Півзахисник «Волині» зруйнував стереотипи про футболістів-піжонів

Коли бути патріотом - модно, одягнути вишиванку означає бути в тренді, а патріотизм як такий часто зводиться до кількох гасел, контрастно виграшно виглядає запал в очах спортсмена, коли він говорить про власну країну.

Той випадок, коли патріотизму можна повчитися у іноземця. Той випадок, коли футболіст – це не стереотипні «светские места, тачки, шмотки и айфон», а дещо більше – простота, дружність, енергія, любов до своєї справи, вміння заради неї робити ті речі, які іноді не до душі, внутрішнє прагнення бути кращим і принести успіх команді й собі.

«Я очень хорошо помню то ощущение, которое было, когда отец отвез меня на игру нашей национальной сборной.

Чувство какой–то огромной ответственности, патриотизма, чувство, когда играешь за свою страну, полный стадион…», - з вогнем в очах пригадує старт свого футбольного життя півзахисник ФК «Волинь», футболіст із 8-річним стажем Сандро Кобахідзе. Для вболівальників – просто Коба.

З перших хвилин розмови складається враження, що інтерв'ю береш не ти, а в тебе.

Веселий, емоційний, допитливий, без пафосу, який часто і іноді абсолютно доречно приписують хлопцям з ФК, - у Сандро з першого “акорду” виходить розвіяти стереотипи про типового піжона-футболіста...

Утім про міфи, які складають про спортсменів – дещо пізніше.



А наразі ж – про те, що «Волинь» нарешті реабілітувалася. Так, вчора, 28 жовтня, із рахунком 5:0 завершився матч 1/8 фіналу Кубка України між «Волинню» та ФК «Миколаїв». 2 красивих голи належать саме Олександру.

Щоправда, переможному матчу передували два програшних – з «Олександрією» та «Зорею».

«Не смотря на проигрыш, мы – в серьезной игре, и нельзя говорить, мол, все потеряно. Уверен, не стоит пребывать в плохом настроении, ведь для того, чтобы выиграть, нужен правильный и позитивный настрой. Мы хотим быть среди лучших – это лучшая мотивация», - прокоментував тоді Кобахідзе, а вже вчора гра із «Миколаєвом» - командою, хоч і нижчого рівня, але досить потужною, закінчилася із рахунком 5:0 на користь лучан.

ЧОМУ НАВЧИЛА «ВОЛИНЬ» ГРУЗИНСЬКОГО СПОРТСМЕНА

«Мне нравится, что наш тренер обращает внимание на атаку. Так как я атакующий футболист, мне очень комфортно находиться в команде, где акцент делают именно на этом.

Кроме того, я крайне благодарен за то, что Виталий Владимирович говорит мне о моих минусах в игре. Возможно, другие тренеры не так много акцентировали на этом. Он делает ударение на сильных сторонах, но точно так же заявляет и о минусах.

Например, я не очень люблю отрабатывать защиту, и он говорит об этом. Уровень футболиста зависит от всех его спортивных качеств, собранных в совокупности. И я с этим совершенно согласен», - коментує Кобахідзе.

Зі слів спортсмена, тренер – вкрай вимогливий, заслужити його похвалу – дуже непросто.

«Требовательность – тем хороша, что заставляет ставить высокую планку, и в последствии расти вместе с ней.

У Кварцяного – своеобразный подход, иногда он эмоционален, иногда может показаться слишком требовательным, может, порой грубым, но он тренер – он отвечает за результат, потому имеет право на тот подход, который сам считает нужным», - вважає Сандро.

Воодночас відмічає і інший факт – вже стосовно футбольних ультрас. Які, зі слів спортсмена, не змінюють свого ставлення до команди незалежно від того, програє вона чи виграє.

«Они любят свою команду, они преданны. Здесь какие-то особые отношения между футболистами и ультрас. Они замечательно ведут себя во время игры, все время поддерживают. Я очень ценю это», - розповідає Коба.

«На самом деле, я хотел бы, чтоб было больше общения между фанатами и футболистами: встречи, какой-то контакт, разговоры…

Подобная практика присутствует в европейских клубах, и это всегда имеет хороший результат. Я не имею ввиду только ультрас, это касается людей, которые любят футбол, приходят на матчи, хотят общаться..», - додає він.

Так, у більшості, футболісти спілкуються тісним спортивним колом. Знайомих багато, але друзі – лише серед колег.

«Наверное из-за того, что когда ты иностранец, когда таких вас здесь несколько, то пытаешься создать именно такой круг общения», - пояснює він і додає, коли вперше сюди їхав, боявся, що Луцьк після Києва може йому не сподобатися, утім в місті йому таки добре.

ВСЕ ИДЕТ ПУТЕМ ЛЮБВИ

«Я очень люблю то, чем занимаюсь, люблю футбол, - и если что-то нужно для дела, которое я люблю, я делаю это, даже если мне что-то не нравится. Все идет путем любви:)

Футбольная жизнь – не настолько простая, как может показаться со стороны. Это не только в Феличиту ходить и в айфоне сидеть», - усміхається Коба.

З його слів, графік футболіста повністю залежить від щоденних тренувань. Іноді додаються індивідульні. Тривалість такого задоволення – приблизно три години. Дуже важливо, каже Сандро, якісно відпочивати.

Утім до такого життя він був готовий, обрав його, попри супротив батьків, ще в дитинстві, і в чужу країну поїхав за незалежним життям.

«Такая вот футбольная карьера – куда забросит. Я приехал в другую страну, я не был взрослым, но с уверенностью поменял свою жизнь. Я хотел этого – хотел независимости», - пригадує спортсмен.

Про Україну, каже, знав тоді небагато – про гарних дівчат, дружній Київ та любов до порядку.

«Мне говорили, что здесь очень любят порядок и закон.

В отличии от Украины, в Грузии могут нарушать какие-то вещи – я не говорю о серьезных нарушениях, но припарковать машину или ехать на красный – несмотря на то, что к этому плохо относятся, мы часто это делаем. Здесь же более скрупулезный подход к подобным вещам», - порівнює Кобахідзе.

«Люди отличаются, конечно же. Более открытые наверное, свободные. Когда я сюда приехал, мне многое было непонятно. Под что-то я подстроился, что-то остается мне непонятным до сих пор, но это нормально, так должно быть – это разные нации и разные истории», - резюмує грузинський футболіст.

ПРО ВІЙНУ

До слова, він – з тих, хто не поїхав з України з початком Майдану та бойових дій на сході. Олександр, каже, добре знає, що таке війна, та намагається адекватно сприймати події навколо.

«Когда война была у нас (Російська агресія в серпні 2008 року – ред.), это было в горах за полчаса от моего дома. Это не длилось год, но происходили страшные вещи. Потому я старался напомнить родным, что не все, что показывают по телевизору – правда. Те все понимали - они ж не с тех стран, где люди хлопушки никогда не видели, в свое время мы сами это пережили», - ділиться спогадами Сандро.

«В то же время многие легионеры не выдержали: уехали, побоялись. Допустим, бразильцы. Для них война – что-то неизвестное и непонятное, многие сразу же обращались в посольство, и уезжали, даже не пробуя адекватно понять ситуацию. Человек, который не знает, что это, не способен правильно оценить происходящее, и в этом нет его вины», - додає Кобахідзе.

***

Спортсмен, переконує, давно усвідомив, що футбол – це його життя, і ті виклики, які він отримує, - усього лиш спосіб його існування та засіб стати кращим.

До слова, емоційний грузин таки розвіяв стереотипи, які міцно прижилися в головах лучан. Він виявився розумним, ерудованим, веселим та простим у спілкуванні – в цілому не тим піжоном, яким уявляє футболістів кожен другий.

Можливо, Сандро – виключення, або ж ми дійсно наліпили на хлопців неактуальні та поверхові штампи.

МІФ №1: Життя футболіста у Луцьку обмежується «Карамеллю», «Фелічитою» і «Фьорст кафе». Тому що це модно!

Ми познайомилися в «Фелічиті»? Так. Ми зустрілися в «Карамелі»? Так. Виходить, стереотип відповідає дійсності?

- А что, действительно мы вот там сидели и в телефоны смотрели? Наверное, некрасиво смотрится…
- Не то, что не красиво, а как-то вот «ааа, футболисты, ну все понятно».
- И что понятно?!?
- Все понятно!
- Ну, это понятно, а что конкретно? :)
- Создается впечатление, что вам поговорить не о чем, прогуляться вы не можете. Жизнь ограничивается «Карамелью», «Феличитой» и «Ферст кафе».
- Почему это вызывает странность?
- Потому что все это делают одинаково, до вас были другие ребята, год назад-два, они ходили в те же заведения, и делали то же, что и вы… Может, это такие вот типичные светские места и светские занятия?
- А тебя не интересует, почему я хожу туда?
-… :)
- Я здесь живу один, многих мест не знаю, дома не готовлю и не потому что не люблю… Приготовить я могу, но потом смотрю – это убирать нужно, - неет, - протестує проти домашньої роботи грузинський футболіст. І згадує найгірше, що є для нього в побуті: «Ненавижу одевать одеяло в пододеяльник. Кааак вы это делаете?!?!»

- В целом мне нужно где-то кушать, - продовжує він. - Когда приехал сюда, я у всех спрашивал: куда лучше ходить? Везде попробовал, и в этих местах мне понравилось! Обслуживание, вкусная еда, спокойная атмосфера. Отнюдь не потому что место, как любят говорить, пижонское.

Водночас, зі слів Сандро, йому дуже імпонує українська кухня. Утім коли йдеться про те, щоб щодня їсти борщ, вареники, м'ясо, сало, він важко зітхає: якби ж то, хотілося б, але не можна.

«Один раз поешь, потом неделю голодаешь, чтобы сбросить это все…», - коментує він.

МІФ №2: Всі футболісти – тусовщики та заповзяті клабери

«Я не знаю, чем занимаются другие, но я..»

В цілому він не любить спати, відпочиває найчастіше вдома, і майже не ходить в нічні клуби. Як мінімум, у цьому переконує.

- Высыпаешься?
- Да, но я не люблю спать, сплю только потому, что сон мне нужен.
- Вечерами что делаешь?
- Оо.. Вечером мы ходим с ребятами в модные места, кушаем, сидим часами в айфонах..., - іронізує футболіст.

З його слів, він не тусовщик, нічні клуби – не його, а надмірна уваги до його персони футболіста бентежить. Багато, зокрема результати гри, каже, залежить від того, як спортсмен відпочиває.

«Разве что бывает у нас выходной, мы выиграли, вся команда собирается и мы куда-то идем – тогда да. Правда, по выходным мы всегда играем – когда ходить?», - висловлюється Кобахідзе.

Більше того, ввечері він спілкується з рідними, молодшим братом, на сторінці якого, до слова, - безліч постів про досягнення Сандро.

«Когда ты футболист, какой бы скромный, открытый, звездный-незвездный ты не был, ты все равно привлекаешь внимание, даже если этого не хочешь – просто потому что ты футболист. Потому что к нам так относятся.

Правда, я совсем не люблю быть в центре внимания, меня это смущает», - констатує спортсмен.

МІФ №3: «Шмотки, телки, айфоны и машины»

“Вообще, apple тебя окупировал, а не меня – не нас – футболистов, - сміється Сандро. - Чтоб Вы знали, гражданочка, Стивен Джобс cоздал айфон для женщин. Фоткаться, и все такое. Мы так не делаем, - я так не делаю. Мы, футболисты, тут ни при чем.

А относительно шмоток и машин, то, поверь мне: все, кто имеет более-менее хороший заработок, любят хорошо одеваться, автомобили – все что связано с так называемой хорошей жизнью», - розмірковує футболіст.

МІФ №4: у всіх футболістів є тату

Згадується ще один стереотип, який нібито характеризує всіх футболістів: всі вони - поціновувачі татуювань. Але і тут - промах! "Нету, и никогда не хотел. У меня вообще особое отношение к татуировкам", - каже Коба.

- Хотел когда-то сделать?
- Если бы хотел, осделал бы.

ЗАМІСТЬ ПІСЛЯМОВИ

Як би там не склалася доля, Сандро зізнається: доживати життя хоче вдома – в Грузії.

«Играл бы дома, конечно же, ездил бы путешествовать, но уже который год, когда у нас отпуск, все едут куда-то, а я - домой. Там все мои любимые люди, родные – все там.

Ведь, согласись, что в жизни главное – люди, которых ты любишь и которые любят тебя. Для меня это – моя семья, самое дорогое в моей жизни», - заявляє Олександр.

На питання, хто його чекає вдома, відповідає, що брат, батьки, рідні, друзі і… широко усміхається: «Ооо… Еще собака ждет! Вооот такая! Немец - Балу. Всю жизнь хотел иметь собаку, 6 месяцев назад подарили…»

Чомусь пригадує, що крім брата завжди ще хотів сестру… Замовкає і справляє приємне враження. Він – син своїх батьків, людина, яка любить власний дім, патріот своєї країни та своєї команди.

А про свої футбольні плани заявляє впевнено: «Уверен в себе. Очень твердо».

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---