто говорять романською мовою ладіно, мають можливість вільно користуватися рідними мовами. З її слів, кілька тижнів тому у виданні «Нью-Йорк Таймс» була стаття про те, що досвід Південного Тіролю може бути застосований у вирішенні конфлікту з курдами у Туреччині.

Письменниця розповідає, що не любить слово «натхнення», тому що вірить, що це не та річ, яку можна взяти десь зовні. Творчість, креативність, з її слів, є способом життя, а щоб жити творчо, потрібно мати допитливість – для неї це найважливіша риса творчих людей.

Українською наразі вийшли друком дві перші частини трилогії – «Ева спить», присвячена Південному Тіролю, та «Вище від моря», яку присвятили «рокам свинцю», періоду кривавих політичних терактів в Італії.

У романі «Вище від моря», так само, як і у попередній книзі, йдеться про родину Один із головних персонажів – батько, який у 1979 році їде до в’язниці, аби навідати свого сина, який став терористом, бойовиком «червоних бригад», ліворадикальних формувань.

«Батько в другому романі страждає та постійно запитує себе: «що я робив не так, чому мій син став терористом і відбирає людям життя за якісь політичні ідеї?» Я хотіла перенести увагу не на людей, які чинять насильство, а на людей, які живуть поряд з ними у житті», - пояснює Франческа Меландрі.

У третьому романі «Вірна кров», який нещодавно вийшов в Італії та поки не перекладений українською, письменниця пише про улюблений Рим, який вона вважає чудовим містом, але дуже занедбаним італійцями.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---