Чому після візиту в США Порошенко став за крок до втрати довіри

За два роки після Майдану всі контакти представників України з американськими офіційними особами зводяться до декількох базових речей. По-перше, американці підтверджують свою підтримку територіальної цілісності України і курс на допомогу Україні. А по-друге - вимагають від нашої влади реальних змін на краще в країні. А останнім часом уваги до візитів Порошенка - все менше, преса - все різкіша", - пише блогер Дмитро Литвин.

Півтора роки тому вимоги американців ще були м'якими. Півроку тому вони звучали вже дуже роздратовано. Сьогодні ці вимоги більше схожі на чорну мітку - мовляв, ми-то розуміємо, чому змін немає і хто повинен нести за це персональну відповідальність.

І камені критики летять, в основному, в бік президента. Можна скільки завгодно на це ображатися, можна намагатися методами піару відіграти цю ситуацію на своїй території за допомогою ручних спікерів і підгодованих блогерів. Можна навіть робити гучні заяви у відповідь на трансляцію в респектабельної пресі таких настроїв американських політиків - як це трапилося днями з "Нью-Йорк Таймс". Тільки що це змінить? Що конкретно це дасть?

Президент у нас - це політичне обличчя країни. Це він обіцяє американцям щоразу під час переговорів. Каже, що боротьба з корупцією в Україні ось-ось почнеться і стане помітною. Його ніхто не тягнув за язик, наприклад, тоді, коли він вітав призначення на посаду свого першого Генпрокурора Віталія Яреми цитатою з Лі Куан Ю - мовляв, посадіть трьох своїх друзів, щоб всі побачили, які ви справедливі. У результаті, посадили навіть тих, кого називали "смотрящими" при Януковичі.

Вже і Яреми з Генпрокуратури слід схолов. І другого президентського ставленика з посади Генпрокурора з працею і ганьбою виганяють. А американцям і взагалі представникам Заходу доводиться говорити президенту України і чути у відповідь від нього рівно те ж саме про боротьбу з корупцією і реформи, що і, припустимо, влітку 2014-ого, коли тільки призначали Ярему. Зрозумійте - це кому завгодно набридне, а не тільки політикам у Вашингтоні. Звідси - і такий прохолодний прийом, звідси - і така погана преса.

Вашингтон - це взагалі місто, в якому ніколи не стає менше людей з проблемами. У американців в світі дуже багато підопічних - тих, чию долю вони захищають від сусідніх агресивних держав або від корумпованого істеблішменту. І український президент повинен розуміти, що він - просто один з багатьох в цій проблемній черзі. Один з багатьох, хто сильно прикрашає реальну картину. Один з багатьох, хто роздає обіцянки - часто порожні - і просить допомоги, розраховуючи на американські мільярди і зброю. І він - один з багатьох, хто починає виглядати для Вашингтона частиною тієї проблеми, яку американці збираються вирішити.

А що цьому може протиставити наша влада? Ось сам президент. Історій успіху реформ з України практично немає. А ті, кому хоч щось вдалося змінити, займаючи якісь посади в уряді, - вже пішли у відставку зі скандалами. Топ-політики зійшлися в битві за крісла і кабінети, сенс яких більше в тіньових грошах, ніж в амбіціях провести реальні реформи в країні. Дипломати це бачать. Журналісти про це пишуть і говорять. Природно, це все доходить до Вашингтона.

При цьому український істеблішмент доречно і недоречно використовує в спілкуванні з представниками західних країн аргумент про те, що наша країна бореться з Росією за майбутнє всіх демократій, за майбутнє мало не всього цивілізованого світу. Ось і на цей раз наш президент приїхав в США з таким же пафосом. Але ж за демократію борються прямо зараз і в М'янмі, і в Єгипті, і в процесі налагодження нових відносин з Кубою і в процесі стримування Китайської народної республіки. У американців є нагальні інтереси у всіх частинах світу - і всюди є кому допомогти. Вони розбираються з війною в Сирії, з трагедією в Ємені, витягують Ірак, намагаються якось зробити мирним Афганістан, спостерігають за ситуацією в Пакистані і так далі. Ще раз: в кожній з цих і десятків інших країн йде битва між цивілізованістю і дикістю.

І на боці дикості в таких країнах - не лише якісь зовнішні сили, а й внутрішні. Корупція і крадіжка, політиканство і продажність. Цього хіба немає в українській політиці? Цього у нас - повно. Якраз це втілюють собою всі ті домовленості і політико-правові афери, яких в нашому житті тепер стало, принаймні, не менше, ніж було до Майдану. Від цього втомилися вже всі - і українці, це показують всі опитування, і посли західних країн в Києві, про що вони самі вже майже прямо говорять, і топ-політики в головних західних столицях.

Ось чому сильно дивно виглядає президент, який, не заважає дикості в своїй країні, заявляє в Вашингтоні, що він союзник цивілізованого світу. Ось чому не хочеться вірити такому президенту, коли він, наприклад, вже в третій раз обіцяє знайти нормального Генпрокурора - незалежного, респектабельного і реформатора. І ось чому президент повернувся на цей раз з Вашингтона фактично без конкретних результатів. Результатом стало хіба що одне: президент не опинився в ізоляції і хоча б сфотографуватися зумів навіть з Бараком Обамою.

***

А тепер уявіть собі зустріч, наприклад, Джо Байдена, американського віце-президента, який веде справи з Україною, і нашого президента ще через кілька місяців чи півроку. Що будуть говорити сторони одна одній?

Давайте чесно: якщо виходити з досвіду минулих півтора років, можна очікувати поки тільки того, що і через півроку американець буде говорити, що потрібні реформи, а українець буде відповідати, що вони ось-ось стануть помітними. Чого точно не буде під час цієї розмови, так це довіри. І головний сигнал, який українська сторона повинна була зрозуміти в Вашингтоні на цей раз, - ми знаходимося за крок до повної втрати довіри. Ну тобто не ми - а наш п'ятий президент.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---