«З кризи вийдемо. Питання тільки коли, хто і як», - економіст Микола Карлін

Доктор економічних наук, професор, завідувач кафедри менеджменту, податкової та бюджетної політики Волинського державного університету імені Лесі Українки Микола Карлін є, безперечно, одним з найавторитетніших економістів Волині. Тому розмова з ним під час ефіру інтернет-телебачення «Волинських новин» видалася напрочуд насиченою і цікавою. Пропонуємо тим, хто не мав змоги поспілкуватися з Миколою Карліним під час трансляції, ознайомитися з найцікавішими, на наш погляд, частинами розмови з ним.
- Чого найгіршого можна очікувати від 2010 року? Я про економіку України
- Найгіршого, що можна чекати – це непідвищення рівня життя. Дай Бог, щоб за цей рік рівень життя більшої частини населення не погіршився, що, на жаль, малоймовірно.
Високозабезпеченим і середньозабезпеченим в якійсь мірі доведеться понести втрати. Будемо надіятися, що уряд зробить усе, щоб ці втрати були мінімальними.
Є два підходи, як нам вирішувати проблеми в економіці. Який буде вибраний, від того і будуть залежати результати. Перший варіант – це йти на помірну емісію, тобто випуск додаткових грошей в обіг, що буде стимулювати сукупний попит – а це в свою чергу буде підвищувати виробництво через підвищення цін. Виробників стимулює підвищення цін, - чим товар дорожчий, тим частіше вони його випускають. Але тут ви повинні розуміти, що тоді зростає рівень інфляції в країні, гроші знецінюються, а це втрати для всіх.
Другий варіант: це брати позики Міжнародного валютного фонду. Але згідно нормативів МВФ ці позики потрібно направляти або в резерви Національного банку, або як мінімум на розвиток економіки.
На жаль, в 2009 році, при уряді Юлії Тимошенко, значна частина цих коштів була пущена на погашення дефіциту бюджету. Якщо ми знову у цьому році зробимо так само, заборгованість зросте, кошти проїдять і результату не буде.
Тому моя відповідь буде такою: дай Бог, щоб 2010-й був не гірший за 2009. Але в це мені важко повірити.
- Кого ви мали на увазі кажучи про середньозабезпечені верстви населення? І як саме вони можуть понести втрати?
- Середньозабезпечені верстви населення… в різних країнах їх оцінюють по різному. Якщо взяти нашу Україну, то це коли заробітна плата хоча б півтора рази вища від прожиткового мінімуму. Тобто, хоча б 2 – 2,5 тисячі гривень. При умові, що люди при цьому мають квартиру, телевізор, холодильник і т. д.
За деякими, як на мене надто оптимістичними підрахунками, таких людей в Україні –  від 30 до 40 %. Високозабезпечених людей,  за різними підрахунками від 3 до 10 %.
Тобто при будь-яких розкладах половина і більше населення – це малозабезпечені люди.
У чому вони можуть програти? Передовсім, через інфляцію, через обмеження різного роду пільг, які вони раніше отримували, а тепер навряд чи будуть. До речі, за деякими підрахунками половину пільг, що надаються в Україні, отримують середньо- та високозабезпечені верстви населення. А половина малозабезпечених не отримують цих пільг.
Мова йде про різного роду комунальні доплати, транспортні доплати, ну, наприклад, пенсіонер отримує пенсію у розмірі двох з половиною тисяч гривень, а по статусу він має право безплатного проїзду у транспорті. От вам перший приклад.
Я думаю, що тут будуть потихеньку переходити до так званої системи (може не в цьому році, але в наступні роки, про це вже говориться ) так званої монетизації пільг. Тобто, значну частину пільг планується давати в грошовій формі, щоб ліквідувати, приміром,  збитковість нашого транспорту, комунального сектору і так далі.
В інших країнах немає такої кількості пільг, як в Україні. Це залишок соціалізму. Якщо ми сказали, «ринкова економіка», - то пільги повинні бути мінімальні. Перекоси у пільгах у нас проявляється у літній період. Подивіться будь-ласка, хто влітку відпочиває за профспілковими путівками. Ви багато там знайдете селян, робітників і так далі?
І пільги доцільно будувати зовсім по іншому принципу. Ті ж пенсіонери мають отримувати пільги при умові, що вони не мають доходів відповідного рівня.
Я ще одну хочу сказати річ, про це чомусь мало говорять, але прийдеться це робити: обмежувати зарплату і пенсію працюючих пенсіонерів. Все просто: якщо пенсіонер працює, - він отримує тільки заробітну плату.
Та й не треба забувати про ціни на газ: малозабезпечені матимуть ці пільги, середньозабезпечені та високозабезпечені цих пільг не будуть отримувати. Прийдеться платити за газ, скільки б той газ не коштував.
- До речі, про пільги. Як думаєте, страйкуватимуть луцькі тролейбусники у цьому році? Які шляхи виходу із кризи для Луцького підприємства електротранспорту?
- Із тої інформації, котра оприлюднена у пресі, можу судити, що проблема полягає в тому, що недостатньо було обґрунтовано бізнес-план і запроваджено купівлю лізингових автобусів. Коли пророблявся цей план, вони не все врахували.
Приміром, автобуси «Богдан», котрі взяли для обслуговування 9 та 15 маршрутів, дуже якісні. Я навіть по можливості намагаюся їздити саме цими автобусами, пропускаючи інші. Та й якість обслуговування на цих маршрутах краща, ніж на інших. Але я помічаю, що ці маршрути не завжди заповнені. Тобто, їздити добре, але якщо автобус не заповнений? Значить не приносить прибутку.
Тобто, при плануванні не до кінця були розраховані економічні показники. Це перший момент.
Планувалося, що виручка від «Богданів» перекриє збитки. Адже всюди, як правило,  тролейбусний парк збитковий. Тому що ціни на квитки ніколи не покривають витрати на утримання цього парку.
Якщо у мене правильна інформація, то сьогодні ціна в тролейбусі має бути 1, 5 – 2 гривні, а вона як відомо – 1 гривня. Тобто, уже апріорі тролейбусники працюють із збитком.
Вважалося, що 15 та 9 маршрути будуть прибутковими. На жаль, цього не сталося. Чому цього не сталося – питання не до мене. Тут треба дивитися економічні показники. З тих оприлюднених даних утримання одного автобуса обходиться дорожче, ніж виручка від нього. Це можна пояснити, повторюю, невдалим плануванням.

- Вибачте за наївне питання, але дуже цікаво, що ви на нього відповісте: Якщо у нас в країні Є нормальні фахові економісти, то чому ми живемо так погано?
- Дуже легко відповім. Мені доводиться спілкуватися із тими економістами, котрі розробляють рекомендації для Кабміну, для Президента. Я член ради із докторських дисертації в Інституті демографії та соціальних досліджень, спілкуюся із економістами вищої ланки…
 Проте проблема полягає в тому, що рекомендації, котрі розробляються нашими провідними економістами, в кращому випадку потрапляють на стіл вищих керівників, гірше, коли їх не читають.
На жаль, якщо ми від цього не відійдемо і далі так поводитимемося із рекомендаціями провідних наших українських вчених, то А) значна їх частина просто покине Україну (хоча значна частина так і зробила на початку 1990-тих) і Б) значна частина економістів, особливо провінційних, просто перестане щось писати чи говорити.
- Але я саме про керівників. Серед НИХ немає нормальних економістів????
- Чому немає економістів? По статусу – вони є. Беремо БЮТ: Юлія Тимошенко - кандидат економічних наук, спеціаліст із оподаткування. ЇЇ «коник» - це замість ПДВ ввести податок із продажу. Із цим я категорично не згоден. Бо ПДВ – це норми ЄС, куди ми хочемо потрапити.
Олександр Турчинов – доктор економічних наук, спеціаліст із боротьби із тіньовою економікою і так далі. Віктор Ющенко –  кандидат економічних наук, спеціаліст у банківській сфері. Віктор  Янукович –  доктор економічних наук, професор. Микола Азаров – член-кореспондент академії наук. Ну і так далі.
Багато з них відомі і як практики і як теоретики. Приміром, є один сильний економіст, він зараз в адміністрації Президента, Акімова, кандидат економічних наук, її знають на заході, вона буде очолювати комітет із реформування економіки. Так що є дуже багато економістів, котрі в нас в Україні, це відповідь на ваше питання.
Але у нас – надмірна політизація економіки. Політка домінує над економікою, а повинно бути навпаки. На першому місці повинні стояти перш за все економічні інтереси. І головна причина криється в перманентних виборах. Чим частіше проходять вибори, тим частіше політики бояться приймати непопулярні заходи.
- А ще ці фахівці кажуть, що українці не вміють економити і розраховувати свої видатки. Ви погоджуєтеся?
- В певній мірі так. Насамперед мене турбує поведінка наших заробітчан, які тяжко працюючи в Росії чи в інших країнах, приїжджають додому чи передають сюди гроші, досить часто ці гроші неефективно використовують.
В чому це проявляється? Дуже багато заробітчан, особливо будівельників, банально пропивають ці кошти. Я таких прикладів можу навести багато: тяжко працюють по шість місяців, потім приїжджають і за два-три місяці неефективно витрачають ці кошти, «розслабляючись» в Україні.
Я думаю, що тут є над чим подумати. Але й держава має створити такі умови, щоб ці кошти заробітчанин міг ефективно використати. Якщо якийсь заробітчанин задумає зорганізувати якийсь малий бізнес, то завтра до нього прийде податкова і спитає, де він взяв кошти? Адже він офіційно безробітний!
Один із шляхів виходу із кризи, (який не вимагає ніяких витрат) – легалізувати тіньову економіку, легалізувати гроші заробітчан. Якби заробітчанин міг один раз заплатити невеликий податок із цих грошей, - максимум 10 %,  - а за моїми розрахунками, це від 0 до 5 % його заробітку, і щоб держава до нього більше не мала претензій. Це б дозволило отримати за кілька років декілька десятків мільярдів власних інвестицій від своїх же громадян для розвитку економіки. Тоді нам би не треба було ані брати в когось кошти, ані позичати.
Але в силу різних причин, наші депутати ніяк не можуть домовитися, яку суму треба брати за легалізацію грошей, вважають, що 10 % - це замало. Оскільки у нас податкова ставка на доходи фізичних осіб – 15 %, а плюс ті гроші, за які не було своєчасно сплачено податки – то багато хто пропонує, щоб ставка була і 20 %, і 30 %. А дехто каже і 50 %, - за легалізацію грошей заробітчан. Ну, ви розумієте, що при таких ставках в Україні ніхто не захоче їх легалізувати.
З іншого боку, багато заробітчан бояться, що влада поміняється і умови легалізації коштів зміняться і знову завітає податкова. Ось, до речі, ще одна причина негативного впливу політики на економіку. Дуже багато людей, які мають гроші бояться вкладати гроші в економіку України.
А ось будь-ласка, ще гірша тенденція: багато заробітчан не переводять гроші в Україну або переводять набагато менше, ніж раніше, у зв’язку з нестабільним майбутнім гривні. Тому краще ці гроші тримати в більш сильних валютах, в доларах або в євро.

- Ви кажете, щоб заробітчани легалізовували свої доходи. А може краще створити нормальні умови, щоб люди працювали в Україні за пристойні кошти? Чи не так?
- Я довго живу на цьому світі. Тому скажу, що теоретично так, а реально - ні. Розумієте, для того, щоб заробітчанин, який сьогодні отримує, ну, мінімум тисячу євро за кордоном,  приїхав сюди працювати… Ви можете назвати де він на Волині може заробити тисячу євро?
Де Волині можна заробити гроші на рівні тих заробітків, що у Європі? Навіть якщо допустити що це тіньова економіка, нелегальні доходи?
Звичайно, економіка колись підніметься і заробітчани повернуться. Але це – десятки років.
- Пане Миколо! Ви стверджуєте, що ми маємо чимало хороших економістів, то чому ми в такій дірі уже десятки років? Що, щось не спрацьовує в економічній теорії на практиці?
- Рівень життя в Україні за 2009 рік найгірший серед країн Європи. Ми поступаємося за рівнем середньої зарплати, мінімальної зарплати, поступилися навіть тим країнам, котрі завжди були аутсайдерами: Албанії, Македонії. Це змушує думати, що десь ми зробили велику помилку в реформуванні.
На мій погляд, велика помилка полягає в тому, що в нас великий капітал старається отримати максимальні прибутки в Україні, не реформуючи, не впроваджуючи інновацій у нашу економіку.
За рівнем впровадження інновацій, тобто новітніх технологій і нових засобів виробництва, Україна також «в кінці списку». Ми навіть поступаємося таким азіатським країнам як Китай, Індія, Малайзія, Сінгапур.
Мабуть, все таки держава повинна якимось чином і політики повинні це зрозуміти, в певній мірі примушувати великий бізнес впроваджувати інновації. Але тут може бути інша біда. Примушування може перейти певні межі і ми можемо повернутися до надмірної централізації - і бізнес просто піде з України.
- Як ви вважаєте, чи достатньо мають зараз міські ради повноважень, щоб ефективно керувати господарством міста? Якщо можна, на прикладі Луцька.
- З одного боку – так. Повноваження вони то мають, на жаль, для того, щоб реалізувати повноваження, треба мати фінанси. А їх вони не мають.
Нам треба суттєво міняти бюджетний кодекс, прийнятий у 2001 році в Україні, який породив надмірну централізацію. В чому це проявляється? При царі, при комуністах, при демократах завжди на Україні було 12-13 «депресивних», недостатньо фінансово забезпечених територій.
А після прийняття бюджетного кодексу у 2001 році, майже всі території України стали недостаньо забезпечені коштами.  Лише 5-6 територій можуть забезпечувати себе і надавати надлишок до державного бюджету, всі решта є дотаційними. І до них належить і Волинь.
Але, із іншого боку, навіть ті кошти, які виділяються, не завжди ефективно використовуються. Для того, щоб цього не було, в багатьох розвинутих країнах, роблять дуже прості речі. Вони стараються всі фінансові ресурси громад віддавати у розпорядження місцевих громад,  але великі суми, які використовуються, проходять різноманітні перевірки на громадських слуханнях. Чи будувати пам’ятник комусь, чи будувати дороги, чи будувати якийсь басейн чи щось, чи десь дахи по ремонтувати…
Ці питання повинні вирішувати громадою, адже це великі суми. У цьому відношенні досвід Швеції досить показовий. Кожен громадянин в цій країні може прийти на засідання органу місцевої влади і послухати, на що депутати виділяють гроші.
Тому там, майже неможливо, вибачте, вкрасти, хоча б одну грошову одиницю, тому що всі знають, куди ці гроші ідуть. Якщо місцевий чиновник, не дай Бог, собі дозволить, передати підряд на будівництво своєму знайомому, куму, свату, брату, це моментально стане відомо громаді.
- Цікавить ваша думка про економічну систему сусідньої Білорусії. Її всі звикли критикувати, але чув і позитивні відгуки.
- Є позитиви, але є і негативи в цій політичній системі. Останні десять років рівень життя у сусідній Білорусі вищий, ніж в Україні. Утримання соціальної сфери, доріг, лікарень – на порядок кращий, ніж в Україні. Це говорить про багато що. Як це вдається  - інша справа.
Економічна модель Білорусії будується на відносно дешевих енергоносіях, які їй забезпечує Росія. Причому забезпечує не стільки на економічних умовах, скільки на політичних. І чим більше Білорусь переходитиме на ринкові стосунки із Росією, тим більші у неї можуть виникнути проблеми.
На щастя, ми ці проблеми у 90-ті роки пройшли.
- Були-були ми в Білорусії. Я не проти переїхати туди жити. Там і житло молодим сім’ям дають, землі для будівництва. В нас коли-небудь таке буде?
- Ну, відносно житла, - ніколи в нас не буде. Ніде безплатного житла не буває. Ніде на Заході чиновникам не дають безплатного житла. Це пережитки Радянського Союзу
- Чи реально взяти кредит для молоді? Де можна знайти інформацію про це? Якщо це в вашій компетенції.
Ну, інформацію можна отримати, зайшовши в будь-який банк. Але заодно ви можете отримати й інфаркт, коли почуєте проценти, які вам запропонують. Проценти просто нереальні. Тому без втручання в цей процес держави, на жаль, ми цю проблему не вирішимо.
Є  в нас фонд сприяння молодіжному будівництву, є дуже багато претензій до діяльності цього фонду. За більше, ніж десять років було побудовано кілька тисяч квартир, а на черзі – більше 100 тисяч бажаючих.
- Як ви вважаєте, чи треба збільшити тарифи на комунальні послуги? Це викличе обурення?
- У нормальних людей викличе обурення будь-яке підвищення цін, насамперед комунальних. Але для цього є держава, де має бути прописана система захисту малозабезпечених. І тільки середні і заможні верстви населення повинні платити комунальні послуги по собівартості, щоб забезпечити рентабельність житлово-комунального сектору -  інакше він просто розвалиться.

- А скажіть, чи нормально це, що новий уряд оплати поїздку артистові на Євробачення, коли є велика дірка у бюджеті? Виходить, що звідкись таки будуть брати гроші.
- Тут питання двояке. Участь у конкурсі коштує близько 70 тисяч доларів. Для держави це не така вже й велика сума. Адже треба дбати про імідж держави.
Україну в світі знають за двома позитивами і одному негативу. Один негатив перевищує два позитиви. Позитив - це брати Кличко і Шевченко. Тільки не Тарас, а Андрій. А негатив – це Чорнобиль. Тому і туристи, й інвестиції до нас не йдуть.
Тому, я вважаю, будь-яку промоцію України за кордоном необхідно робити, не дивлячись на витрати.
- Як ви вважаєте, чи ефективно використовуються кошти, надані Україні для Євро-2012? Чи ми вкотре осоромимося перед всім світом?
- Дуже неефективно. Приклад: будівництво дороги на Волині. Були витрачені десятки мільйонів, а результатів вони не дали. Хто іде на Рівне, може бачити, що дорога давно зроблена, проте по ній ніхто не їздить, принаймні по частині шляху. Я думаю, що рано чи пізно за це хтось відповість.
Осоромимось чи не осоромимось? В нашій слов’янській ментальності і український зокрема, є такі слова: «Ще якось так не було, щоб якось не було». Надіємося, що в останній момент ми все зробимо як завжди, революційними методами.
- Що отримає Луцьк від Євро-2012?
- Луцьк може багато отримати від Євро. Найрозумніше, що ми можемо зробити, це пустити потоки туристів не через Ковель, а через Луцьк на Київ, на Рівне.
Наш замок, наші різні культурні імпрези – це цікаво і варте уваги Не треба себе хаяти, Луцьк у цьому плані досить відоме місто…
Коли туристи вертатимуться із великих міст, треба зробити все можливе, щоб вони довше зоставалися у Ковелі та Луцьку. Для цього треба створити систему готелів, міні-готелів. Тут якраз би пригодилися гроші заробітчан.
Завдяки чому можна заробити гроші? Насамперед завдяки відреставрованому Старому місту, завдяки  замку. Таких замків, повірте, мало де є в світі. Поляки на руїнах замків заробляють гроші: квадратний метр каміння, вони кажуть «там колись був замок» і заробляють на цьому гроші. В нас – готовий реальний замок, котрий може дати місту чималі кошти. Проте для цього треба створити належні умови.
- Чи легко буде цим людям зробити готельчики, коли сьогодні практично вбивають малий та середній бізнес?
- Нестача грошей в бюджеті за часів «помаранчевих» та уряду Тимошенко у 2009 році, призвела до того, що податкова примусила платити наперед,  ця сума по податках склала близько 25 мільярдів. Але як кажуть, киньте камінням в того, хто не грішний: поставте себе на місце керівника, коли грошей немає, а потрібно виконувати соціальні видатки.
В програмі Віктора Януковича написано про пільги для малого бізнесу. І я переконаний, що новий уряд піде на це – це шанс для України вилізти із ями.
- Зараз модно робити прогнози. Цікаво, що буде із ринком нерухомості? Говорять про відновлення кредитування…Який ваш прогноз?
Якби я знав ці прогнози, я б за копійки не працював. Це дуже складне питання. Треба серйозно цим займатися. Я не спеціаліст в ринку нерухомості, але можна прогнозувати, що в найближчі роки ринок не підніметься. Через кілька років, коли ми вийдемо із кризи, ціни різко піднімуться, адже зараз житло не будується.
Бажано, щоб держава втрутилася в цей процес, адже державного будівництва як такого немає, а молоді сім\'ї хочуть жити окремо. І якщо ви не хочете жити із тещею чи свекрухою, тому якщо в когось є можливість зараз щось купити, - купуйте. Я не гарантую, що це буде через рік чи через два, але підвищення цін точно буде.
- А ми вийдемо із кризи?
Я ж вам казав: є гарна українська приказка ще ніколи не було, щоб якось та й не було. Тому відповідь на це питання: вийдемо, обов’язково вийдемо. Тільки питання хто, коли і за яку ціну.

- Якби ви стали міністром фінансів, то які б реформи запровадити б найперше?
- Передусім скажу, що такого не планую. Але скажу про те, що вважаю, нам необхідно зробити. По-перше – ввести податок на нерухомість. Подобається це комусь чи ні, але це світовий стандарт. До речі, це певною мірою відповідь на питання, де взяти гроші на розвиток Луцька.
В усьому світі цей податок складає значну частину доходів місцевих бюджетів. Від нього важко ухилитися, адже будинок стоїть і можна обрахувати, скільки він коштує. Єдине, що треба враховувати – це ввести його за мінімально можливими ставками.
Він потрібен і для того, аби порахувати, хто якою власністю володіє. Якщо ми це зробимо, то на 50 % зменшимо рівень корупції.
Друге, що я пропоную – це вивести економіку із тіні. Тільки не треба робити це шляхом податкових репресій, а економічними методами, аби тіньовикам самим захотілося вийти із тіні. Сприятиме цьому спрощена система оподаткування.
Я пропоную, щоб всі, хто отримують трішки вище, ніж мінімальні доходи, їх декларували. В Америці податківці можуть перевірити одну-дві ваші декларації за все життя, але якщо знайдуть помилку, - ви будете «бідні». В них податківці можуть контролювати доходи і не зовсім коректними методами: цікавитися вашими доходами у коханок, коханців. Два-три роки слідкують, а потім пред’являють суму. Якщо її не платять, то отримують до 20 років ув’язнення без права амністії і величезну пляму в біографії. Навіть вбивць можуть амністувати, а людей, що сидять за несплату податків - ні. Американці бояться двох людей: стоматолога і податківця.
Третє, що я вважаю було б ефективним - це легалізація доходів заробітчан.
А ще – територіально-адміністративна реформа. Територіальна її частина – це об’єднання не лише невеличких сіл, але й укрупнення районів, областей. У нас цього бояться. В порядку експерименту можна було б розглянути об\'єднання  Волинської і Рівненської областей. Із двома центрами, приміром голова рада в Рівному, голова адміністрації – в Луцьку. І ми могли б наполовину скоротити кількість державних чиновників.
На жаль, населення України скорочується, за всіма прогнозами, нас буде у 2050 році, в кращому випадку 34 мільйони, в гіршому – 25 мільйонів. При постійному скороченні кількості населення, ми не можемо збільшувати кількість державних службовців. За роки незалежності українських чиновників зросла в рази.
Довідково:
Микола Карлін - доктор економічних наук, професор, завідувач кафедри менеджменту, податкової та бюджетної політики Волинського державного університету імені Лесі Українки.   Народився 23 листопада 1955 pоку у Краматорську Донецької області. Виховувався у інтернаті. У 1982 p. Закінчив Київський державний університет ім. Т.Г. Шевченка, економічний факультет, де отримав спеціальність економіста, викладача політичної економії.   З грудня 1985 p. по січень 1989 p. навчався в аспірантурі на кафедрі політичної економії Київського державного педагогічного інституту іноземних мов.   З вересня 1994 p. по серпень 1997 p. навчався в докторантурі на кафедрі політичної економії облікових факультетів Київського національного економічного університету.   Тема кандидатської дисертації: \"Стимулювання якості праці в умовах інтенсифікації виробництва\" (08.00.01 – політична економія); захист в 1991 р. в Київському інституті народного господарства ім. Д.С. Коротченка.   Тема докторської дисертації: \"Формування механізму стимулювання праці в перехідній економіці: проблеми теорії і практики\" (08.01.01. – економічна теорія); захист в 1999 р. в Київському національному економічному університеті.   Доктор економічних наук (1999 p.), професор (2001 p.), завідувач кафедри державних фінансів Волинського державного університету імені Лесі Українки (з 1999 p.).   Професор кафедри фінансів факультету управління Політехніки Білостоцької (м. Білосток, Республіка Польща) за сумісництвом (з 2000 p.).   Спеціалізується на теоретичних і практичних проблемах стимулювання праці в трансформаційній економіці, шляхах удосконалення оплати праці в соціокультурній сфері, управлінні державними фінансами.  

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---