Альпіністи з Луцька йдуть на рекорд

Четверо лучан, спраглих до мандрів і пригод, нещодавно підняли український прапор на найвищій вершині Південної Америки – горі Аконкагуа (6962 м), що в аргентинських Андах. Синьо-жовтий стяг лучан замайорів і на найвищому у світі вулкані Охос-дель-Саладо (6891 м), що на кордоні Аргентини і Чилі.

Південною Америкою Олександр Оришко разом з друзями-альпіністами Юрієм Гаврилюком, Андрієм Єрком і Денисом Пєсковим подорожували увесь лютий.

Про це йдеться на сторінках тижневика Волинські Новини № 8.

– Цю поїздку ми планували давно і лишень у 2016-му наш задум удалося втілити, – розповідає Олександр Оришко. – А почалося все з того, що у 2007 році я потрапив на найвищу вершину Європи – гору Ельбрус (5642 м), що в Росії. І саме там дізнався про популярну серед альпіністів програму «Сім вершин». Її задум у тім, щоби піднятися на найвищу вершину кожного із семи континентів світу. Виявляється, сила-силенна туристів, відчайдухів, закоханих у мандри і природу, мають таку мету – підкорити всі ці вершини. І я теж загорівся. Такий собі виклик.

Українці, з якими Олександр піднімався на Ельбрус, започаткували експедицію «Прапор України на найвищих вершинах семи континентів світу».

– Мені теж закортіло долучитися, – розповідає 32-річний Олександр. – Одразу почав оцінювати свої фізичні й фінансові можливості. Аби подорожувати, слід багато працювати. Та воно того варте. Витрачати зароблене на пізнання світу – найкраща інвестиція у себе. Звісно, допомагають і спонсори. Ось із мандрівкою до Південної Америки нам допомогли Торгова марка «Дмитрук» і магазин туристичного спорядження «Альпініст».

Відтоді Олександру вдалося піднятися на три вершини. Окрім згаданого Ельбруса, він побував на найвищій горі Північної Америки – Деналі (6168 м) та підкорив найвищу точку африканського континенту – вулкан Кіліманджаро (5895 м). І ось цьогоріч четверте досягнення – Аконкагуа.

Нинішня подорож розпочалася з Буенос-Айреса, столиці Аргентини. Там мандрівники провели два дні, а далі через всю Аргентину поїхали на захід в місто Мендоса, звідки й почалося підкорення Аконкагуа. До слова, дозвіл на сходження вартував близько 700 доларів з людини. Такий документ забезпечує не лише законне потрапляння у національний парк, а й опіку тутешнього персоналу.

– Протягом усього маршруту є пункти контролю, де ти проходиш власне контроль і медичний огляд: лікар міряє твій пульс, тиск, вміст кисню в крові. Тобто під час сходження парк за тобою спостерігає і оберігає, – пояснює Олександр Оришко. – І якщо лікар каже, що тобі не можна підніматися далі, а слід побути на цій висоті, аби організм акліматизувався, а ти натомість йдеш далі, то в разі якоїсь проблеми, якщо тобі потрібна буде евакуація, це оплачуватимеш ти сам. Якщо ж у дорозі з тобою щось трапиться, але ти справно пройшов усі пункти контролю, тоді надають допомогу безплатно, евакуйовують униз вертольотом.

Аконкагуа лучани підкорили, як і планували, за десять днів, і вже за три дні спустилися. Це, каже Олександр, пристойний результат. Благо, з погодою пощастило.

– Ми піднімалися класичним маршрутом. Поступово набирали висоту, акліматизовувалися. Ночували в наметах, готували їсти на газових пальниках. До чотирьох тисяч було відносно тепло, можна було й у шортах ходити, вночі температура опускалася до нуля. А що вище, то ставало все більш зимно, – пригадує альпініст. – Коли піднімаєшся на самісіньку вершину, довго пробути там не можеш, адже дуже холодно, вітер дме в обличчя.

За структурою Анди дуже схожі на Гімалаї, каже Олександр, який уже встиг помилуватися живописними краєвидами у різних куточках світу.

– Не скажу, що мені перехопило дух від побаченого, але красиво, звісно. Гарні краєвиди, льодовики, гірські озера. Милувало око поєднання кольорових гір на передньому плані і засніжених вершин позаду.

А ще під час сходження українці зустріли росіян. Познайомилися і, що найважливіше, порозумілися.

– Говорили про війну, Крим. Сказали, що засуджують, вважають такі дії російської влади неправильними. Мовляв, нікому не потрібна війна, так само, як і не потрібний Росії український Крим. Усім треба спокій та дружні стосунки з сусідами. Сфотографувалися разом, обмінялися контактами, – із приємністю пригадує він.

Довелося зустріти й українця, айтішника, який уже давно живе в Ірландії. Він навіть був у курсі, що то компанія з Луцька.

– Ми здивувалися, але з’ясува-лося, що його товариш із Луцька розповів про нашу мандрівку на Аконкагуа, – каже Сашко. – «А ти звідки?» – спитали ми його, бо так вже українською гарно балакав. Сказав, що з Криму. І тут же в одного з наших прозвучало питання, мовляв, Крим чий? Після слів «Наш, хлопці, наш» ми схвалили таку випадкову зустріч.

Після підкорення найвищої вершини Південної Америки компанія подалася до Сантьяго, столиці Чилі.

– Орендували автомобіль і поїхали вгору на північ, подолали близько тисячі кілометрів уздовж Тихого океану, – розповідає Олександр. – Їхали помаленьку, вирішили відпочити, набратися сил, покупатися в океані, бо дуже виснажилися. А заодно і подивитися Чилі, розважитися.

Так мандрівники дісталися до пустелі Атакама, яку вважають найсухішим місцем на планеті.

– Атакама направду вразила. Неймовірні краєвиди, – із усмішкою зітхає Сашко. – До того ж, ми проїжджали через дві лагуни. Природа казкова: соляні озера, білі фламінго, мало туристів.

Головною метою в Чилі було сходження на найвищий у світі діючий вулкан Охос-дель-Саладо. Останні ознаки життя він подавав у 1996 році.

– Вигляд з вулкану красивий. Раді, що не оминули його своєю увагою, – каже він. – Охос-дель-Саладо – це чітко виражена гора. На вигляд дуже масштабна й захоплива. Тут було простіше, піднялися швидко, загалом на все знадобилося чотири дні.

А вже коли поверталися з вулкана, заїхали на екскурсію в Національний парк на березі Тихого океану. І подалися човнами на острови, де живуть перуанські пінгвіни. Бачили пеліканів, морських котиків, а в океані лучан супроводжували дельфіни.

– Дорогою назад побували ще у Сан-Паулу в Бразилії. Місто встигли роздивитися – дуже гарне. Але, звісно ж, найяскравіші враження лишилися у Чилі й Аргентині, де ми провели загалом понад місяць, – каже Олександр Оришко. – Місцевий люд, який нам траплявся у мандрівці, привітний, жодних проблем не виникало, як то було в Індії чи Африці. Коли щось треба запитати, то перехожі радо допомагають. Особливо запам’яталося неймовірно смачне м’ясо в Аргентині й морепродукти у Чилі. А ще у цих краях надзвичайне вино. Здається, що такого смачного ніколи й не куштував.

Тепер же Олександру Оришку лишилося підкорити ще три вершини: Вінсон в Антарктиді (4892 м), Косцюшко в Австралії (2228 м) та Еверест у Азії (8848 м).

– На всі сім вершин піднялося лише кілька українців, – зазначає мандрівник. – Волинян серед них поки нема. Помаленьку йду до своєї мрії.

Ірина КАЧАН

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---