Чому керівник «Волиньторфу» йде в політику*

Уже не раз «Волиньторф» намагалися прибрати до рук ділки, перешкоджаючи виробництву. Проте керівник підприємства Іван Киричик, всупереч будь-яким перешкодам, не відступав від своєї головної мети – зберегти підприємство і робочі місця колективу із 400 чоловік, забезпечивши людям достойний заробіток.

На жаль і нині, замість того, щоб підтримати стратегічно важливе для Волині підприємство, робиться усе для того, щоб придушити виробництво, змусивши віддати його у приватну власність.

Усе трудове життя Івана Мироновича Киричика пов’язане із державним підприємством «Волиньторф». Тут, здобувши фах гірничого інженера, почав працювати майстром по ремонту колій, тоді начальником дільниці, згодом виріс до керівника цього підприємства.



Аби відстоювати інтереси громади Маневицького району, достукатися до владних кабінетів і захистити від махінацій і розвалу ДП «Волиньторф», Іван Киричик йде кандидатом у депутати Волинської обласної ради від партії «Українське Об’єднання Патріотів - УКРОП» (округ №31).

– Іване Мироновичу, чому вирішили балотуватися до Волинської обласної ради?

– Часто стикався із проблемами і які можна було б вирішити лише за підтримки влади, отож відчувалася нестача важелів впливу. Я відповідаю за долі 400 працівників, вони повинні мати впевненість в завтрашньому дні. (До слова, середня заробітна плата на підприємстві - близько 5 тисяч гривень, - ред.). Хотів би, щоб маневиччани відчували захист і підтримку в органах влади. Не людина повинна кланятись чиновнику, а чиновник повинен бігти до людей, вивчати їхні проблеми, вирішувати їх.

Хочеться забезпечити розвиток округу: залучення інвестицій у розвиток нашого район, створення центрів, де селяни могли б вигідно збувати власну продукцію.

– У чому найбільша цінність підприємства «Волиньторф»?

– У час, коли країна переживає енергетичну кризу, коли відчувається нестача вугілля, виникають проблеми із газом, електроенергією, торф, має ставитися на одне із провідних місць, адже має стратегічне значення для держави. Раніше в Україні було 34 торф’яних заводи, а сьогодні – їх лише 3. Потрібно зберігати і розвивати хоча б ті підприємства, які лишилися.

– Якою сьогодні ситуація на підприємстві?

– Сьогодні робиться усе, аби підштовхнути підприємство до примусової приватизації. Виробництво намагаються придушити, перекривають можливості для видобутку торфу. А далі, довівши підприємство до межі існування, мають намір викупити його за безцінь. Вже не один олігарх намагався приватизувати підприємство. Немає нічого поганого в приватній власності, але, дивлячись на ті державні об’єкти, які сьогодні приватизовані, – чи забезпечують вони своїм працівникам вигідні умови праці,увесь соцпакет? Чи збільшується там кількість робочих місць? Чи збільшуються зарплати? Цього я ніде не бачу в області.

Дивує, що замість того, аби підтримати підприємство, яке сплачує до обласного бюджету близько 8 мільйонів гривень податків щорічно, на державному рівні бачимо лише перешкоджання його діяльності.

– У чому виявляються ці перешкоди?

– Починаючи з 2001 року, всі торф’яники віднесли до особливо цінних земель, і багато років поспіль ми не можемо отримати ділянки, на яких могли б видобувати торф. Усі землі, глибиною більше метра, відносяться до особливо цінних. Ми змушені використовувати нерентабельні землі глибиною до метра, щоб підприємство не зупинилося.

Минулоріч ми ще раз у Верховній Раді внесли законопроект про зміни цього закону, але навіть не зрозуміло, коли він дійде до голосування. Сьогодні перешкоджання діяльності «Волиньторфу» відчутні й на рівні області.

Підприємство пропонується до здачі в комунальну власність. От тільки механізм передачі об’єктів державної власності в комунальну не передбачений законом - прописано, що об’єкти господарювання можуть передаватися в комунальну власність тільки шляхом викупу, або ж після того, як не були продані на аукціоні.

Перешкоджання з боку влади можуть привести лише до того, що підприємство повністю зупиниться, і достатніх коштів у місцевих бюджетах не знайдеться для його повторного запуску.

400 чоловік лишаться за бортом, зупиниться опалення соціальних закладів у нашому селі.

– Як колектив оцінює таку ситуацію на підприємстві?

– Свого часу, коли робилося все, аби поставити підприємство на коліна, а мене усунули з посади керівника, працівники влаштували страйк, навіть перекрили трасу міжнародного сполучення. Люди домоглися того, щоб я повернувся до своїх обов’язків. За час, коли підприємством керували зацікавлені в його розвалі особи, рахунки «Волиньторфу» були розкрадені.

– Яким чином можна досягти того, щоб поліський регіон став процвітаючим?

– Господар повинен розуміти, який дохід принесе йому його діяльність. Наприклад, у Польщі фермери укладають договори відразу після Нового року і знають, за скільки продадуть свою продукцію, і що ця ціна буде вигідна для них. У нас люди садять багато картоплі, буряка, але не мають можливості реалізувати урожай. Щоб допомогти селянам, варто створити певні структури, на зразок кооперативів, які могли б залучити фінанси для створення продуктової біржі, шукати ринки збуту селянської продукції.



– Чого досягли як депутат Маневицької райради?

– Для прикладу, в команді із колегами добудували школу у селі Прилісне. Вдалося частково виділити кошти на ремонт мереж по житловому селищу. Люди зверталися безпосередньо до мене зі своїми питаннями - намагався реагувати по мірі сил і можливостей.

– Як позначилися на Вашому житті революційні та військові події в країні?

– Для нас усі вони – герої. Коли хлопців, у тому числі і з нашого підприємства, відправляли на схід, ми робили все можливе, аби забезпечити їх якісним одягом, бронежилетами, провізією.

Один випадок досі викликає в мене хвилюючі спогади. Під’їхав до кіоску, щоб купити бійцям цигарок, а продавчиня, побачивши, що я везу допомогу бійцям, сказала – перейдіть до іншої крамниці, там придбаєте дешевше. А тим часом організувала інших продавців, і вони швиденько зібрали для бійців чималу посилку - харчі, речі особистої гігієни. Мене вразило, наскільки люди прагнули допомогти. Навіть не питали, хто я і яким військовим везу допомогу. Така самовідданість, душевність українців вражає і дає надію на майбутнє нашої нації.

– Чому балотуєтеся до обласної ради від партії «УКРОП»?

– Тому що мені імпонують люди, які менше говорять, а більше роблять. Я вірю в наших поліських працьовитих добрих людей. Хочеться, щоб вони зробили правильний вибір. Є багато партій і багато популістичних лозунгів, але людям варто бути пильними і пам’ятати – правильний вибір може значно покращити життя як простого селянина, так і кожного жителя Волині.

Спілкувалася Ольга БОЙЧУК

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---