Музика вільних людей у Луцьку: війна почалася через шансон у серцях українців

Війна почалася з того, що українці слухали шансон, - переконана режисер фільму «Вільні люди» про сучасних кобзарів та лірників Ганна Яровенко, яка разом з героями кінострічки презентувала фільм лучанам.

Показ фільму «Вільні люди» та зустріч з режисером Ганною Яровенко, кобзарем Ярославом Криськом і лірником Андрієм Ляшуком відбулися 26 квітня у Палаці культури міста Луцька.

Попри те, що до зали Палацу культури завітало вкрай небагато глядачів, знайомство із сучасною кобзарсько-лірницькою традицією було захоплюючим. Перед початком сеансу режисер закликала публіку замислитися над тим, яку музику ми слухаємо, що ми слухаємо у маршрутках, адже музика – це стан душі і музика, яку ми впускаємо в себе, змушує нас робити певні вчинки.

Нагадаємо, раніше Інформаційне агентство Волинські Новини писало про те, що лучани змушені слухати «шансон» у маршрутках.

У фільмі глядачі побачили історію декількох сучасних продовжувачів давніх кобзарсько-лірницьких традицій та їхні мандри, кобзарювання Черкащиною та спілкування з місцевими мешканцями, які не завжди приязно ставилися до музикантів. Дехто із сільських мешканців поважного віку, почувши гру на колісній лірі, згадував лірників, або ж старців, яких доводилося бачити у дитинстві. Варто зауважити, що фільм є не стільки біографією кобзарів та лірників, скільки дослідженням інформаційно-музичного простору, в якому жили українці ще за рік до революційних подій на Майдані. Сучасні продовжувачі українських традицій Тарас Компаніченко, Андрій Ляшук, Ярослав Крисько, Ярема Шевчук та Тарас Дороцький – люди різних професій, яких єднає спільна справа - відновлення та продовження кобзарсько-лірницької традиції.

Знаковим є те, що дія фільму розпочинається на Майдані Незалежності, де лунає російськомовна попса, а завершується на тому ж Майдані за декілька годин до переломних подій в історії України – жорстокого розгону студентів беркутівцями.



Герої фільму зазначають, що кобзар грає для Бога та людей – якщо Бог чує його завжди, то до людей потрібно йти, а зіграти кобзар готовий навіть для одного слухача. Тарас Компаніченко говорить у фільмі про те, що дітям нині нав’язують спотворені образи кобзарів як пафосних співців, а він волів би повернути природній образ кобзаря, змивши з нього фальшивий глянц та пафос, аби залишилася справжня велич. Цікаво, що ніхто з дітей, з якими спілкувалися кобзарі та лірники у фільмі, не назвав народних пісень серед улюблених – школярі слухають переважно сучасну попсу, реп або інші стилі, нав’язані телебаченням та радіо. Боротьба за уми, зі слів Тараса Компаніченка, досі триває, а такі інструменти, як кобза, бандура та ліра покликані повернути своє до своїх на те місце, на якому воно повинно стояти.

Після перегляду режисер розповіла, що один із героїв фільму, Ярема Шевчук, батько трьох дітей, який, окрім музики, займається розписуванням церков, пішов добровольцем на фронт, а учасники Кобзарського цеху ініціюють концерти на його підтримку.



Фільм «Вільні люди» - не перший на кобзарську тему для Ганни Яровенко, до того ж, вона любить археологію, історію, тому завжди була у цьому руслі. Вона спочатку планувала зробити кінопортрет сучасних кобзарів, але швидко зрозуміла, що без слухачів фільм не відбудеться: важливо дослідити, що саме слухають українці.

«Все те, що зараз відбувається, розпочалося не минулого року, війна почалася з того, як ми почали слухати шансон, пустили його у свою душу. Ми маємо свого ворога там, але маємо свого ворога і всередині. Треба починати з себе», - вважає Ганна Яровенко.



Фільм знімали впродовж року, останній знімальний день припав на 29 листопада 2013 року. Проблема полягає в тому, що, хоч Міністерство профінансувало зйомки фільму, але для того, щоб кіно побачив український глядач, займатися цим доводиться режисеру та героям фільму. Зі слів режисера, державі навіть нині, коли усі потребують українського продукту, це не треба.

Завершальною частиною вечору став концерт сучасних кобзаря та лірника. Древній український інструмент колісну ліру виготовив для Андрія Ляшука майстер з Волині Віктор Іщук. Інструмент має три струни, дві з яких (бурдон) тримають один тон, а третя (співаниця) створює мелодію. Волинська лірницька традиція, зі слів Андрія Ляшука, збереглася найдовше. Так, існують аудіозаписи останнього волинського лірника Івана Власюка, які зробили у 1970-их роках. Сліпий лірник мешкав у Старовижівському районі та помер у 1993 році, а ліра, яка лунала цього вечора, є точною копією його інструмента. До слова, уродженцями Волині є двоє героїв фільму – лірник Андрій Ляшук та Ярема Шевчук.

Розпочався виступ із традиційного волинського канту про події 1675 року «Про Матір Божу Почаївську». На третю добу облоги турками Почаївського монастиря відбулося диво – люди, які перебували всередині, були озброєні лише молитвами до Матері Божої, але віра допомогла їм перемогти переважаюче та добре озброєне військо, що є метафорою для подій у сучасній Україні. У мажорному звучанні пролунав наступний кант «Святому Юрію Змієборцю» про представника небесного воїнства, що покровительствував козакам. Це теж є символом перемоги над злою силою, адже нині теж злий змій суне на Україну зі сходу, забираючи життя людей. Потрібно вірити у те, що небесне воїнство з українцями і ми переможемо.



Репертуар лірників, зі слів музиканта, був переважно релігійної тематики, однак, є і сатиричні твори, що з часів козаччини виконували лірники. Так, Андрій Ляшук виконав відому сатиричну пісню «Полтавський сотник» – «передвиборчу програму» людини, яка претендувала на посаду сотника, обіцяючи ковбаси, які ростимуть на деревах. Окрім давніх творів виконав лірник і сучасну сатиричну пісню продовжувачів кобзарсько-лірницької традиції «Про московського дурня», у головному персонажі якої легко впізнати Путіна.



Ярослав Крисько тішив луцьку публіку грою на старосвітській бандурі (вона відрізняється від кобзи тим, що грають на ній, як на арфі, не притискаючи струни до грифу). З його слів, аби отримати право на кобзарювання, учень колись мусив виконати 12 псальм та одну думу, а інший репертуар він набував із плином часу. Інший іспит здавали за право мати учня – для цього потрібно було виконувати 2-3 думи та значно більше псальм. Кобзар виконав цього вечора «суть кобзарства», «Христу на хресті» - псальму, яку знав колись кожен кобзар та лірник, «баладу-кінофільм у часи, коли не було кіно», «Балада про Бондарівну», яку співали на всіх теренах від Слобожанщини до Гуцульщини.



Насамкінець, окрасою вечора стала дума «Про Марусю Богуславку». Кобзар зауважив, що, попри пафосні слова про те, що «наша дума, наша пісня, не вмре, не загине», навряд чи хтось з глядачів чув думу. Це, з його слів, робили навмисно, аби українці не знали своїх героїв та своєї історії.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---