«Острів скарбів» під Луцьком. ФОТОРЕПОРТАЖ

Вже три десятки років лучан та мешканців навколишніх територій сміттєзвалище у селі Брище Луцького району рятує від побутових та промислових відходів.

Нині «найпахучіше» місце Волині стало «скалкою в оці» місцевої влади – постійні нарікання мешканців прилеглих сіл на нестерпний запах, застереження екологів, претензії до експлуатації полігону, розповіді про нашестя тарганів, скарги на здоров’я, зіпсовану воду в найближчих джерелах…

Це далеко неповний перелік проблем, над якими ламає голову, чи то пак повинна ламати, місцева влада.

Протягом останнього року різні інстанції б’ють на сполох – потужності полігону вичерпуються, відтак, поки питання з будівництвом сміттєпереробного заводу не рухається з місця, сміттєве звалище потрібно розширювати.

Нещодавно Луцька міська рада наче зрушила з місця це питання шляхом розкриття тендерних пропозицій на закупівлю послуг на реконструкцію з розширенням полігону.

Тим часом, поки влада вирішує, кому дозволити наводити лад у Брищі, дев’ять гектарів полігону живуть своїм життям.

Майстер звалища Володимир Кисляк розповідає, що в його підпорядкуванні зараз 10 працівників, які й опікуються правильним захороненням відходів.

«Я півтори тисячі отримую, трактористи до двох тисяч, сторожі по 900 гривень. Зарплату, слава Богу, не затримують. Ну, хіба на місяць який, але то таке», – каже Кисляк.

Сюди, як на усі звалища, приходять люди з прилеглих сіл та «роблять свою роботу - відбирають вторинні матеріали, які потім за копійчину здають підприємцям, котрі займаються переробкою або ж реалізацією такої сировини.

Одні відбирають макулатуру, інші скло чи деревину. Добре йде пластик, якого у Брищах сила-силенна.

Журналістів селяни остерігаються та соромляться, а здебільшого й не проти висловити своє невдоволення візитами «надто цікавих».

Причина проста – люд не хоче потрапити у фокус фотокамери, а відтак і на сторінки «газети, яку читає все село», аби потім ніхто не насміхався з «лихої долі», пояснює майстер звалища.

Є й такі, які не комплексують з приводу свого буквально брудного підробітку. Втім імен називати таки не хочуть.

Єдиний, кому байдуже, що про нього подумають десь там – місцевий селянин Іван, очевидно давній «товариш чарки».

«Сфотографуйте мене. Шо вже? Ой, дякую! А коли фотографія буде? Ви ж мені її привезете, правда? Дякую! Ну, то я пішов далі працювати», – говорив житель сміттєзвалища.

Жінки та чоловіки, які заробляють собі на життя роботою на звалищі, розповідають, що їм доволі часто трапляються направду цікаві знахідки – золото, срібло, мобільні телефони, гроші.




«Люди викидають такі речі, якими можна ще користуватись роками. Тому в нашому селі у багатьох в хатах є як не відро, то ще якесь добро зі звалища. Мусить же нам якась користь з нього бути», – каже одна з селянок.




Документи, книги, зошити, старі фотографії, компакт-диски, іграшки, біжутерія, косметика, одяг, взуття, техніка, меблі. На що тільки не натрапиш, блукаючи «пахучим» полігоном.




Такий підробіток – єдиний зиск для місцевих. І поки перспективи будівництва сміттєпереробного заводу залишаються туманними, селяни зароблятимуть на чужих відходах. Не зовсім приємно, але жити ж якось треба…

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---