Творчий вечір луцької поетеси Лєни Шторм: «Я маю рими – вперті, бо живі!»

На творчу зустріч з луцькою поетесою, журналісткою, педагогом Лєною Шторм зібралися недільного сніжного дня 13 листопада у привітному читальному залі Луцької бібліотеки-філії №10 її друзі, шанувальники, нові читачі. Місце, час та формат спілкування були обрані невипадково, і їй передували декілька років драматичних і щасливих подій, зустрічей і розставань, прискіпливої роботи над збіркою поезій «Авантюристка» та 3-річною паузою між друком збірки і наміром презентувати її якнайширшому колу читачів. Більш того, саме в ці роки – непрості для країни – події у житті авторки відфільтрували одних людей, а інших притягнули у її життєвий простір. Тому формат презентації збірки поезії «Авантюристка» як попередній задум переріс у творчий вечір, став дебютним шансом для талановитих друзів Лєни Шторм та її виходом у публічний простір у якості поетеси.
Олена Букія обрала своїм творчим псевдонімом Лєна Шторм, і щоразу при намаганні інших людей коректувати її ім’я на «правильне» чітко вказує: «Ні, я – Лєна». Саме це обране авторкою творче ймення відображає вибуховий мікс її внутрішнього світу: провокативність і тендітність, вразливість і здоровий цинізм, прагнення любові і неприйняття токсичних відносин, душевне тепло і сміливість зачепити болючі струни власних почуттів. Саме такими є вірші у цій збірці: вони різні за тематикою, настроєм, інтонаціями – наскільки різною є Лєна Шторм: «Авантюристка», «Роль», «Абстрагуватись», «Одинока тополя», «Співай мені, Петре», «Говори», «Вірші або болять, або халтурять», «Урбанізована печаль», «Ну ось і вдома» та інші. Читання поезії – це завжди дуже емоційно і проникливо!

Я маю значення, хоч я лише людина.

Я маю сенс в палаючих думках.

Я маю душу, що любові не покину.

Я маю світло в стомлених очах.

Я маю розум, хоч недосконалий.

Я маю світ маленький у собі.

Я маю те, чого раніш не мала.

Я маю рими – вперті, бо живі!

Збірка «Авантюристка» була написана у 2013 році, та така пауза у часі між її написанням та презентацією загалу дала можливість авторці переосмислити багато важливих речей, не стишувати свого творчого поступу, підтримати у літературних намірах одарованих друзів. Лєна Шторм представила своїм шанувальникам есей «Людяність» – надзвичайно щиру прозу про те, що нас робить людьми: «Людяність… На перший погляд, абстрактна штукенція. Та ні ж бо! Справжня людяність завжди конкретна. І саме вона відкриває двері до маленького щоденного подвигу»..Цей твір прозвучав у виконанні Наталки Максимчук, режисерки аматорського колективу «Вперше».Творча подія надихнула друзів поетеси на сміливість власного літературного дебюту. Журналістка Аріна Крапка прочитала свою новелу «Бурштинове прокляття», трагізм сюжету якої змусив слухачів зі сльозами на очах співпереживати долі головної героїні.

Молоді талановиті журналістки-початківці Анастасія Кушнарьова та Валерія Колісник, для яких Лєна Шторм є вчителем-другом у медіаклубі «Молодіжне місто», прикрасили цю подію декламуванням власних віршів. Серед тих, хто прийшов привітати Лєну, – найближчі і найрідніші, друзі, віддані та нові шанувальники її літературного таланту.Пропоную «пряму мову» з Лєною Шторм: декілька важливих та цікавих думок під час та після творчого вечора.

Формат творчого вечора об’єднав тебе, молоду авторку, зі своїми читачами і друзями та надав відразу кілька можливостей висловитися на загал: презентувати збірку поезій і прозові твори, розповісти про інші важливі здобутки. Що для тебе тут стало ключовим?

У моєму житті було багато цікавих етапів, коли я пробувала себе в різних сферах. Деякі сфери залишилися, деякі відпали, а в деяких я ще не реалізувала себе на повну, бо всього не охопиш відразу. Аби інформаційно не перевантажувати відвідувачів творчого вечора та не робити «еклектичний вінегрет», я вмисне зробила акцент лише на книзі «Авантюристка» та есеї «Людяність». Крім того, хотілося, аби могли виступити й інші люди, цікаві для аудиторії. Це Наталка Максимчук, юні журналістки й поетеси Настя Кушнарьова й Лєра Колісник. Дуже добре, що захід зібрав таких творчих людей у затишній 10 бібліотеці, за особливу домашню атмосферу якої слід подякувати її завідувачці Надії Сергіївні Чміль.

Розкажи докладніше про ще одну важливу збірку, до випуску якої ти долучилася, - про «Золотые струны сердец Донбасса».

Книга вийшла у 2013 році в форматі творчого альманаху. Це відбулося буквально за кілька місяців до трагічних подій на Майдані. Хоча книга має російськомовну назву, у ній є творчість і українською мовою, а починається вона з вірша «Ода Україні» місцевої письменниці Валентини Бичкової. Альманах поділений на творчість письменників Донбасу та гостей. Відповідно, до другого розділу долучилась і я. Участь у цьому творчому проекті є важливим досвідом для мене. Також це згадка про довоєнний Донбас та його літературу. Можливо, коли ми повністю повернемо цей регіон, подібні альманахи стануть серйозним базисом для дослідження і планування подальшої культурної політики щодо Донбасу. Принаймні я у це вірю і не відкидаю участь у «Золотих струнах..» зі свого життя. Для мене це трепетна згадка про українську Донеччину.

До речі, у зв’язку з попереднім питанням, яке ставлення у тебе до сучасних молодих російськомовних авторів у літературному процесі України? Чи є в них якісь перспективи за теперішніх складних ідеологічних обставин? Яка в тебе тепер реакція на нові твори, що пишуться російською мовою?

Перспективи є завжди, як і адекватна аудиторія, яка вміє відмежовувати ні в чому не винну мову від її носіїв-загарбників. Якщо говорити про сучасні складні обставини, навряд у громадській думці щось змінилося. Просто змаргіналізовані верстви населення стало ліпше видно і вони відчули певну свободу. Але усе одно здоровий глузд має здатність перемагати. Думаю, так буде і в сприйнятті російської мови. Та є інший бік питання – як самі письменники позиціонують свою російськомовність та чи не використовують вони її для підриву ситуації в державі. Одна справа – вільне існування російської. Інша – претензія окремих її носіїв на державний статус мови. Державна мова в нас одна – українська. І це безальтернативно.

Мене дійсно вражає діапазон твоїх тем, зацікавлень і сфер твоєї реалізації, проектів, над якими ти працювала і продовжуєш працювати, а також цілковито різна аудиторія. Особливо цікаво було спостерігати серед присутніх священика та голову прес-служби Волинської єпархії Валентина Марчука, який висловив повагу та вдячність за твою працю. Розкажи докладніше про це.

Те, що я є вірянкою Української Православної Церкви, не таємниця. Чим можу, підтримую єпархіальні соціально-просвітницькі проекти. Отець Валентин – друг нашої сім’ї. Як і отець Степан Ярема, наш духівник, котрий теж відвідав захід. Але сама моя творчість має здебільшого світський характер, професійна робота – теж. Хоча, звісно, віра не може не впливати на світогляд, бачення окремих етичних аспектів. Тут важливо правильно розставляти пріоритети та розмежовувати сфери життя. Адже віра не повинна бути інструментом для заробляння «суспільних бонусів» чи якогось іміджу.Якщо вже ми торкнулися такого питання як імідж, яким би ти хотіла бачити свій? Адже публічна людина, все ж, задумується про те, як вона виглядає в очах суспільства. А митець, який «виходить» на свою аудиторію, є людиною публічною, незалежно від того, хоче він того чи ні.

Безумовно, будь-яка творча людина хоче визнання. І приховувати це було б безглуздо, бо успішність мистецьких проектів залежить від того, чи знайшли вони свого реципієнта, або, коротше кажучи, чи зачепили за живе цільову аудиторію. Тому потрібно шукати «правильну нішу» між орієнтацією та масовість та маргінальністю. Повинна бути «золота середина», котра вберігає від обох цих крайнощів. Моя мета на найближчий час – розширити аудиторію; достукатись до читачів, які люблять поезію та розуміють її. А для досягнення цієї мети потрібно працювати, щодня рости над собою «вчорашньою», пізнавати нові горизонти творчості. Це довго й трудоємко. Але лише такий варіант формує дійсно стійкий позитивний імідж людини та митця. Бо поверхнева публічність з купою пустого шуму довкола власної персони мене не цікавить.Творче резюме авторки: Лєна Шторм (Олена Букія) – журналістка, поетеса, педагог, керівник медіаклубу «Молодіжне місто» на базі луцької бібліотеки-філії №10. Авторка поетичної збірки «Авантюристка» (2013), учасниця творчого альманаху «Золоті струни сердець Донбасу» у рубриці гостей (2013), авторка сценарію музичної драми «Сучасні Ромео та Джульєтта на Майдані» (2014), укладачка збірки дитячих поетичних робіт «Батьківщино моя, будь навіки міцна і соборна!» (2015), а також авторка та співавторка кількох методичних розробок та публікацій з медіаграмотності та розробниця навчального інтернет-журналу для підлітків «YouthTown». Нагороджена відзнакою Всеукраїнського літературного конкурсу «Витоки» (2015), грамотою І ступеня Всеукраїнського літературного конкурсу ім. Леся Мартовича (2015) та подякою Всеукраїнського конкурсу «Я-журналіст» за високий рівень підготовки юних журналістів. Після творчого вечора «Я маю рими – вперті, бо живі!» продовжує активну роботу над кількома новими рукописами.

Марія Пилипчук

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---