Українська музика на радіо: квотний рефлекс

Жваве обговорення вирує довкола збільшення кількості україномовних пісень в ефірі вітчизняних радіостанцій. Так звані «квоти Кириленка» викликали хвилю палких дискусій – особливо серед музикантів, артистів, продюсерів, радіоменеджерів, політиків. Але, схоже, багато хто навіть не вник у суть питання.

Про це йдеться у тижневику Волинські Новини № 10 від 7 квітня 2016 року.

ПЕРЕДІСТОРІЯ

Із 2006 року в українському законодавстві прописано: у радіоефі­рі має звучати не менш як 50% музики українських авторів чи виконавців. Жодних уточнень щодо того, якою мовою мають співати музиканти, коли їх вмикати в ефірі і як карають за невиконання закону, немає.

Хай як це парадоксально, та саме визначення «українські автори чи виконавці» породило ще більше засилля російськомовної музики в ефірі. Усе тому, що до «українського музичного продукту» заразом записали й пісні, створені за радянських часів (як спільне і неподільне надбання), і музику авторів, які народилися в Україні. Більше того: пісні українською мовою масово «впихають» у найменш рейтинговий – нічний – ефір.

Не минуло й десяти років, як у закон вирішили внести правки. Перша з них зобов’язує радіостанції «крутити» не просто половину музики нашого виробництва: 75% із цієї половини мають становити пісні українською мовою. Друга правка «прикриває лавочку» для тих, хто все відправляв у нічний плейлист: тепер композиції мають бути розкидані впродовж усієї ефірної доби.

АЛЕ Є ОДНЕ «АЛЕ»

Покарання за невиконання закону не передбачено. Національна рада з питань телебачення і радіо­мовлення не має контролю над дотриманням цих норм. Практика свідчить, що і нинішні квоти не зав­жди виконують.

Нацрада, яка зараз нібито регулює цей процес, насправді не моніторить радіо на наявність/відсутність українських пісень. Музичний редактор зі Львова Артем Галицький розповідає, що коли він надсилав регулятору звіти про виконання квоти, багатьох українських виконавців в установі навіть не ідентифікували як наших. Фахівець запевняє, що не тільки в Нацраді, але й на радіо дуже часто просто лінуються шукати нову українську музику.

КРАПЛЯ В МОРІ

Поправки до закону пропонує запровадити міністр культури В’ячеслав Кириленко. Посадовець, до речі, коментує все це так: «Коли десять років тому я зініціював обов’язковий дубляж для кінофільмів, теж лякали: «Всьо, кінотеатри закриються – ніхто ходить не буде». А зараз кінотеатр без фільмів, дубльованих українською, вже важко уявити. Так буде і з радіо – лиш треба переступити через накинуті нам стереотипи».

Насправді такий коментар Кириленка занадто гучний. 75% від половини вітчизняних пісень мають звучати державною мовою. Тобто «чистими» виходить, що 37,5% від усіх пісень мають бути україномовними. Якщо врахувати, що на радіо зазвичай звучать інформаційні випуски, рекламні блоки, репліки ведучих, то фактично йдеться про всього три українські пісні на годину.

Навряд це додасть популярності новій українській музиці. За оптимістичним сценарієм, на радіо просто частіше звучатимуть усім добре знайомі виконавці. Навіть якщо квоти будуть запроваджені, це не дуже змінить ситуацію. Пісні українською мовою, як крапля в морі, і надалі губитимуться серед (у гіршому випадку) російської попси.

Вітчизняні радіостанції за десятки років стали таким закритим ринком для «свіжої крові», що нова українська музика вже давно робить ставки на розкрутку в інтернеті.

КИРИЛЕНКО ВСІХ ПЕРЕСВАРИВ

Прихильники та противники ідеї квотування жваво дискутують, часто навіть не з’ясувавши, що й до чого.

«Більше української музики? Ну й правильно!» – кажуть перші, додаючи, що це ледь не «питання національної безпеки». Інші кажуть, мовляв, заборони й обмеження – це не методи розвитку української культури та української пісні. При цьому прихильники квотування одразу знаходять аргумент: «Ага! Ви проти квот – отже, ви за російську музику, а значить – проти України! Зрада!».

Під таку «роздачу» потрапив Андрій Хливнюк з гурту «Бумбокс». Він нібито був одним із тих, хто підписався проти поправок. Насправді ж музикант мав на увазі, що це знищить і унеможливить з’яву в Україні нішевих радіостанцій вузьких форматів. Налетіли й на Джамалу, яка всього лишень мала на увазі, що «артисти мають писати й виконувати музику тією мовою, якою співає їхня душа». Дісталося також Дмитру Шурову з «Pianoбой», який відзначив, що українська музика за квотами має бути новою.

ЯК ЦЕ ПРАЦЮЄ У СВІТІ

Коли в’їжджаєш, наприклад, у Польщу, й перемикаєш станції, стає зрозуміло, в якій ти країні перебуваєш. Там встановлено квоту для пісень польською мовою – 33%. Насправді це не так багато, як здається, але цього достатньо, аби зрозуміти, що ти – у Польщі.

Першою країною у світі, яка запровадила квоти на музику в ефірі, була Австралія – ще 1942 року. До речі, радіо там розвивається найбільш стрімко. Секрет у тому, що крім квот, країна інвестує у музику вітчизняного виробництва, а молодим виконавцям видає гранти на створення нового продукту.

Згубний вплив квот можна простежити у Білорусі. Через надмірне квотування слухачі просто перестали слухати FM-радіо, бо станції в музичному аспекті стали схожі одна на одну. Людям набридло і вони «втекли» в інтернет.

ПРИРОДНИЙ ВІДБІР

В Україні зараз навіть без квот зростає попит і, що важливо, пропозиція на україномовну музику. Це природний відбір: пісні стають популярними не тому, що вони українські, а тому, що вони до вподоби слухачеві. Такі природні «квоти» – найбільш дієві.

А публічне обговорення теми показує, що багато людей перебувають не на своєму місці. Законопроект відправили на доопрацювання. Учасникам дискусії – особливо із Мінкультури, Нацради і всім іншим патріотам – варто нарешті послухати FM-радіо, аби бути в темі.

Анастасія Передрій

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---