Руслан Вайман: «Якщо країна не будується – вона не живе»

При тому, що значна частина українців не має власного житла, його будівництво сьогодні призупинено. Влада нарікає на кризу, а будівельники – на владу. Член Будівельної палати України, керівник одного з провідних будівельних підприємств Луцька Руслан Вайман не бачить у діях керівництва країни стратегічних намірів для здійснення позитивних змін на ринку житла, і, відповідно, розвитку будівельної галузі. Бездіяльність влади у цій царині, на думку пана Ваймана, є мінімум нелогічною, якщо й не згубною.
 
– Руслане Олексійовичу, як оцінюєте ситуацію на очолюваному Вами підприємстві? Чи доводилося звільняти людей?
 
– У 2008 році ми ввели в експлуатацію 25% всього житла міста Луцька і виконали свою програму таким чином. Криза безумовно нас торкнулася, бо ми ж не на острові. У нас немає кредитів, немає кредитних боргів та невиконаних зобов’язань перед фізичними особами. Частково відбулося звільнення людей. Немає продажів, а, відповідно, й доходів, тому утримувати таку кількість людей, як раніше ,нам не під силу. Як тільки вирішиться питання на стратегічному макрорівні, ми готові далі працювати та здавати житло.
 
– Ціни на побудоване Вашим підприємством житло впали?
 
– Вони не змінилися  у гривнях, але суттєво зменшилися у доларах. Квадратний метр житла коштує в нас 6800 – 7000 гривень. Але, незважаючи на це, воно не продається. Це пов’язано з тим, що люди не мають грошей, а банки не дають кредитів. Нам, до речі, також. Якби мені банк дав кредит, то я би щось будував. У банків заборона кредитувати будівництво. Це ще не все. У нас є факти, коли наші клієнти звертаються з проханням на безпроцентну розстрочку, так як вони не можуть із нами розрахуватися, бо банки заморозили їхні депозити. Ми йдемо назустріч таким людям.
 
– Що далі відбуватиметься з цінами на житло, за Вашими прогнозами? Воно дешевшатиме?
 
– Ми маємо по Україні об’єктивний спад цін на житло у доларовому еквіваленті. Я вважаю, що ми наближаємось до дна. У майбутньому я не очікую такого серйозного спаду. Але що може вплинути на ринок? Сьогодні є люди, які не можуть виплачувати кредит за квартиру, і банки їх залякують та шантажують. Ці квартири однозначно будуть продаватися, бо люди будуть змушені це зробити. За рахунок цього може відбутися зниження, але, сподіваюся, таких квартир буде небагато.
 
– У той же час, як стверджують експерти, ріст цін на житло може спровокувати дефіцит нерухомості, який ми матимемо через те, що зараз майже все будівництво заморожене.
 
– Назву декілька цікавих цифр. Але спочатку хочу зауважити, що будівельного буму, про який так багато писали і говорили, ніколи не було. Я б так не говорив, якби в нашій країні будували за рік один метр квадратний житла на одну людину, тобто 46 мільйонів метрів квадратних за рік. А ми спромоглися за 7 років побудувати один квадратний метр житла на людину!  У США сьогодні збудовано 100 метрів квадратних.
 
По-друге, у нас багато застарілих будинків, так званих хрущовок. З цим потрібно щось робити. Крім цього, все, що ми будували до 91-го року (я маю на увазі й об’єкти соціальної сфери), морально застаріле і є не утепленим –відповідно, споживає багато енергоносіїв. Мільйони метрів квадратних українських споруд потребують реконструкції. Усе, що ми побудували за часи Союзу, холодніше у 3-5 разів від європейських норм. Щоб це все утеплити, потрібно десятки років. У нас ветхого житла багато. Людей, які там проживають, потрібно кудись переселяти. За це держава має подбати.
 
Тепер по суті вашого питання. Дійсно, зараз житло не будується. У 2008 році його здали трохи більше. У 2010 році спрацює закон ринку, на якому не буде пропозиції.  Думаю, що ціни 1500 доларів за квадратний метр житла не буде, але десь приблизно 1000 доларів воно таки коштуватиме.
 
– Усім відомо, що у нас ціни на нерухомість були і, в принципі, залишаються високими тому, що людям, які мали і мають кошти, найвигідніше їх вкладати саме у нерухомість, оскільки ринок цінних паперів фактично не працює. До того ж зараз люди дедалі менше довіряють банкам. Ця ситуація – на руку будівельникам. Чи не так?
 
– Це переконує тільки в тому, що у нерухомість вигідно вкладати кошти. До прикладу, декларація однієї дуже солідної людини в Києві свідчить про те, що в нього є 450 метрів квадратних нерухомості в Києві і це дає сотні тисяч гривень фінансових потоків. У США є люди, які упродовж трудової діяльності купують по 8 квартир. Це спосіб для них мати забезпечену старість у пенсійному віці.
 
– За офіційними даним, які подає Будівельна палата України, спад обсягів будівництва на Волині у 2008 році був одним із найбільших в Україні – на рівні 72%. Чому так відбулося, з Вашої точки зору?
 
– У нас майже немає власних банків. У Києві їх маса. Не можна будувати житло, коли не надають кредитів фізичним особам. Їх же кредитують в усьому світі. Інша справа, що це потрібно робити правильно, а не давати кредити бомжам. Ми також не можемо взяти кредитів. Поки будівельники мали власні кошти, то будували, а потім усе зупинилося.
 
Причина, звісно, – у фінансовій кризі. Будівельна палата України зверталася до Президента і Прем’єра з проханням вплинути на ситуацію. Були дуже конкретні кроки. Ми ввели 20% ПДВ на будівництво житла буквально декілька років тому, а  зараз пропонуємо, щоб 30% платила держава. Чи не простіше для доступного житла відмінити 20% ПДВ і це зразу ж спричинить здешевлення? Зрозуміло, що варто робити, тільки ніхто нічого не робить. Є закон про подолання наслідків фінансової кризи. Першим пунктом цього документу є викуп у забудовників нереалізованого житла. Держава мала би викупити це житло, бо воно потрібно їй, згідно з законодавством, для мільйонів сімей. Це значно виправило ситуацію на будівельному ринку.
 
– Але ж і в держаній скарбниці зараз з коштами не густо...
 
– Держава має створити можливості для нас, щоб ми могли працювати. Сьогодні на державному рівні робиться багато страшних помилок. У січні-лютому весь будівельний комплекс стогнав від перевірок. У нас же ніхто нікому не дає працювати.
 
– Про які перевірки йдеться?
 
– Десятки структур перевіряють вдень і вночі. Ми робимо все для того, щоб будівництво здохло, а воно має бути державним стратегічним завданням. Кожен мер чи губернатор має звітувати про те, що він робить стосовно будівництва доступного житла, і дбати про стратегічний показник. Волинь же не добуває нафти, але ми ж можемо будувати житло, бо ми є екологічно чистим регіоном. На цьому можна робити бізнес. Ми ж нічого не робимо. У нас немає антикризової програми. На рівні нашого підприємства така локальна програма діє. Я думаю, що найближчим часом той будинок, який є у переліку Мінрегіонбуду як такий, що заслуговує державної підтримки (108-квартирний будинок в Луцьку по вулиці Федорова – «ВН»), максимально підтягнемо і , можливо, здамо в кінці року. Це погоджено з керівництвом міста.
 
У нас в державі не так багато галузей, які треба підтримувати. Це – сільське господарство, яке виробляє продукти харчування, а також будівництво. Все інше – «отвьорточна» технологія. Беремо на Заході автомобілі та прикручуємо колеса. А те, що збудоване, є нашою власністю. Будівництво потребує втручання держави. Я маю на увазі вирішення питання законодавства, виділення землі, спрощення дозвільних процедур та кредитування. Дуже обережно потрібно ставитися до іпотечних кредитів. Ну не можна їх видавати бомжу чи алкоголіку. Але для усіх інших мають бути створені державою умови, щоб можна було виплачувати 15-20 років кредит.
 
Відомо, що у парламенті подано проект Закону України «Про забезпечення громадян доступним житлом». Можливо, його приймуть, і це спрацює. Відомо, що розробляються механізми передачі квартир в оренду з викупом. Потрібно працювати разом із державою. Потрібно визначитися з пріоритетами. Можливо, у Любешові варто будувати школу, але в Луцьку однозначно – житло. В обласному центрі Волині черга на житло – 13 тисяч сімей. А в Україні – мільйони. В Україні в середньому на людину – 22 метри квадратних, а у нормальних країнах – 50.
 
– Ви щойно сказали, що кредитів не потрібно давати бомжам. Але ж їх їм ніколи не давали. У той же час кредити на житло могли взяти далеко не всі люди, у яких були стабільні і не мінімальні заробітки.
 
– Я не чув ні від кого у цій державі, окрім Президента України, про якісь стратегічні завдання забезпечення житлом. Як можна досягти вирішення завдання, якщо його не ставити перед собою. Давайте знову ж таки проаналізуємо бюджет і згадаємо про кризу. Може, варто припинити фінансування будівництва пам’ятників? Може, варто подумати, чи потрібна в цій державі така велика армія чиновників. Що ми робимо сьогодні в Україні? Ми будуємо пам’ятники! Криза, шановні! Нема грошей! Про які пам’ятники можна вести мову, якщо люди не мають де жити. Молоді люди в жодній країні світу не мають змоги купити житло, але ж можна за бюджетні кошти побудувати квартири і надати їх в оренду. При цьому оренда, як і в усіх цивілізованих країнах, не повинна займати більш ніж 20-30% доходу. Тобто, якщо людина заробляє 1000, то за оренду житла має платити 300 гривень. Ми ж будуємо театри та кінотеатри, у які ніхто не ходить. Проаналізуйте бюджет. На стадіон ми викидаємо кошти?
 
– Але ж Україна готується прийняти  Євро-2012. Як же можна не будувати стадіонів, маючи такі амбіції?
 
– Це ви маєте на увазі будівництво стадіону в Києві за державні капіталовкладення. Євро – це святе. А я говорю про місцеві бюджети. Подивіться бюджети від Ковеля і Луцька до Києва. Там такого поназнаходите...
 
– Ви – депутат Луцької міськради і голосували за бюджет міста.  У ньому також закладені видатки, на потреби, які не на часі в кризовий період?
 
– Ну нашого бюджету це менше стосується. Луцька міська рада прийняла   програму доступного житла однією з перших в Україні. Це питання – на часі. Ми не будуємо пам’ятників за десятки мільйонів гривень. У нашої міськради немає захмарних адмінвитрат. Луцьк має генплан. Буде мати через деякий час правила забудови.
 
Є проблема із законодавством. Що сьогодні може вирішити міськрада? Проблему лікарні, зарплату бюджетнику та енергоносії. Ми поставлені в такі умови, а Луцьк же нормально заробляє... Є ж райцентри, які випускають по одному цвяху, але мають податкову інспекцію, райраду, райдержадміністрацію, суд і так далі.
 
– Як Ви ставитеся до ідеї соціального житла?
 
– Соціальне житло повинне будуватися і надаватися  з правом оренди. Вчителі, лікарі, журналісти чи люди інших професій, які не мають можливості купити квартиру, повинні жити у такому житлі. Воно має бути зручним та теплим. Людина повинна платити за оренду цього приміщення і мати можливість накопичити кошти на власне житло. Так зване муніципальне житло є в усіх цивілізованих країнах світу, крім, можливо, Росії та України. В багатьох країнах чимало людей є не власниками житла, а його орендують. Це – бізнес. Соціальне житло можуть будувати і надавати в оренду приватні структури, просто держава повинна регулювати розмір цієї оренди. Окремим категоріям людей, як то багатодітним сім’ям, держава повинна компенсовувати витрати на оренду. Але на це все має бути державна програма. Я думаю, що в кінці кінців ми до цього дійдемо. Шкода, що просаботували Указ Президента, який був підписаний 8 листопада 2007 року, у якому йшлося про доступне житло. Ніхто ж пальцем об палець не вдарив...
 
– Кого конкретно Ви маєте на увазі?
 
– Кабмін, Мінрегіонбуд конкретно. Все ж очевидно. В Указі було чітко розписано, хто й що має робити. Але я думаю, що у нас у крові політичні протиріччя: сказав Президент – значить, будемо саботувати.
 
– Юлія Тимошенко минулої осені запевняла всіх, що житло дешевшатиме завдяки заходам Уряду. Йдеться про скорочення витрат у процесі проектування. Ці дії можуть позначитися на вартості квартир?
 
– Я добре ставлюся до гарних жінок і нічого поганого сказати не хочу. В тому, що пропонувала Тимошенко, є раціональне зерно. Скажімо, проектуємо ми доступну забудову на трьох гектарах землі, обленерго, посилаючись на НКРЕ, пропонує заплатити за техумови  2 мільйони гривень. За таких умов житло може бути доступним? Щоб я зробив проект, мені потрібні техумови. Я братиму кредит (точніше, колись міг узяти), а виплачувати його потрібно 2 роки. Це все позначиться на собівартості. Тепер такого не буде, але це вплине на ціну в перспективі. Знову ж таки, варто враховувати подорожчання газу та будматеріалів. У Луцьку цегла скоро коштуватиме до тисячі гривень за тисячу штук.
 
Що потрібно робити?.. Ви чули коли-небудь, щоб державний чиновник звітувався про те, скільки здано житла? Вони цього просто не знають. Ніхто ні з ким не зустрічається. Повірте: упродовж десятків років ніхто не цікавиться, скільки житла здано в експлуатацію.
 
Якщо країна не будується – вона не живе. Одне робоче місце на будові – це 8 робочих місць на інших підприємствах. Ми зараз купимо цегли на 400 тисяч гривень. Заплатимо податки. Всі повинні усвідомлювати, що це – добре.
Хочу зауважити ще один цікавий момент. Скажімо, в людини є 500 тисяч, вона прийшла до мене і хоче купити квартиру. Я їй кажу: «Ні», бо, згідно з законодавством, ми повинні піти до банку, де є фонд фінансування будівництва. Класно! Але 6 таких банків тільки у Києві у січні «лопнули».
Яке житло можна будувати в цій країні? Тут все робиться для того, щоб це робити було не можливо. Причому йдеться не тільки про житло. В мене була зустріч з колегою, який займається розробкою газових родовищ. Він сказав, що в цій країні робиться все, щоб не було збільшено власного видобутку цього ресурсу. Не знаю нюансів, але Мінекології в нього забрало ліцензію. Ми не розробляємо родовищ в Україні, хоча можемо цим зменшити залежність від Росії. Ми – цікаві люди.
 
Ще одне. На Волині немає піску, який можна було би використовувати на штукатурку. Як тільки ми зробили перші кроки для відкриття кар’єру, тільки заявку подали, представники правоохоронних органів були в мене через 10 хвилин. Яка логіка? У державі немає стратегії, банки не фінансують житло. Їм дають рефінансування – і вони купують долари та вивозять в офшори. Дайте мені – і я побудую житло. Продам його державі, а держава поселить туди людей і це буде національне багатство.
 
Щодо кредитів, то, на мій погляд, їх треба давати юридичним особам, які роками здають житло і яких рахунки не на Кіпрі, а в Луцьку чи в Києві. Ми повинні будувати житло і продавати його людям. Так робиться в Росії та Білорусі. Ми ж платимо податки, вибираємо депутатів, а ті їздять на мерсах із мигалками. Але ж вони мають щось робити. Нам півтора року треба від ідеї побудувати житло до події, коли ми поклали перший блок. Але коли ми це зробили, то на будівельному майданчику з’являється повно правоохоронців.
Окрема тема – реакція населення. Ми хочемо побудувати будинок, а  хтось прибігає: «Я тут гуляв з собакою, і ти тут будувати не будеш». Його важко переконати, що у будинку буде жити 500 чоловік і що він не зовсім законно тут гуляв з собакою.  
 
– Ви неодноразово згадували про те, що у державі немає стратегії розвитку будівельної галузі. Хто має розробити її? Чи самі будівельники виходили з ініціативою?
 
– Я вважаю, що це має зробити Уряд спільно з парламентом та будівельниками.  Але як правило ніхто нікого не слухає. Будівельна палата неодноразово виходила з пропозиціями. Я кілька разів попадав на такі серйозні наради і бачив, що там говорять про політику, а не економіку. Комісію по будівництву житла у Верховній Раді очолює гарна жінка та співачка за фахом. Я про Оксану Білозір. Нормально?
 
– При уряді створено раду, яка має опікуватися  подоланням кризи у будівельній галузі? Цей орган, по-вашому, працює компетентно і чи є ефект від його діяльності?
 
– Там є професіонали-будівельники, окремі з них – члени Будівельної палати, яку я представляю на Волині. Будівельна палата постійно вносила свої пропозиції в Уряд і Верховну Раду. Щось робиться. Але, знову таки, згадайте Указ Президента про доступне житло. Нічого ж не зроблено. Та й кризу потрібно було передбачати. Є ж стільки аналітиків.
 
Коли я доповідав у Києві про ситуацію на своєму підприємстві, мені сказали: «У тебе кризи немає, в тебе приріст виробництва – 25%». Криза починалася у банківській системі. Це – кров, яка бігає по організму. Банки до останнього не визнавали цієї загрози кризи. До речі, будівельники, і я в тому числі, її передбачали і підписували відповідне звернення до центральних органів влади. Ми написали про те, що є криза у фінансовій сфері. Потім усіх нас круто перевіряли. Наступного разу я сто разів подумаю,  перш ніж щось подібне підписувати, і чи мені варто відкривать рот.
 
– Ким перевірялися?
 
– Без коментарів. У нас є кому перевіряти. 
 
– Нещодавно Ви повернулися з Росії. Яка там ситуація? Вони мають стратегію виходу з кризи будівельної галузі?
 
– Ми їздили за пошуком нових технологій. Я вважаю, що криза – це ще й можливість прориву. Тому не можна лише критикувати, що в центрі сидять якісь тупі дядьки, а займатися новими технологіями і вдосконаленням виробництва.
 
Тепер про державну політику Росії у сфері будівництва. Там є програми «Народний дім», «Утеплення житла», програма будівництва житла для військових та інші.
 
– Вони усі фінансуються?
 
– Погано, але фінансуються. У Білорусії значно кращі справи з фінансуванням.
 
– Нещодавно начальник УСБУ у Волинській області Віктор Андрійчук в інтерв’ю нашому виданню заявив , що держава не виділяє фінансування для придбання житла співробітникам цієї правоохоронної структури.
 
– Це – незаконно.
 
– Так от, зі слів пана Андрейчука, вони вирішують проблему іншим чином. Домовляються з міськрадою про виділення земельної ділянки, а потім будівельна організація, яка там будує будинок, надає СБУ 7 чи 8 квартир. Чи погодились би Ви на таку схему?
 
– Я маю інформацію, не джерел СБУ, що ця структура повертає державі сотні мільйонів гривень. Тому я вважаю, що ці люди тисячу разів заробили, щоб держава фінансувала придбання житла для них. Їм треба виділити ділянку, дати державні гроші і побудувати 100 квартир. Та людина, яка служить у Любешові, коли вийде на пенсію, має знати, що в Луцьку її чекає квартира. Так є в усьому світі. А та схема, про яку ви говорите, застосована від безвиході. Звичайно, в часи, коли питання землі вирішуються дуже складно і пропонують будівельникам такий варіант, то їм нічого не залишається, як дати ці квартири безплатно СБУ. Але правильніше було б, якби будівельникам давали гроші. СБУ виконує державні функції, тому житло її співробітникам має купувати держава за бюджетні кошти.
 
 – З яких мотивів Ви як депутат міськради працюєте у земельній комісії, тоді як за фахом Ви – будівельник?
 
– У принципі, від мене це не залежало. Але моя поява там логічна. Чому? Я мало їм, не беру хабарів, бо є забезпеченою людиною. В мене все життя одна  дружина, одна фірма, одна собака. Тому я можу приймати ефективні рішення. Я будівельник і знаю законодавство, тому можу вказати, де є порушення при виділенні землі під будівництво. Слідкую за тим, щоб не було порушено щільності забудови. Я не роблю там шкоди. По-перше, в мене немає приватних питань. До речі, в одній із каденцій земельну комісію очолював гінеколог. То я думаю, що краще розуміюся на земельних питаннях. Коли читаю Земельний кодекс, то бачу, що багато чого переплітається з містобудівельною політикою.
 
– Повернімося ще раз до теми ціни на житло. Ви прогнозуєте, що через кілька років метр квадратний житла сягатиме 1000 доларів, а сьогодні йдеться про 6 тисяч гривень. Це – висока ціна для пересічного українця. При наших зарплатах житло в Україні коштує так, як у Європі. Будматеріали суттєво впливають на структуру ціни. Але ми маємо достатньо природних можливостей для виробництва власних будматеріалів. Чому ж все-таки така висока ціна?
 
– Давайте проаналізуємо. Ми ставимо металопластикові вікна. У них – німецька фурнітура. Цегла виросла в ціні. Ми маємо в Україні щебінь, цемент. Пісок ми маємо проблемний. Потрібно розкривати кар’єри. У нас немає якісного піску. Він має бути певної структури, не мати у своєму складі глини. На Волині є лише один кар’єр – у Соколі. І то його самі будівельники відкрили. Той пісок годиться для бетону, а дрібного піску для штукатурки ми не маємо.
 
Ну і цеглу ми робимо, але вона не ефективна. На Заході це керамічний порожній блок, на нього глини йде значно менше, а ми робимо суцільну цеглу – це кам’яний вік. Наша цегла до того ж дорожчає. Причина у технології. Цемент у нас дорогий. Метал дорожчий, ніж на Заході. Наші приватні металургійні комбінати продавали туди метал за 200 доларів, а на внутрішньому ринку –  за 8000 гривень. Це правильно? Різниця ж у 9 разів! В нас майже нічого свого немає. Оздоблювальні матеріали всі завозяться. Все потрібно купувати за євро. Нам потрібно налагодити своє виробництво. Мати свої котли, батареї, вікна. Будуть робочі місця.
 
Тепер ще одна тема – дозвільні документи. Якось Ющенко був у Туреччині і казав, що всюди бачив оголошення про те, що ділянка здається під забудову. Механізм отримання дозволів в них займає 2-3 місяці часу. У нас – півтора року.
 
Доступне житло може бути лише за рахунок держаної політики. Держава має подбати за будівельну галузь, бо вона створює національне багатство. Ми будуємо будинки, які стоятимуть 100 років. Але всі гроші, які потрібні галузі, – це половина суми, яка дається одному приватному банку. Це дуже схоже на брєд сивої кобили. Якщо працюватиме будівництво – працюватиме маса заводів. Це все – робочі місця. А то кажуть: будемо робити дороги... Ну й роблять ... Працює 7-8 чоловік і потужна техніка. Ніяких робочих місць ми там не створимо. Машиніста екскаватора високого розряду чи машиніста грейдера високого розряду потрібно вчити роками. А на будівництві для одного муляра 5 розряду можна взяти 4 підсобники – навчу і будуть працювати.   
 
– Зараз дуже багато нарікань на якість новобудов. Є випадки, коли претензії не висловлюються хіба що до самого планування квартири.  Що скажете з цього приводу?
 
– Криза змусить піти з ринку людей, які будували неякісно. Наші будинки не мають силікатної цегли. Ми свідомо використовуємо тільки керамічну цеглу. Будинок повинен відповідати екологічним нормам, в ньому має бути комфортно. Ми будуємо будинки з автономним опаленням, тому немає залежності від котельні.
 
На одній сесії міськради я виступив з пропозицією, щоб будівництво житла здійснювали тільки ті, хто має років 5-7 стажу та відповідну освіту. Але сказали, що я хочу задушити ринок. Це абсолютно не так. Я хочу, щоб панелі не падали на голову і щоб стіни були не холодні. Сьогодні приблизно 70% українських новобудов є холодними. Особливо це стосується райцентрів. От приклад, є випадки, коли будівельники невідомо звідки беруть цеглу. Ми відправляємо машини з неякісною цеглою, але потім спостерігаємо, як її розвантажують  на сусідньому будмайданчику.
 
– Яким чином неякісне житло здається в експлуатацію?
 
– Без коментарів. У нас є достатньо комісій, які мають за цим слідкувати, але реально потім люди мають проблему з холодним житлом та мітингують.
 
– Чи варто волинянам саме зараз купувати житло, зважаючи на те, що воно порівняно подешевшало і, за Вашими прогнозами, підніметься у ціні. Але ж криза... Доходи людей також зменшилися...
 
– Кожному потрібно спокійно відпрацювати собі стратегію. Ми вже давно навчилися жити без влади. Українцям треба, щоб влада їм голову не дурила... До речі, ми згадували сьогодні про Москву. Мене в Росії жодного разу не зупинили, а я їздив машиною з українськими номерами. Оскільки нас приймала українська діаспора, то ми всюди розмовляли українською і нам ніхто не робив зауваження. А от коли я в’їздив до України, то виклав все, що вимагали. Треба, щоб влада не заважала. Але я думаю, що вони не закінчені ідіоти і більшість із них хочуть тут жити, тому доведеться працювати над питаннями виходу з кризи. Треба чекати і бути спокійним.
 
Я людина напіввійськова і мислю так: коли стріляють – треба десять хвилин посидіти в окопі і почекати поки снаряд пролетить. Треба трохи почекати. Звести всі витрати до мінімуму. Якщо житло купувати для того, щоб через півроку перепродати – не треба цього робити. Сьогодні нікуди не треба вкладати, бо найбільший дефіцит – це гроші. Якщо купувати для того, щоб там жити, то нема проблем – це хороше капіталовкладення.  
 Розмовляла Оксана ЛУКАШУК

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---