«Дім наполовину, і серце – теж», – переселенці звернулися до волинян

Біль втрати рідної домівки, пошуки нової, важкі випробовування, переоцінка цінностей – те, з чим довелося стикнутися вимушено переміщеним українцям через агресію російсько-терористичних військ. Про їхні долі розповіли лучанам, аби стосунки з побратимами зі сходу зміцнилися.

Фотовиставку проекту «Мій дім там, де я» презентували на території Свято-Троїцького Собору сьогодні, 3-го січня 2016 року.

Життєрадісній Ніні Михайлівній Водоменко 53 роки, у Луганській області в Алчевську вона працювала рентгено-спектральщиком, тепер займається волонтерством. Свою домівку жінці довелося покинути, щойно кулі почалися «свистіти» над її домівкою.

«Когда ты уезжаешь из дома на 2 недели с одним чемоданом, а вернуться не можешь на протяжении года – происходит колоссальная переоценка ценностей. Ты понимаешь, что можешь довольствоваться малым – есть два свитера – и то хорошо. Один постирала, второй надела. Сносила, даст Бог – заработала, купила новый. Вот и достаточно. Я очень рада тому, что я жива. Кажется, что все происходит не со мной. Все жду, что проснусь и вернусь домой, но не просыпаюсь. Мы там не нужны, и здесь – не нужны. Но я стараюсь верить в то, что мой дом там, где я. Так и живу, так легче. Я очень надеюсь на то, что мое «завтра» будет не хуже, чем сегодня. А сегодня у меня есть два свитера, горячая вода и газ на кухне, а это значит, что не замерзну», – розповідає жінка.Фотовиставка вразила присутніх лучан, пані Людмила впевнена, що це допомагає краще зрозуміти українців з різних регіонів.

«Я думаю, що в наш час потрібні ці виставки, аби краще здружитися, щоб один одного краще розуміти, і спільно змогти перемогти ворога, адже без єдності цьому не бути», – впевнена Людмила.



Для внутрішньо переміщеного Есата Алімова Крим назавжди буде його рідним домом, й любов до нього грітиме серце. Молодому 25 річному геодезисту довелося покинути рідне місто Євпаторію, втім, він не склав руки.

«Вам рассказать грустную историю или веселую? У меня все равно ни той, ни другой нет. Все разделилось надвое – дом пополам и сердце тоже. В Евпатории остался отец, а здесь мы с мамой, сестрой и братом. Мы уехали сразу после референдума потому, что там стало невозможно жить. Переселенец – это человек, который вынуждено ищет свой дом, мне так кажется. Я как раз нахожусь на этом пути. Пути поиска и определения. Очень помогают люди, они вдохновляют своими историями и примерами, своим отношением.

Когда мы приехали, на первое время нас приняла к себе женщина, которую я сейчас называю тетей и благодарен ей жизнью за то, что она помогла нам освоиться и не растеряться.

Мы потеряли дом, в какой-то степени, но обрели родного человека, это тоже важно. За год многое уже изменилось, есть работа, жилье, и мы не чувствуем себя чужими. Все в любом случае зависит только от тебя и твоего взгляда на вещи. Нельзя просто сидеть и ждать, что тебе придут и принесут все готовое, это очень неправильно.В моем сердце Крым – всегда остается моим. Если бы я мог сказать настолько громко, чтобы услышал весь мир, я бы сказал – отец, я скучаю по тебе…», – так поривається серце українця, який став жертвою російських загарбників.

Виставка в Луцьку відбулася за сприяння посольства Великої Британії, організатор – голова Волинського відділення Спілки жінок України Галини Даниленко – розповіла, що світлини покажуть в усіх обласних центрах України, й закликала волинян запрошувати до себе в гості на Різдво внутрішньо переміщених осіб.«Багато волинян знають таку біду, як вимушене переселення, бо в останні роки Другої світової війни у нас було чимало переселенців з Польщі, як і моя сім’я. Вони приїхали зовсім в інше середовище зі своєї приватної власності на землі, де нічого не мали. Моїх батьків зрозуміли українці. Тому я надіюся, що так само і зараз волиняни відгукнуться до внутрішніх переселенців і вже відгукуюся, допомагають. Я звертаюся до волинян, щоб вони запросили до себе українців зі сходу на кутю, я теж так роблю. Щоб переселенці знаходили нові знайомства й відчували підтримку та небайдужість оточуючих», – закликала пані Галина.



До слова, нещодавно Інформаційне агентство Волинські Новини розповідало про те, як живуть переселенці з Донбасу в Лаврові. Родина з Луганська півтора роки назад була змушена покинути щойно збудований комфортний маєток, закопати в городі українського прапора та податися на захід України.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---