«Бої» за луцьку землю. РОЗСЛІДУВАННЯ

Вже кілька років 3 гектари луцької землі не можуть між собою поділити лучани із забудовниками. Ситуація дещо схожа на притчу про царя Соломона, але хто з них мати, а хто мачуха – розібратися має міська рада, а не мудрий цар з біблейських оповідей. Саме на неї покладають надію обидві сторони конфлікту.

Нагадаємо, Інформаційне агентство Волинські Новини неодноразово висвітлювало цю проблему. Віднедавна про неї заговорили активніше – відколи в місті прийняли план зонування міста. Відтоді мешканці 40 кварталу й представники Луцького домобудівельного комбінату – часті гості в стінах міської ради.

Історія питання

Волинський шовковий комбінат свого часу займав чималу площу Луцька. На зорі своєї діяльності – у 80-х роках минулого століття меланжевий комбінат вважався одних із найбільших у колишньому СРСР.

Та випробування часом підприємство не витримало. Перебудова, розвал країни Рад, «лихі дев’яності» залишили свій відбиток. Комбінат зник зі сторінок виробничих потужностей України. На території самого заводу залишилося кілька фірм, які орендують приміщення, верстати пішли на металобрухт, територія стала нічийною. А Луцьк розростався. Місто поглинало навколишні села, з’являлися новобудови, будівництво підібралося й впритул до уже колишньої промислової зони.

Аби запобігти розкраданню землі й хаотичній забудові, в Луцьку розпочалися роботи з підготовки генерального плану міста. Генеральний план – головний, однак не єдиний документ, який має стати основою для всього будівництва у будь-якому населеному пункті. Не виняток і обласний центр Волинської області.

У 2007 році Львівський промбудпроект, який за попереднім генеральним планом розробляв проект промзони в районі, де знаходиться територія колишнього шовкового комбінату, надіслав в Луцьку міську раду лист. Згідно з ним, на території, площею 3 гектари, за зеленими насадженнями раніше передбачалося збудувати громадський центр. Однак жодне з підприємств промвузла цього зробити не висловили бажання, тож цю ділянку можна використати під житлову забудову. Санітарна зона має становити не менше 100 метрів

Це цільове призначення згаданої ділянки і закріпили в новому генеральному плані. До того часу на тому місці з’явилося футбольне поле. Щоправда, документів на це поле ні в кого немає.

Рівень перший. «Армія гола – ми граємо в футбол»

У 2008 році, цю ділянку віддали в оренду Луцькому домобудівельному комбінату. Пізніше, того ж року, ЛДБК отримав дозвіл на будівництво і розпочав роботи з підготовки до будівництва.

«Ми ніколи не планували будувати в зеленій зоні, яка сумарно має площу 7,3 гектара. Практично всі забудови, які з’явилися в цьому районі – після надання в оренду землі ЛДБК. Це не ми придумали, що ділянка має використовуватися під житлову забудову, а місто вирішило», - запевняє заступник директора ПрАТ «Луцький домобудівельний комбінат» Алла Бондарчук.

Вона запевняє, що вирубувати зелені насадження ніхто не планував. На тих 3 гектарах землі стоїть лише двоє футбольних воріт і бігова доріжка. І санітарна зона в межах 100 метрів витримана. Інакше б ані санстанція, ані Державне управління охорони навколишнього середовища не дали позитивних висновків. Людей, з її слів, просто ввели в оману.
«Ми більш ніж впевнені, що ці протести – добре кимось організовані. Бо коли вийшли на зустріч з людьми, то виявилося, що на 40 кварталі ходили люди, які збирали підписи, переконуючи, що рубитимуть дерева і будуватимуть в зеленій зоні. Вони не знали, що будівництво планується на прилеглій території, де розташований стадіон. Натомість ми пропонуємо компромісне рішення – збудувати на тій території поруч з багатоповерхівками, комплексний спортивний майданчик з тренажерами для дітей старшого віку і дитячі майданчики для молодшого віку. Ми навіть пропонували місту стати співінвесторами в розбудові прилеглої зеленої зони: зробити ландшафтний дизайн, спроектувати бігові, велосипедні доріжки, дитячі майданчики», - зауважує вона.

Натомість, правовстановлюючі документи на стадіон, чи стихійне футбольне поле – відсутні. До слова, каже вона, в будівництві цього стадіону приймав участь свого часу й ЛДБК, й футбольна команда підприємства там влаштовувала матчі. Та й якщо розібратися, то немає документів міста й на зелені насадження. Ця зона не має статусу ні скверу, ні парку. Тож тридцятирічні дерева, які ростуть поруч, де-факто є, а де-юре, на папері, їх немає.

«Є три гектари землі. Перший варіант: нам плювати на те, що робиться в країні, ми раз в тиждень граємо в футбол. Другий варіант: ми робимо спортивне ядро, футбольне поле, комплексний майданчик. Але ж ще є земля, то давайте побудуємо ще кілька будинків на 500 квартир для всіх, в міський бюджет надійдуть немалі кошти - 2,44 мільйона гривень лише вкладу в розвиток інфраструктури міста, а ще ж податок на доходи, на прибуток. В нас армія гола, їм труси купуємо, а ми граємо в футбол. Де в Луцьку можна будувати житло? Там будуть і майданчики, і житлові будинки, і збудовані громадські вбиральні, сміттєві контейнери», - зауважує керівник ЛДБК Руслан Вайман.

Рівень другий. «Навіщо руйнувати природнє, аби створити штучне?»

Наступний документ за вагою після генерального плану – план зонування міста. Або по-простому «зонінги». Його міська рада затвердила не без дискусій.

Головним «каменем спотикання» стала згадана ділянка. Адже згідно із законодавством план зонування має повністю відповідати генеральному плану.

Однак зонінги змінили призначення ділянок, розташованих на розі вулиць Конякіна-Гордіюк. Місце, виділене під житлову забудову, тепер має функціональне призначення рекреаційної зони. Підставою для цього стали численні звернення місцевих мешканців, які просили не руйнувати те, що в них було вже не перший рік.

Про те, що на місці стадіону має з’явитися житлова забудова, місцеві мешканці дізналися у 2009 році, коли працівники ЛДБК спробували поставити паркан, розповіла мешканка будинку на вулиці Гордіюк 20а Алла Надточій.

Все це будувалося ще з кінця 1970-х років, каже вона, коли ще діяли численні підприємства в промзоні, працював шовковий комбінат, якому належав парк. А в 2009 році, коли прийняли генеральний план, стало відомо, що цю землю поділили і збираються забудувати.

«Цей парк належав шовковому комбінату. Коли вже земля була нічийна, тодішній мер її розділив, а в 2009 році прийняли генеральним план. У 2010 році завершувався термін оренди землі ЛДБК, знову почалися активізуватися будівельники. Коли ми почали протестувати, забудовник почав переконувати міську владу, що з людьми напередодні говорили. Але цього не було, нас не запитали згоди, ніхто не рахувався з нашою думкою, а ми ж тут мешкаємо не один рік», - каже жінка.

Тоді ж Луцький міський голова Микола Романюк пообіцяв лучанам, що ЛДБК не продовжать термін оренди, і ніхто не забудує стадіон. Натомість ЛДБК виграв суд і вже згідно з цим рішенням має право далі будуватися.

«Це єдина в цьому районі зелена зона, парк, футбольне поле, де відпочивають люди, гуляють мами з дітьми. На вихідні, особливо влітку, тут дуже багато людей. Дітей звідси не виженеш. Батькам легше відправити сюди дитину дати ковдру, води, м’яча і відправити на природу на цілий день. Машини тут близько не їздять, не заважають, можна їздити велосипедами, грати в різноманітні ігри. Сюди часто приводять дітей з прилеглих садочків та шкіл. І те, що кажуть, що тут збудують спортмайданчик – не треба нам цього. Не потрібно штучного покриття. Дощ пройшов, вода в землю ввійшла, і діти бігають, граються», - розповідає Алла Надточій.

Жінка каже, що футбольне поле, яке планують забудувати хоч і стихійне, та збудоване за всіма нормами. Свого часу там вирили котлован, засипали подушкою зі щебеню та піску, аби не ріс самосій. Щонеділі на ньому від самого ранку грають футболісти, приходять дорослі й діти, приходять і спортивні клуби, бо самі кажуть, що їм ніде займатися. В тому самому Адреналіні потрібно платити і чекати в черзі.

Поле повноцінне, розмежоване, витримані всі масштаби, мешканці самі роблять розмітку, пояснює Алла Надточій. А якщо на цьому місці збудують майданчики зі штучним покриттям, то навряд чи вони будуть безкоштовні.

«Ніхто не просить чогось неможливого, люди просять залишити те, що є. Якщо тут збудують спортмайданчик, то під великим сумнівом, чи все це буде безкоштовне. Та й не виключено, що новобудови оточать парканом. І не всі захочуть йти в сусідній двір, це як зайти до когось додому. В нашому місті не так багато зелених зон. Я чомусь впевнена, що якби парк імені Лесі Українки був не на болотах, то його б теж забудували, як парк 900-річчя Луцька», - каже лучанка.

Вона погоджується, що так, житла в місті будувати мало де є. Однак в Луцьку досі чимало вільних квартир, які вартують до півмільйона і які, каже вона, середньостатистична родина навряд чи зможе собі дозволити за такі гроші. А кредит – це кабала на шиї.

Сміття, кажуть мешканці – це не проблема цього мікрорайону, а скоріше всього суспільства. Поставити смітники не треба багато праці. Алла Надточій погодилася, що цьогоріч ЛДБК прибрало територію разом з мешканцями. Але, каже, це зробили показово. Досі лучани прибирали самі.

Рівень третій. Чи є таємна третя сторона?

Не одна чи дві установи зацікавлені в будівництві на території колишнього шовкового комбінату. В ЛДБК переконують, що місцевих мешканців збурюють навмисне, бо там задіяні впливові кола з числа силових структур.

На підприємстві кажуть, що вже кілька років на ЛДБК шалено тиснуть, вимагаючи або поступитися ділянкою, або подарувати частину квартир. Однак ніхто з тих, хто тисне на підприємство, не хоче збереження зеленої зони.

Натомість, Алла Надточій каже, що є ще кілька претендентів на частину ділянки, розташованої на території колишнього комбінату. Принаймні, такі ходять чутки. Зокрема, подейкують, що Луцький інститут розвитку людини «Україна», який очолює нинішній заступник голови облдержадміністрації Роман Карпюк, планує розширення. Там хочуть збудувати поруч гуртожиток.

Ще в місці зелених насаджень будується церква, де вирубали з десяток дерев, поруч може бути ще одна. Збоку – кілька років будується будинок правосуддя.

Далі буде...

Продовження цієї історії не за горами. На 12 травня мешканці прилеглих будинків та міський голова погодилися влаштувати виїзне засідання комісії.

Разом з тим Луцький домобудівельний комбінат готує детальний план території, аби пояснити мешканцям свою позицію і запевнити, що грати футбол буде де, адже збудують багатоцільовий спортивний майданчик.

Натомість, місцеві мешканці категорично протестують проти штучних полів, і кажуть, що дітям набагато приємніше грати на справжній траві, аніж на штучних покриттях. Та й багатоповерхівок зі своїх вікон бачити не хочуть.

Юлія Малєєва

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---