ВЛАСНИЙ ДОСВІД: Журналіст працював автомийником у Луцьку. ФОТО

Професія журналіста – багатогранна і цікава. Але інколи хочеться на власному досвіді порівняти журналістику з іншими видами трудової діяльності.

Тому вирішив на певний час змінити професію і поринув у пошуки нової роботи. Відкривши газету з оголошеннями, одразу натрапив на вакансію автомийника в одній із відомих у Луцьку автомийок, що знаходиться на території автосалону.



Зарплата посередня, робота неофіційна, робочий день – понад 14 годин

Зателефонував за вказаним номером в оголошенні. Слухавку підняла дівчина, котра розповіла мені про умови роботи. Сказала, що їхня фірма влаштовує автомийників неофіційно, тобто без трудової книжки та відповідних медичних довідок. Місячну заробітну плату обіцяли в межах півтори тисячі гривень, а графік роботи був тиждень через тиждень. Розпорядок робочого дня: з 8.00 до 22.30. Перед працевлаштуванням потрібно пройти співбесіду.

Розмова на новому робочому місці пройшла вдало. Мені пообіцяли через два дні зателефонувати. Чекав на дзвінок більше тижня. Нарешті мені подзвонили, перепитали, чи я ще маю бажання у них працювати і попросили взяти паспорт і робочий одяг. Повідомили, що я повинен пройти стажування терміном 2 дні. Я погодився.



Працівники мийки неохоче сприймають новачків у своїй «мокрій» справі

Настав робочий день. Прийшовши на автомийку о 7.45, я зустрів трьох працівників моєї зміни. Серед них була жіночка років за п’ятдесят. Вона була старшою зміни і саме вона вела фінансову звітність. Познайомившись з «колегами», я почав у них розпитувати про процес мийки автомобілів та про особливості цієї справи. Мої запитання так і не знайшли відповіді. Отже, зробив висновок, що працівники неохоче сприймають новачків у своїй «мокрій» справі.

Коли дійшло до мийки автомобілів, мої «колеги» швидко взялися до роботи. Я трішки поспостерігав і проявив ініціативу допомогти їм. Не знаючи елементарних азів, я був переконаний, що мене будуть навчати, але я помилявся. Старша зміни дозволяла собі підвищувати на мене голос і виставляти у присутності клієнта на посміховисько. Проте клієнтами були люди порядні, привітні і вони ніяк на це не реагували. Терплячи таке приниження заради експерименту, я продовжував самостійно вчитися. Мені довіряли ганчіркою витирати насухо автомобіль і пилососити салон.

Упродовж першого робочого дня великого потоку автомобілів не було. Я мав невеличкі перерви, щоб пообідати та відпочити. Також, користуючись вільною хвилиною, я вирішив розпитати одного із працівників автомийки про те, як довго відбувається стажування.

Олег, так було звати мого співрозмовника, розповів мені, що стажування відбувається доти, поки ти не навчишся самостійно мити авто. Він наголосив, що стажування не оплачується. Також Олег скаржився на постійні штрафи, які вигадує директор фірми. За його словами, вони безглузді і безпідставні.

Приїжджала машина за машиною. Ми їх мили, полірували, мені вже дозволяли змивати бруд з автомобіля спеціальним пристроєм (кернером, - авт.). На дворі була 16 година, замовлень не було майже годину.

Робити було нічого. Зайшовши до підсобки, я побачив як старша зміни, лежачи на чотирьох стільчиках, спить. Мене ця картина здивувала, тому що, знаючи як «колеги» бояться свого директора, - це було якось зухвало. Пройшла ще одна година робочого дня. Я тоді навіть подумати не міг, що вона для мене буде останньою.



Власник мийки – король, а працівники – раби

Вийшовши на вулицю, я побачив як працівники автосервісу, що знаходився поряд, заметушилися. Почали бігати, панікувати, перешіптуватись. І це все було недарма, тому що на розкішному мерседесі приїхав власник. Коли повідомили старшій зміни про непередбачуваний візит, та аж підстрибнула з переляку, почала причісуватися, поправляти одяг і давати мені настанови. Вона наказала мені ні в якому разі не тримати руки в кишенях, не схрещувати на грудях і не вступати в суперечки. Всі гарно і урочисто вишикувалися в одну лінію, тримаючи руки по швах. Ця сцена нагадала мені військовий парад. Нам хіба що не вистачало мушкетів та парадної форми. Власник заїхав на автомийку, вийшов з автівки і попрямував у наш бік.

На вигляд йому було років під сорок, невисокого зросту, вигляд обличчя похмурий. Він покликав до себе старшу зміни, щоб та прозвітувала йому про виконану роботу. Те, що я почув від нього, мене шокувало. Своє невдоволення він висловлював лайкою, нецензурними словами, обзивав жінку, яка йому годиться в матері, а вона, своєю чергою, мовчала. Мене це здивувало, як таке можна терпіти, хіба якісь гроші варті того, щоб ображали твою честь і гідність? Він її «обкладав матюками», а жінка продовжувала звітувати. Мені здавалося, що працівниця навіть хоче підлеститись до власника мийки будь-яким способом. Потім дійшла черга до мене. Він розпитав про мої успіхи, знову ж таки, у старшої зміни. А та почала розповідати, що за весь час я лише ганчіркою витирав на сухо автомобіль і пилососив салон.

Власник почав знову на неї кричати, чому та не дала мені нормальної можливості помити автомобіль, не підказала, як правильно це робити. Але жінка не хотіла визнавати своїх промахів і обрала тактику нападу на мене, мовляв, цей хлопчина не вміє гарно мити навіть автомобільні килимки. Погодьтесь, - це звучить кумедно, але для директора це стало причиною, щоб почати принижувати мене і ображати. Я не мав бажання щось заперечити власнику, бо розумів, що це справа марна. Також було бридко сперечатися із такою людиною. На відміну від інших працівників, я не був настільки прив’язаний до цього робочого місця, тому, зібравши речі, я назавжди покинув автомийку, не допрацювавши до кінця робочого дня.



Роботодавці часто роблять з людей «холуїв»

Щоправда, досі мене не полишає відчуття гіркоти, що такі «пантові» власники наживаються на дешевій робочій силі. Їм би повчитися культури спілкування та поваги до людей, незалежно від того, до якого соціального прошарку вони належать. Адже класик Максим Горький колись сказав: «ЛЮДИНА – це звучить гордо! ЛЮДИНА – це головне!». Чому ми всі про це забуваємо? Особливо обурює те, що люди дозволяють себе ображати, мовчать, не реагують на приниження і далі працюють. Очевидно, що вони бояться втратити хоча б якесь джерело заробітку. Роботодавці часто цим зловживають, коли роблять з людей «холуїв», не розуміючи того, що якби не ці люди, які на них працюють, то вони не мали б тих прибутків. Але це вже справа моралі кожного. На жаль, це не перший і не останній такий випадок, і від цього ніхто не застрахований. Але завжди слід мати в собі почуття гідності і не давати можливості грошовитим дядькам взяти над вами гору.





Читайте інші матеріали ВН з нашої традиційної рубрики:
ВЛАСНИЙ ДОСВІД: лучанка втрачає роботу через закордонний паспорт

ВЛАСНИЙ ДОСВІД: Моя подорож на міжнародний фестиваль

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---