Волиняни, які приганяли з Франції «швидкі» для АТО, тепер - солдати

Проблема забезпечення автомобілями швидкої допомоги є нагальною в зоні АТО і зараз. Нещодавно група волинських волонтерів «перегнала» з Франції ще одну карету. Вже традиційно її освятив сам патріарх Філарет. Про відчуття, коли тебе зустрічає Його Святість, розповів волонтер, а віднедавна – боєць 14 бригади Ігор Приступа. Про це повідомляє «Слово Волині».

– Мій товариш є парафіянином храму Дмитра Солунського у селі Бузова на Київщині. І настоятеля цієї церкви, отця Богдана Тимошенк, знаємо давно. Починалося все з допомоги батальйону «Донбас», згодом – іншим підрозділам, іншим людям. Потім зустрілися зі ще одним товаришем з ДУКа Ігорем Карабіним. Він на той час вже привіз дві «швидких» з Польщі. Але потреба в таких авто була, є і ще буде. Були зібрані кошти, переважно це пожертви парафіян. До речі, гроші збираються по всіх громадах Київського Патріархату, а ще допомагає громада з Лос-Анджелеса, Клівленда.



Коли гнали автомобілі, ми зазвичай заїжджали в Бузову до храму, освячували, фотографувались. А коли везли перший реанімобіль, нам зателефонував отець Богдан і сказав, що авто буде освячувати сам Патріарх. Ну... ми думали, що приїдемо, поставимо, потім приїде Філарет... А тут: я доїжджаю до брами Видубицького монастиря і різко б’ю по гальмах – на мене дивляться 40 камер. У мене спочатку була майже істерика, потім – благоговійний трепет – все ж очільник Церкви...

Стільки чув про нього – і вперше побачив наживо. Не всім випадає нагода спілкуватися зі служителями Церкви такого рівня.



Тоді усіх волонтерів нагородили медаллю «За жертовність та любов до України». Ми їх отримали з рук Філарета. Це – церковна нагорода, її ввели нещодавно, щоб відзначати волонтерів, військових та інших людей, які працюють, аби прискорити перемогу України.

І друга зустріч вже сприймалася якось простіше. Ми перекинулися з Патріархом декількома словами. Я передав прохання від української діаспори в Німеччині. Виявляється, у Гамбурзі немає Української православної церкви Київського патріархату. Є лише Греко-католицька і російська. І громада просила якось вирішити цю проблему, адже українців в Гамбурзі – понад три тисячі.

– Це загалом важко: придбати у Франції б/в карету швидкої допомоги?

– Питання ціни. Авто під реанімобіль, якому десять років, у нас в Україні вартує 7 тисяч євро. Це з доставкою. Ми примудрилися торгуватися до трьох тисяч. Поїхали, почали шукати якісь дешевші, кращі варіанти, спілкувалися з лікарями. Орієнтувалися на авто, яким 10-12 років.

– Як французи ставляться до подій в Україні. Є розуміння?

– Французи прекрасно розуміють ситуацію. Дають знижки, плюс за свій кошт доукомплектовують різним необхідним обладнанням, яке можуть надати безплатно.

– Дорогою до України якісь були перепони?

– У нас на кордоні є розуміння і митників, і прикордонників, особливо прикордонників, бо це хлопці, які були в АТО. Так само і європейці. Мене зупиняли, до прикладу, німці, коли ми їхали з Франції. Вони передивилися усі документи, автомобіль, ми з ними поспілкувалися. Вони роблять свою роботу. Зазначу, що все було дуже толерантно. Загалом за останні 4-5 місяців ставлення до українців змінилося досить серйозно. Є маленькі містечка на кордоні між Францією та Іспанією. Між ними навіть метро ходить. Там у всіх вранці перевіряють документи. І, коли вони бачать український паспорт, на обличчі можна прочитати різні емоції: від простого зацікавлення до певної гордості. Питають: що там, як там? Вони хочуть почути новини власне від людей, які звідти приїхали, дуже багато розпитують, передають вітання. Випадково зустрілися з французькими військовими, розговорилися, дійшло до того, що один військовий віддавав свій берет, щоб ми передали хлопцям. Ми з ними балакали дві з половиною години (хоча обидві сторони володіли англійською не дуже), розповідали про ситуацію на Донбасі. Вони розказували, що в них за останній рік досить суттєво почали приділяти увагу польовим навчанням, яких стало вдвічі більше, ніж раніше.

– Тобто, Європа розуміє усю небезпеку подій на сході України?

– Так, особливо поляки. Я не кажу, що всі, але дуже багато розуміють, що Україна є своєрідним буферним щитом. Польські вояки відразу, коли чують, що їдуть волонтери, віддають свою форму, амуніцію. Є, звичайно, й інші, які і там кричать, що «Росія – наша матушка», але їх небагато. Так само і вибрані люди підтримують Україну. Це переважно військові, журналісти, особливо лікарі. До прикладу, госпіталі Бундесверу дуже багато приймають наших поранених. Ми, коли були в Гамбурзі, заїжджали до наших вояків. Їх там лікується 5-6 чоловік. Один, до речі, з Волині. Їм у лікарні виділили цілий поверх. Зазначу, що німці обирають найважчих пацієнтів, з пораненнями грудної клітки, де уражені внутрішні органи. Вони лікують, зшивають, і – аж до реабілітації. До речі, хлопців туди привезли навіть без візи. Їх відразу доправили на військовий аеродром. Моментально вирішують питання, як їм назад повертатися. Ними дуже опікується українська громада Гамбурга. У перші дні вони допомагали в ролі перекладачів – просто переказували лікарям, де болить, що болить. Також тим, хто вже оклигав, проводять екскурсії містом і, звичайно, збирають кошти для подальшої реабілітації, допомоги сім’ям.

– Повернімося до дороги. Наші інспектори ДАІ як ставляться до «волонтерів-гонщиків»?

– Скажу так: крім поста в Любомлі, нас ніхто не зупиняв. А ми цими машинами доїжджали майже до лінії фронту. Звісно,

бувало, що зупиняли, щоб перевірити документи, і відпускали з побажанням щасливої дороги. Це коли ми везли «швидкі». А коли ми везли армійські спеціалізовані демілітаризовані авто, то ДАІшники зупиняли з цікавості. Вони виключно дивилися авто, навіть документи, бувало не перевіряли, підказували ближчу і комфортнішу дорогу. Але єдиний пост, де цікавився документами, прискіпувався до всяких дрібниць – любомльський.

P. S. Хлопці, які привозили автомобілі з Франції, вирішили змінити кермо на автомати. Відтепер вони – бійці 14 бригади. На швидко зімпровізованих випровадинах Ігор сказав: «Під час першої Абхазької війни хлопці-українці розповідали: «Якщо ми зараз не зупинимо москаля...». Під час Чеченської війни казали: «Якщо ми зараз не зупинимо москаля...». І я кажу: на Волині його зупиняти вже буде пізно».

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---