У Волиньраді хочуть «толерантне» ЗВЕРНЕННЯ щодо Волинської трагедії

Причиною написання Звернення була тенденція до однобокого висвітлення Волинської трагедії у Польщі та ухвала Сенату РП, де події 1943-ого року назвали «етнічною чисткою з ознаками геноциду».
Про це заявив депутат Волиньради Олександр Пирожик під час засідання комісії з питань міжнародного співробітництва, зовнішньоекономічних зв’язків та інвестицій 5 липня, - повідомляють в облраді.

Олександр Пирожик став ініціатором проекту рішення обласної ради «Про Звернення Волинської обласної ради до волинян у зв’язку з подіями із нагоди 70-ї річниці Волинської трагедії».

Він повідомив, що одним із мотивів для подання проекту було те, що обласна рада фактично не висловлювала своєї власної позиції щодо події на Волині 1943 року.

Мовляв, своїми попередніми рішеннями вона лише підтримала Звернення Волинської Ради Церков та заяви колег з Галичини та Луцької міської ради.
Окрім того, зі слів обранця громади, причиною написання Звернення була тенденція до однобокого висвітлення Волинської трагедії у Польщі та ухвала Верхньої палати парламенту Республіки Польща антиукраїнської заяви, в якій події 1943-ого року на Волині названі «етнічною чисткою з ознаками геноциду».

Автор вважає текст Звернення, пропонований проектом рішення облради, толерантним та поміркованим.

Проект рішення обласної ради підтримали всі присутні на засіданні депутати: голова комісії Микола Давидюк, заступник голови Євген Недищук та депутат Богдан Дівнич.

До того ж, підтримали й пропозицію Богдана Дівнича ініціювати збори депутатів обласної ради та прийняти на них Звернення до волинян з приводу Волинської трагедії, у випадку, якщо сесія не підтримає запропонованого Олександром Пирожиком проекту рішення.

Пропонуємо ознайомитися із текстом Звернення:
Брати і сестри українці, волиняни!

Всупереч сподіванням та застереженням української громадськості, яка мала надію на подальше примирення, 20 червня 2013 року Верхня палата парламенту Республіки Польща ухвалила скандальну антиукраїнську заяву з приводу 70-річчя Волинської трагедії, в якій події 1943-го року на Волині названі «етнічною чисткою з ознаками геноциду».
Такою антинауковою, антиісторичною заявою Польський Сейм роз’ятрив уже загоєні рани старого конфлікту – трагічних Волинських подій 1943 року. Ухвалюючи її, польські політики згадали про польські жертви, але «забули» про сотні тисяч українців, знищених вояками Армії Крайової на їхній історичній батьківщині – українських етнічних землях Волині, Холмщини, Підляшшя, Лемківщини, Надсяння. Польща досі не дала адекватної оцінки й операції з примусового переселення українців «Вісла», коли українці були депортовані зі своїх історичних територій. Про все це Волинь пам’ятає і пам’ятатиме завжди.
Ми, депутати Волинської обласної ради, висловлюємо глибоке обурення та засуджуємо прийняту 20 червня 2013 року Сенатом Республіки Польща антиісторичну шовіністичну заяву з приводу подій 1943 року на Волині. Вважаємо, що формулювання, вжиті польською стороною в офіційному документі, є спотвореними, однобічними, антиукраїнськими та свідомо викривлюють тогочасну дійсність.
Польські парламентарі вдаються до маніпуляцій, підтасовують та посилаються на сфабриковані й доволі сумнівні факти, які не відображають справжньої картини подій на Волині та у Західній Україні у роки Другої світової війни. Згадка у заяві Сенату села Паросль, яке нібито було знищене нападом загонів УПА, є хибним засновком, який не знайшов підтвердження і був спростований фаховими українськими істориками. Базуючись на недостовірних, тенденційних джерелах, польські політики нав’язують нам власну версію подій на Волині, яка покликана дискредитувати право українців на власну державу та відродити неоімперські абміції Польщі.
Своє небажання шукати історичної правди та шляхів до порозуміння двох націй польська сторона показово продемонструвала, проігнорувавши 19-20 червня 2013 року в місті Луцьк наукову конференцію «Волинська трагедія: через історію до порозуміння». Очевидно, що за нинішніх обставин польські політики та науковці відмовляються вести фахову дискусію на основі реальних історичних джерел, а не сфабрикованих фактів. Бо якщо вести мову про прояви геноциду, то насправді їх можна знайти саме в діях поляків на українських етнічних землях.
Національно-визвольна боротьба українців за ідею створення власної самостійної держави на своїх етнічних землях жодним чином не могла бути геноцидом, оскільки це була боротьба, а не державна політика влади. Тим часом Польська держава у своїй офіційній державній політиці неодноразово демонструвала зневажливе ставлення до українців і не хотіла визнавати за українцями права мати власну державу на своїй, Богом даній землі.
Польські політики маніпулюють кількістю жертв українсько-польської війни, свідомо ігноруючи причини збройного конфлікту, участь польських збройних формувань в акціях етнічних чисток та фізичного знищення українського населення на території споконвічних українських земель. У заяві Сенату немає жодної відповіді на те, чому польські військові формування «воювали» за свою батьківщину на територіях, які ніколи не були польськими. Заява Сенату не згадує про українців, полеглих від рук польських військових організацій під час протистояння 1940-х років. Не міститься у ній і засудження депортації українців у рамках операції «Вісла» задля штучної зміни етнічного складу певних територій, що була організована офіційною владою Польщі.
Сенат Польщі «забув», що західноукраїнські землі увійшли до складу ІІ Речі Посполитої внаслідок злочинної Ризької угоди 1921 року про розподіл українських земель між двома агресорами – Польщею та Совєтською Росією. А вже у 1939 році на поляків чекав аналогічний міжнародний договір Молотова-Ріббентропа, в якому жертвою агресорів уже стали вони самі.
Як свідчать історичні факти, війна 1943 року була розв’язана з ініціативи саме польської сторони, яка не хотіла визнавати за українцями права бути господарями у власному домі. І саме активний опір, вчинений населенням Волині у Другій Світовій війні, дав нам змогу уникнути трагічної долі українців Холмщини, Підляшшя, Лемківщини та Надсяння.
Ми ще раз наголошуємо польській стороні, що українці не воювали під Варшавою чи Краковим, а боролися за свою незалежність на власній землі. Тому Польща, яка ідентифікує себе як європейська сучасна країна, мала би сама покаятися за століття окупації України і проведення активної колоніальної політики.
Не інакше, як спробою принизити українців, можна розцінити наміри польської сторони відкрити 11 липня 2013 року у Варшаві на Волинській площі пам’ятник польським жертвам Волинської трагедії. На цьому постаменті, за висловом польських високопосадовців, «на вісімнадцяти таблицях знаходитимуться назви більше двох тисяч місцевостей, у яких скоєно такі колективні вбивства». У своїх заявах із цього приводу поляки вже відкрито говорять про «масовий злочин», у такий спосіб роблячи з українців злочинців.
Подібні неоколоніальні ініціативи поляків не тільки не мають нічого спільного з історичною правдою, вони також йдуть врозріз із політикою примирення, рівноправності та добросусідства і загрожують зірвати порозуміння між двома націями, досягнуте в останні роки ціною надзвичайних зусиль.
За таких обставин не сприятиме порозумінню між двома народами і можливий візит на Волинь 14 липня 2013 року Президента Республіки Польща Броніслава Коморовського. Після кількамісячного нагнітання антиукраїнської істерії польськими політиками присутність польського президента на Волині не лише не наблизить час порозуміння між двома народами, а може спровокувати акцію протесту громади. Цей жест буде потрактований волинянами та українським суспільством як прагнення польської сторони нав’язати власну неоімперську версію подій 1943 року на Західній Україні.
Своїми цілеспрямованими, агресивними діями польські політики розпалюють нове протистояння та заважають історичному примиренню двох народів. Справжні дружні та добросусідські відносини між Україною та Польщею можливі тільки на основі історичної правди.
Натомість останні ініціативи поляків є нічим іншим, як відбілюванням своєї багатолітньої упередженої державної політики по відношенню до українців. Тотальне приховування та ігнорування акцій масових вбивств українців, здійснених польськими збройними загонами у 1940-ві роки на етнічних українських землях, навмисне багаторазове збільшення кількості жертв військового конфлікту з польського боку ставлять під сумнів бажання Польщі вести діалог із Україною на рівноправних засадах.
Слава Україні! Героям слава!

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---