У Луцьку грузинський художник створив Тризуб неймовірної енергетики

Художник-виходець із Грузії Арам Манукян завершив у Луцьку неймовірної енергетики державний символ України. Про це повідомляє Слово Волині.

Він не малював його простим олівцем, не робив ані попереднього ескізу, не продумував деталей. Просто майже два роки тому, коли гостро пережив Майдан і згадував при цьому рідну Грузію, де ріс, навчався, спілкувався в колі видатних геніїв Сергія Параджанова та Гаяне Хачатурян, - українські патріотичні теми не полишали уяви. Думки буквально полонили молоді люди, що йшли під кулі за ідею, за свободу. Порівнював їх із росіянами, серед яких жив і працював свого часу у Москві понад десять років. Серед них не зустрічав тих, які були б задоволені життям. Але змінювати вони нічого не хотіли. Часом думав, що розбудити їх до дії зможе лише голодний бунт.

Українці ж пішли на прорив за свободу. І це вражало до глибин. Серед цих вільних людей хотілося створити щось їхнє, національне.

«Одного ранку цей герб прийшов до мене ось таким, як ви бачите його зараз на полотні, за мить до того, як я мав прокинутися. Він «вимагав» негайно розпочати роботу, і я спеціальними контурними акриловими фарбами просто з тюбиків почав писати», - розповідає художник.

І чим далі Арам працював, тим більше розумів, що герб немов проживає історію творення країни від початків й до сьогодні. Темний фон, як початок створення держави України-Руси. Білий спеціальний олівець, яким «будував» кістяк герба, надавав йому форми, симетрії й чіткості. Робота «говорила» зі своїм творцем, на кожному етапі «підказуючи», що і як робити.

«Герб України — це не просто символ, у нього незвичайна форма. Це і щит, і зброя, якою можна нападати й боронитися. Але, звісно, це й символ боротьби за свободу, національний щит-захист, який в майбутньому буде оберігати націю від гніту Росії», - коментує художник.

Арам «збирав» герб зі шматочків, немов мозаїку. Ось на гербі навсібіч — яскраво-червоні краплі. Кров. Герб «поранений» саме так, як це й трапляється протягом століть з Україною. Але ось вгорі, де-не-де окремі рани затягуються — історія до пори приготувала ілюзорне затишшя. А ось в іншому місці знову розриви, порізи — країну шматують... Відвойовують шматок — «ліплять» назад, кроять і перекроюють цю землю. І ці символічні шматки — на полотні тут і там. Вони приголомшують і змушують, не зводячи очей від цього сміливого герба, переосмислювати історію.

«Сьогодні Україна переживає пік своєї драматичної історії: по руків’я загнав ніж у спину «братній» народ. Але ми атакуємо! Ось на ці гострі кінці наштовхуютсья окупанти на Донбасі. І тому ця картина має назву «Герб України як символ свободи і нації». Бо ця нація переможе. Саме тут я вперше в житті відчув, що таке свобода. І грузини такі ж. Терпіти будуть довго, але потім, коли влада переходить допустиму межу, вибухають. Знаю, що зовсім скоро Україна буде однією з найпотужніших європейських держав, тому що тут є все: земля, неймовірні люди. Тут вміють будувати і конструювати, знають, як працювати, як створювати. Не заважайте українцям розвиватися, і через п’ять-десять років ви побачите цивілізовану країну вільних людей», - каже Арам.

Його дружина Роксолан Толочко-Манукян також каже про те, що картина змінювалася згідно з тим, як розвивалася ситуація в Україні. В час трагедій на сході на ній переважали тьмяні кольори і настрої. «Ця картина жива», - без тіні жартів каже муза художника.

Арам підтверджує: «Той, хто довго працює з полотнами, знає: картини мають тенденцію «дописати» те, чого бракує. Ти повертаєш її через три місяці до себе лицем і бачиш, що вона всередині себе собі ж щось і додала, щось закінчила з того, що ти не встиг. Бо в тебе на якомусь етапі око втомлюється і ти вже не бачиш. От картина й здатна те незавершене в цьому проміжку надолужити. Звісно, цей процес дещо довший, ніж у художника. А часом, буває, повертаєш, чітко бачиш, що вона довершила, і все одно додаєш ще два-три мазки. І вона їх «приймає» так ніби поблажливо, мов каже: «Ну добре вже, нехай». Розумію, що звучить казково, але так є».

Арам зізнається, що такі ж приблизно взаємини були і з полотном, на якому зображений герб. І те, що картину творив стоячи (а пише тільки так), часом забирало дуже багато сил. «Але чим більше віддаєш — тим більше вона тобі повертає, і це відкриває таке друге дихання, що ти твориш з подвоєною енергією», - каже художник і додає, що картини можуть сумувати і ображатися, якщо надто довго не підходив, не розмовляв, не накладав нових кольорів. Тоді вона «мовчить» і між нею і творцем виникає стіна, яка не дасть з’явитися на полотні жодному мазку.

А наразі герб України в ось такому виконанні Арам Манукян хоче втілити в мініатюрі, в старовинній грузинській техніці мінанкарі (перегородчаста емаль). І якщо реальна картина — це 70х50, то мідна пластинка, вкрита шаром срібла, буде завбільшки з долоню.

Мистецтво мінанкарі сягає VIII століття, коли Грузія була провінцією Візантії. Друге дихання ця унікальна й мега-складна техніка отримала на початку 2000-х років. І Арам Манукян вміє створювати мінанкарі, хоч грузинські виші, маючи безліч напрямків декоративно-прикладного мистецтва, спеціалізованому цьому не вчать. Осягнути майстерність, яка потребує захмарного терпіння, художньої освіти, вміння працювати з температурами (а ще слід розуміти, як правильно викладати срібними нитками малюнок, який потім потрібно покривати численну кількість разів емаллю) можна лише в майстра, яких в Тбілісі не так багато. Та й не всі погоджуються на учнів. І попри те, два літні місяці, які Арам з дружиною провели в Грузії — він працював над ювелірними прикрасами, в яких, знову ж — українські мотиви. Персні та браслети привезли в подарунки друзям і отримали шквал замовлень.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---