Умів воювати, умів кохати і бути вірним другом: у Луцькому районі поховали Героя Станіслава Романенка

11 березня 2025 року вулицями міста Луцька та Підгайцівської громади простяглася нескінченна колона автомобілів, супроводжуючи тіло молодого захисника Станіслава Романенка. Люди, схиливши коліна, віддавали останню шану Герою, чиє життя обірвалося на війні у 30 років.

Про це повідомили в Підгайцівській громаді.

Командир взводу безпілотних авіаційних комплексів Романенко Станіслав Романович загинув 7 березня 2025 року поблизу населеного пункту Добропілля Покровського району Донецької області.

У рідному селі Струмівка односельці та небайдужі українці, утворивши живий коридор, зустріли Героя навколішки. Біля батьківської домівки священники відслужили літію. Сльози, скорбота та невимовний пекучий біль відображалися на обличчях рідних, близьких, друзів та побратимів.

Відспівування захисника відбулося у храмі Святого Апостола Андрія Первозванного села Струмівка. Після цього траурна піша хода прямувала до сільського кладовища, де тіло Героя було віддано землі.

У Станіслава залишилися дружина, маленька донечка, батьки та двоє братів.

Герой народився у селі Струмівка, закінчив Підгайцівський ліцей, здобув вищу освіту в Західноукраїнському національному університеті за спеціальністю «Фінанси, банківська справа та страхування».

Шлях воїна за свободу та Незалежність України розпочався ще з подій Майдану, у якому він брав активну участь. У 2014 році Герой боронив Батьківщину у лавах підрозділу «Азов».

З початком повномасштабного вторгнення, попри проблеми зі здоров'ям, захисник знову став до війська добровольцем, а з квітня 2024 року підписав контракт зі ЗСУ та отримав звання молодшого лейтенанта. За період служби Станіслав був нагороджений відзнакою полку «Азов» «За звільнення Маріуполя», медаллю Президента України «Захиснику Вітчизни» та медаллю «Незламним Героям російсько-української війни».

Рідні та близькі Героя характеризують його як надзвичайно вольову та сильну особистість. У цивільному житті Станіслав любив музику, читав реп, складав вірші.

Побратим Героя, говорячи останнє слово над могилою Стаса, розповів: «Станіслав умів воювати, вмів кохати, вмів бути вірним другом, вмів цінувати тих, хто навколо нього. Він дуже любив свою сім'ю. Навіть на війні знаходив час творити прекрасне, адже писав пісні. Він завжди сміявся і веселив усіх навколо. Тож запам'ятайте його таким».

Редакція Волинських Новин висловлює щирі співчуття рідним Захисника. Вічна і світла пам’ять Герою!

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---