Картини волинського митця читали, як текст

Творчість Миколи Кумановського - митця-філософа, який «любить жінок і не любить війну» та понад усе цінує слово, зібрала лучан під час мистецького суаре.

Захід на тему «Мистецтво як філософський текст» відбулося 21 серпня у галереї мистецтв «Art- кафедра» у Луцьку.

Творча зустріч із митцем, інтелектуалом, філософом, естетом та лучанином Миколою Кумановським була присвячена не лише його картинам, а й життєвому шляху. Назву суаре «Мистецтво як філософський текст» пояснили тим, що основна риса художника – філософська, адже всі його твори змушують думати та співпереживати автору. Митця просили допомогти прочитати його творіння.



Як розповів художник перед початком заходу, у складні для України часи він надихається концептуальним баченням життя. Цикл картин, над яким він зараз працює, матиме назву «Отава» - після покосу проростає нова свіженька травичка, і, на переконання митця, те ж саме буде із владою в Україні і з війною.

З його слів, він не розділяє історію українського народу та історію особисту в творчості, адже він реагує на події, які відбуваються в Україні. Окрім того, «є велика сила, яка називається словом», а слово має для Миколи Кумановського надзвичайно велике значення. Воно для митця – і метафора, і образ. Говорячи про те, чи надихають його на творчість жінки, художник зауважив, що для кожного чоловіка життя на самотині неприємне, і без великого Божого дару любові прожити було б неможливо. Художник також підтримав ідею відкриття «Art- кафедри», тому що вважає, що вже давно час переміщувати культурні центри, галереї на околиці міста.



Мистецтвознавець Зоя Навроцька наголосила, що творчість Миколи Кумановського – золота сторінка історії мистецтва України. Вона також відзначила талант художника давати влучні назви картинам.

Розмову із митцем розпочали із запитання про те, що спонукало хлопчика із містечка Сатанів на Поділлі стати художником. Микола Кумановський зізнався, що у дитинстві мама подарувала йому кольорові олівці, і на його першому малюнку була зображена рідна хата. Він, мовляв, завжди заздрив людям, які вміли малювати, писати вірші. У рідному містечку мешкав чоловік, який навчався у Львівській академії, а Микола Кумановський ходив до нього на уроки та заздрив йому. Попри мрію про мистецтво, мама хотіла, щоб він працював «у теплі та в білому халаті», тож майбутній художник спочатку опанував фах перукаря.



Залишивши Сатанів, Микола Кумановський навчався у Львівському училищі прикладного мистецтва та Львівському державному інституті прикладного та декоративного мистецтва. Серед вчителів, яким багато чим завдячує, художник назвав Тараса Драгана. Втім, визнані львівські художники того часу йому здавалися «вчорашнім днем». Тоді художника цікавив сюрреалізм у польському вигляді, у якому була присутня метафора (поляки казали «що француз не домалює, поляк домислить»). Йому імпонував художник Любомир Медвідь із тонким відчуттям світу, хоча він лише потім зрозумів, що його творчість - наслідування американського художника Ендрю Ваєта.

Зі слів Миколи Кумановського, художники його покоління розуміли, що потрібно «виставити лоб проти совдепівської машини, соцреалізму». Так народжувалися надзвичайно цікаві особистості. Радянські часи він назвав часом «малювання в шухляду».

Луцьк, зі слів митця, дав йому можливість бути самому та спокійно працювати без львівських авторитетів. Однак тут молодим художником цікавилися «деякі органи». Розповів він і про перше вагоме визнання. Так, славетний хірург Микола Амосов відвідав у Луцьку виставку робіт викладачів художньої школи та зацікавився роботами ще невідомого широкому загалу митця. Дізнавшись прізвище художника, він написав у книзі відгуків «Кумановский великолепен». Цей відгук митець досі пам’ятає, як важливу відзнаку.

Художник зізнався, що малює завжди у білій сорочці, тому що «Роден завжди ліпив у білій сорочці і руки у нього були чисті». Він вважає, що важливо дбати про себе, завжди бути чистим та свіжим.

Під час творчого вечора продемонстрували маловідомі ранні твори художника. Так, Микола Кумановський розповів про колекцію малюнків відьом, зроблених тушшю та пером. Під час творчої зустрічі переглянули фрагмент телефільму про Миколу Кумановського, знятого у 1996 році, де свою поезію читає друг митця, знаний луцький поет Кость Шишко.



Як розповіла Зоя Навроцька, творча майстерня художника у Луцьку наприкінці 1970-их перетворилася на місце паломництва, справжнє творче ательє. Втім, часом відвідувачі натикалися на зачинені двері та напис «вибачте, я працюю» - творчість була для митця найважливішою. Тоді ж був створений Клуб творчої молоді «Вулик», до якого долучилися художники, композитори, музиканти та літератори. Не оминули увагою клуб, зі слів художника, «і ті з погонами». Збори клубу відбувалися у будинку культури, де організовували перегляди фільмів, спільні стилізовані святкування нового року, виставки із обговореннями. Клуб творчої молоді за проектом Миколи Кумановського перетворив В’їзну вежу Луцького замку на концертну та виставкову залу у рамках ювілею Лесі Українки. Формування проіснувало протягом чотирьох років, адже кожна творча спілка, на думку митця, «закінчується втечею».

У 1990-ті художник розпочав оформлювати книги, зокрема проілюстрував твори Семюела Беккета та Вітольда Гомбровича. Митець зазначив, що любить жінок та дітей і дуже не любить війну. Розповідаючи про літературні вподобання, він визнав, що знайомий із творчістю представників розстріляного відродження, коли ціла плеяда української еліти була винищена та був перерваний ланцюг спадковості поколінь. Він розповів, що для нього було проблемою знайти щось поза офіційними Тичиною та Рильським, творчість митців із «порожнього місця». Він розповів, що читає лише те, що лягає йому на душу – наприклад, Беккета, Гомбровича, а також латиноамериканців, творчість яких стала вибухом у 1960-их - Маркеса, Борхеса, Кортасара.



Пояснюючи термін «метафоричний реалізм» митець зазначив: «Є величезна різниця – яблуко намальоване та яблуко, яке лежить на столі. Намальоване яблуко – це вже метафора, його можна трактувати як яблуко, яке Єва дала Адамові, а яблуко, що лежить на столі, можна просто з’їсти. Це стало для мене основним – те, що написане вже є метафорою, образом, це не просто копиця сіна чи дерево».

Так, художник розповів, що одну з його картин, на якій була зображена стара книжка, перевернута чарка та мухи колишній директор художньої школи пояснив зі своєї точки зору - насправді книга – Біблія, чарка означає, що все випито, мертва рослина – перерване життя, і по всьому повзають мухи. Одного разу художник захотів написати волинську осінь. Побачивши в одній з калюж на вулиці капелюх, він зобразив це. Картину не прийняли на виставку, сказавши, що «це чиясь кар’єра впала».

Відповідаючи на питання про те, що для нього первинне – живопис чи графіка, він зазначив, що первинна – думка, а засіб висловлення думки інше. Художник, з його слів - той, хто може намалювати і недопалком по стіні чи патичком на піску.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---