Українська політика: нові-старі обличчя

Хочете бути депутатом міської ради – будьте кандидатом від партії, тобто будьте готовим до залежності від статуту організації, дисципліни, ідеології. Не хочете бути залежним від партії, то забудьте про право представляти інтереси територіальної громади. Так, новий закон про місцеві вибори позбавив звичайних громадян таких міст, як Луцьк, права на самовисування. Закон був би доречним, коли б в Україні була традиція політичних поглядів. Утім більшість партійних утворень в державі не мають чіткої закоренілої позиції і, відповідно, часто є інструментом для певного політичного лідера. Про нові-старі обличчя українського політикуму - в матеріалі Хронік Любарта.

Приміром, ВО «Батьківщина» відома завдяки лідерці Юлії Тимошенко, партія «Солідарність» – Блок Петра Порошенка – завдяки керманичу. І хоча це мастодонти української політики (рік реєстрації партій 1999 та 2000-й відповідно), навряд чи пересічний українець назве певні засадничі принципи діяльності партії, або ж дасть відповідь, хто входить до її керівництва. Більше того, виборець не завжди переймається такими питаннями. На зорі української Незалежності погляди партій були більш зрозумілі: комуністи, соціалісти, праві та центристи.

На сучасній політичній українській арені в період після Революції Гідності почало діяти чимало нових партій. З’яву чи зміщення акцентів на нові політичні структури можна пояснити тим, що суспільство втомилося від старих політичних брендів та шукає нових облич, оновлення, людей, які здатні до дій, генерації нових ідей. З іншого боку на публічну арену політики вийшла певна частина бізнесменів, які залишалися у тіні, або ж політиків, час яких тільки дозрів.

Напередодні виборів нові і старі громадські діячі почали активно рекламуватися. Хто вони та що собою представлять – розмірковуємо далі.

Непросто про простих

Серед новачків цьогорічної кампанії Партія простих людей Сергія Капліна. Рекламу цієї організації вже можна побачити на вулицях. Партія, згідно із даними Мін’юсту, зареєстрована у січні цього року.

У червні 2015 року Партію простих людей очолив народний депутат Сергій Каплін, який входить до фракції партії «Блок Петра Порошенка». Серед керівного складу партії практично усі особи – помічники народного депутата, що працюють на громадських засадах, за контрактом чи на постійній основі.

Каплін – депутат не лише нинішнього, а й попереднього скликань. Втім раніше він пройшов у Верховну Раду від партії Віталія Кличка «УДАР». Потому виграв мажоритарку в Полтавській області.

До слова, в Полтаві Каплін має газету – «Іскра простих людей». А сам нардеп неодноразово засвічувався у розбірках із нинішнім мером Полтави Олександром Мамаєм.

Серед останнього – сесійне засідання, де мали би розглядати питання про тариф на проїзд у громадському транспорті. Інцидент ознаменувався криками, втечею мера на авто, образами та бійкою за участю нардепа. До цього, ще рік тому Каплін сокирою рубав двері мера Полтави, згодом виламав двері кабінету першого заступника і зрештою одного з чиновників міськради.

Загалом риторика й поведінка Капліна тяжіє до ексцентричності, радикальності та показовості. Він створює ефектну картинку захисника прав звичайних громадян, який готовий іти на радикальні дії і є нібито одним із тих звичайних громадян.

«Я такий же, як і ви», – має почути виборець. Хоча де тут правда? Суб’єктивно, це нагадує спосіб відтягнути частину голосів виборців, як це свого часу зуміла зробити Радикальна партія Олега Ляшка. Риторика була схожа: перша п’ятірка зі звичайних людей, проста мова, яскраві акції.

Разом із тим, «простого Капліна» часто можна побачити на провідних каналах, рекламна кампанія його партії досить фінансово затратна, та й відповідність його офіційних доходів способові життя викликає сумніви.

Наприклад, як писав сайт «ТСН», незважаючи на відсутність у декларації нардепа авто та пояснення, що він їздить на «Toyota Camry» за умовами договору, нардеп, за інформацією видання від’їжджає від Верховної Ради на розкішному джипі «Toyota Land Cruiser Prado» вартістю щонайменше мільйон гривень. Наступного сесійного тижня Каплін після роботи сідає вже в інший розкішний позашляховик – «Land Rover».

Видання «Левый берег» діяльність ППЛ пов’язує із колишнім головою Адміністрації Президента та нардепом від Опозиційного блоку Сергієм Льовочкіним. Мовляв, саме на каналі «Інтер», що належить Льовочкіну й Дмитру Фірташу, найчастіше з’являється Каплін. До слова, і діяльність згадуваного радикала Олега Ляшка також пов’язують із Сергієм Льовочкіним.

Сайта партія не має. Втім є сторінки у соцмережах, де публікують відео за участю Капліна, пропонують заповнити анкету онлайн, а пізніше із претендентом зв’яжеться представник партії у регіоні. До слова, серед коментарів відвідувачів сайта чимало нарікань, що після заповнення із ними ніхто так і не зв’язався. Представником партії на Волині є Петро Леонідович Закс, який мав стосунок до ТзОВ «Волиньтепло».

11 серпня в ефірі «Київ. Live» Каплін заявив, що його інформаційні намети почнуть діяти вже наступного тижня. Він анонсував початок комунального майдану, а гроші на свою діяльність бере із тих же джерел, що фінансували революції в Україні. Тобто нібито із добровільних пожертв малого й середнього бізнесу, членів команди.

Народні контролери

Реклама «Народного Контролю» помітна у місті вже не один тиждень. Більше того, громадський рух, організація чи то вже політичний проект розповсюджував свої газети навіть у приватному секторі міста чи прилеглих селах. «Народні контролери» мають осередки у 13 містах України, в Луцьку у них власна програма на телебаченні. Тобто фінансовий ресурс «народників» доволі серйозний, що не може не викликати питань.

Вони позиціонують себе саме як народний громадський рух, а не звичайна політична структура, що прагне до влади, як і будь-яка інша. «Народники» фокусуються на контролі чиновників, комунальних проблемах, скандальних питаннях.

Згідно із даними Мін’юсту, в Україні є зареєстровані два «Народні контролі». Обидва – партії. Один – політична партія «Громадський рух «Народний Контроль», що зареєстрована 13 березня 2015 року.

До її керівного складу входять Дмитро Добродомов, який є нині народним депутатом та виграв мажоритарний округ на Львівщині, Андрій Мисик (колишній працівник телеканалу «ZIK») та Ярослав Задорожний. Офіс партії розташований у Києві.

Інший – політична партія «Народний Контроль», яка зареєстрована 13 червня 2014 року. До керівництва структури входять Андрій Білоус (помічник нардепа Добродомова) та Василь Поврозник, а офіс організації зареєстрований у Львові.

У Луцьку до активу «Народного Контролю» входять політолог Михайло Шелеп, депутат міськради Павло Данильчук, боєць «Азова» Сергій Мерчук.

Уперше громадський рух «Народний Контроль» з’явився у Львові в 2012 році. Це був цикл телевізійних передач, який випускав телеканал «ZIK», а Добродомов був генеральним директором та продюсером цього каналу.

Власне, згодом надання назви програми політичній партій викликало осуд у працівників «ZIKу», які навіть звинуватили Добродомова в крадіжці назви і бренду. Мовляв, проект створювався для журналістських розслідувань, а не для використання у ролі політичного бренду. Були й звинувачення щодо причетності до оточення Януковича, адже, мовляв, депутат неодноразово світився на телеканалах «Інтер» та «112», які пов’язують із колишніми регіоналами. «Народні контролери», своєю чергою, всі звинувачення відкидали.

До слова, вибори 2014 року – не перша спроба Добродомова потрапити у парламент. У 2002 році він балотувався як самовисуванець, у 2012-му йшов від партії «УДАР».

Одразу після перемоги на виборах Дмитро Добродомов вступив до пропрезидентської фракції та перебував у ній до 17 липня 2015 року.

Саме тому фінансування й діяльність партії «Народний Контроль» пов’язують із пропрезидентськими структурами, а не розглядають як самостійний, альтернативний проект нинішній владі.

«Самопоміч»

У Мін’юсті зареєстровано дві партії з подібною назвою. Різниця в реєстрації у вісім днів. Політична партія «Самопоміч» створена 21 грудня 2012 року з київською реєстрацією. Її голова – Степан Кударенко. Уже 29 грудня 2012 року була зареєстрована політична партія «Об’єднання «Самопоміч» під керівництвом Андрія Садового, міського голови Львова.

До її складу входить близьке до мера оточення, народні депутати, громадські діячі, бізнесмени.

«Самопоміч» стала гарним продуктом, який зрештою побудований на імені мера Львова Андрія Садового, іміджі галицької столиці, їхній історії успіху. Всезагальний розголос об’єднання здобуло під час Революції Гідності, коли звернення міського голови на підтримку революціонерів сприймали із захопленням.

Згідно з деякою інформацією, об’єднан­ня було дітищем кількох рекламістів, які зуміли вдало розкрутити бренд, втім що за ним стоїть?

Експерти пояснюють успіх «Самопомочі» вдало підібраним складом. У партійних списках вінегрет з громадських діячів, бізнесменів, журналістів. Судячи зі скандалу з виходом одразу після виборів партії «Воля» зі складу об’єднання, підбір команди все ж був ситуативним.

Окрім цього, експерти кажуть, що не варто забувати про задіяння значного медіа-ресурсу (в тому числі самого Садового), гарне фінансування із різних джерел. По суті, окрім львівського електорату, критики Садового як мера український загал не чув. Для пересічного громадянина – це успішний міський голова і патріот, який, між тим, не поспішає у Раду, що у такому складі залишає лише шлейф, а не перспективи. Подейкують, що амбіції Садового стоять вище від парламенту.

Політична партія має осередки практично у кожній області. На Волині її представляють дві особи: віце-мер Луцька Тарас Яковлев, який очолює громадську організацію, та Юлія Вусенко, що очолює ініціативну групу.

До слова, згадуваний Добродомов, очевидно, конкуруватиме із Садовим за пост міського голови Львова. Водночас на Банковій «народних контро­лерів» розглядають як конкурента, власне, «Самопомочі», і гратимуть вони на одному електоральному полі.

УКРОП

Молода партія «Українське об’єд­нання патріотів – УКРОП», найімовірніше, поки що шукає свого виборця, формує команду, втім уже заявляє про себе завдяки зовнішній рекламі та сформованим програмним цілям, як-то існування професійної контрактної армії, якісної освіти, самостійне наповнення пенсійних рахунків тощо.

Судячи з усього, політичне об’єд­нання ґрунтуватиметься не на лідерській основі, тобто не матиме партійного вожака і притримуватиметься правого спрямування.

Заявка політичної сили – якщо не перемогти, то принаймні тиснути і впливати на президентську більшість та підконтрольні їй політичні об’єднання, бути альтернативою.

На сайті структури сказано, що її кістяком є ветерани, волонтери, підприємці, громадські активісти та «дніпропетровська команда», що тримає кордон з Донецькою та Луганською областями, де тривають бойові дії.

Саме тому УКРОП асоціюють і пов’язують з іменем колишнього губернатора Дніпропетровщини Ігоря Коломойського. Окрім цього, до партії входить близьке до Коломойського оточення – нардеп Борис Філатов, а у Чернігові під егідою УКРОПу балотувався Геннадій Корбан, який є соратником олігарха-демократа. Кампанія увінчалася програшем Корбана, жорсткою боротьбою та численними взаємними звинувачуваннями.

УКРОП зареєстрований ще 25 вересня 2014 року, осередки є у кожній області. Зі слів Філатова, партія відкрита до «всіх людей патріотичного толку». Більш детально аналізувати команду можна буде після оприлюднення її складу.

Тетяна ГРІШИНА

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---