Раїса Кучмук: «Мені подобаються партії, але уривками»

Раїса Кучмук очолює Волинську обласну службу зайнятості з травня 2004 року. Мало який чиновник високого рангу нині може похвалитися таким довголіттям на посаді, переживши політичні й економічні катавасії в Україні та настрої мінливого міністерського начальства.

Директор Волинського обласного центру зайнятості здобула собі славу досить вольової особистості – такою її зробило життя. Втім, на стежках долі не втратила вона ні жіночого шарму, ні ніжних материнських почуттів, ані теплоти серця, що одвічно притаманне українкам (хай вибачать міщаночки) сільського походження.

Народилася Раїса Кучмук у селі Переспа Рожищенського району. Закінчила у 1982 році Луцький державний педагогічний інститут імені Лесі Українки і пішла вчителювати у Любченську восьмирічну школу Рожищенського району, де згодом її призначили директором. Із 1987 року почала головувати у виконкомі Рудко-Козинської сільської ради, далі керувала колгоспом «Здобуток» Рожищенського району, стала першим заступником голови Рожищенської районної державної адміністрації.

Із липня 2002 року по вересень 2003 року Раїсу Кучмук знали, як помічника-консультанта народного депутата України Сергія Бондарчука. Із вересня 2003 року працювала заступником директора Волинського обласного центру зайнятості, та так у цьому закладі й залишилась донині.

- Ви були депутатом сільської ради, двічі - районної, тепер - обласної. Що корисного дає депутатський мандат особисто для людини або для її роботи, у даному випадку – центру зайнятості?

- Особиста вигода, безперечно, є. Яка? Будучи в юному віці депутатом сільської ради, згодом районної і тепер обласної, коли я уже у зрілому віці і є сформованою людиною, все одно бачу вигоду в тому, що росту професійно. Можливо, це не зрозуміло для тих, хто не потрапляв у сферу відносин «людина – людина» у своїй роботі.

І депутатство, як додаткова відповідальність, яку ти погоджуєшся взяти на себе, потім змушує удосконалювати свій професіоналізм. Це – велика інвестиція у себе як професіонала. Тієї інформації і тих спостережень, що дає депутатська діяльність, не прочитаєш, не переживеш іншим чином. Тому говорити, що нема особистої користі, не можна.

Якщо взяти матеріальну користь, то навряд чи вона є. Я ще не була депутатом Верховної Ради, кажуть, що там депутати стають враз багатими, але не хочу ображати їх, хай собі працюють. Скажімо так, особистих матеріальних вигод нема, швидше особисті збитки. Бо віддаючи свій час, ти змушений потім наздоганяти роботу у своїй професійній діяльності, за яку тобі платять гроші, у вихідні дні, у позаробочий час.

Робота має робитися і причому при статусі депутата ти маєш бути зразковим працівником у своєму колективі. Тому матеріальні збитки є, але є й інвестиція у себе.

А для роботи, зокрема для Центру зайнятості та й для інших, це додаткова можливість презентувати нашу діяльність, знати тонкощі появи того чи іншого документу і вишукувати нюанси резервів для роботи. Будучи депутатом, у сесійній залі можна посперечатися, поки приймається рішення, виробляється документ, побачити різні підходи до питання.

- І, мабуть, є можливість лобіювати якесь своє питання.

- Для мене слово «лобіювати» означає мати якісь переваги. Для державного службовця (а я весь час у державній службі працюю) лобі – це не зовсім коректне слово. Але, скажімо, як просвітницький варіант діяльності – це так. Ти маєш зацікавлену аудиторію, яка готова вислухати твої аргументи, і можеш розкрити певну тему більш детально. І ці люди, знову ж таки є носіями тієї ідеології, в моєму випадку державної політики зайнятості, яку я маю зайвий раз, як додатковий шанс, розтлумачити.

- Які питання вдалося Вам вирішити завдяки статусу обраності?

- Я ж депутат-мажоритарник від 25 округу, а не від політичної сили. Тому чітко прикріплена до нього і ті його проблеми, які бачу, стараюся донести у слушний момент. Наполягати або сказати, що я якусь новизну відкрила, не доводиться.

Але бувають нетрадиційні, специфічні умови саме мого округу, які мають бути враховані, або проблема однієї соціально вразливої людини. Наприклад, трапилась пожежа - це горе однієї людини, але на те є й рада, є громадянське суспільство, щоб допомогти вирішити її питання. Знаючи скупість бюджету, я, як депутат, бачу інші шляхи, а не тільки сказати: «дайте 10 тисяч з обласного бюджету» і все. Цю людину треба оточити тими, хто здатний їй допомогти, хто знає, як здешевити відновлення її житла. Проблеми, які хвилюють мене, я… ну, таки «лобіюю».

Специфіка Рожищенського району у тім, що він «пристоличний», і з часом, можливо, через 20-50 років, коли Луцьк розростеться, стане «спальним» районом обласного центру. Рожище вже має такі ознаки, люди мігрують з нього на роботу, на навчання все-таки у Луцьк. Тут легше знайти місце праці, але, разом з тим, у соціальному плані вони обслуговуються у Рожищі.

Є там певні проблеми з лікарнею, ремонт якої розпочатий багато років тому, а завершити його сьогодні неможливо. І хоча йде реформування медицини, думаю, у страховому плані, коли у Луцьку може не вистачати місця, то Рожищенська лікарня, збудована 20 років тому, може бути як запасний варіант на випадок надзвичайної ситуації. Тому повинна бути збережена. Ніхто її не збирається закривати, але заклад необхідно утримувати у належному стані, насамперед, пологове відділення.

У Луцькому пологовому будинку, наприклад, може бути якась інфекція, то у такому разі найближче породіль приймати все-таки у Рожищі, а не в добре відремонтованій Любомльській лікарні.

Специфіка мого округу також у тім, що на цій території розташоване селище Дубище. Це селище переселенців з чорнобильської зони, і з часом ніби забувається про це. Але в соціально-економічному плані його мешканці потребують уваги. Пам’ятаю, бо в той час працювала головою колгоспу, як у цьому селі будувався спеціалізований цегельний завод, який мав би вирішити питання зайнятості жителів Дубища.

Але не сталося так, як задумувалося. Вийшло так: ми вирвали частину людей працездатного віку з України разом з родинами, переселили в Дубище і там вони мали працювати на птахофабриці та на цегельному заводі. Ні перший, ні другий об’єкт не відбувся в економічному плані, а люди прижилися і залишаються там жити, тобто для них є проблема зайнятості.

Ще один об’єкт обласного значення - це притулок для неповнолітніх. Теж у силу певних обставин було вирішено розмістити його у закритому дитячому садочку. Сьогодні вивести цей заклад, перенести в іншу структуру нема можливості, але одномоментне перебування там до 80 дітей, а за рік набирається 300 дітей – це додаткове навантаження на ту ж лікарню і на район, яке враховане або невраховане у бюджетних призначеннях на медичні послуги.

Існує ще одна проблемна установа – спеціалізована школа-інтернат для дітей з порушенням опорно-рухового апарату. Там перебуває 100-120 дітей з різних куточків Волинської області. З огляду на теперішні підходи до їх виховання і навчання (а це фактично інваліди, або дуже близькі до цього діагнозу), їм повинна бути надана належна реабілітація. Спальний корпус інтернату розташований між лікарнею і школою №3, отож доцільно було б об’єднати його та реабілітацію дітей в лікарні, а навчання проводити в звичайній школі, аби ці діти не відчували себе ущемленими і, відповідно, щоб школярі не ставились до ровесників-інвалідів, як до чогось незвичного.

Ці питання вже винесені на розгляд у сесійній залі. Їх треба обрахувати і довести до впливових осіб. Розраховувати, що їх вирішиш за рахунок районного чи обласного бюджету, важко. Але можна з допомогою депутатів вирішувати їх на державному рівні, у цьому мали б мене підтримати колеги в обласній раді. Я оптиміст, але реальний оптиміст. Знаю, що це буде вирішено, але реально треба підготувати до змін колективи тієї ж лікарні та інтернату. І ця робота ведеться серед виборців.

Ще можу сказати про свій маленький депутатський внесок у справу впорядкування польського кладовища у Рожищі. Я сама не можу брати сокиру чи шуфлю. Моя місія, як депутата – організувати виконавців, небайдужих людей. І те занедбане кладовище - це біль багатьох людей, чиї родичі там спочивають, а останні поховання там датуються 1947-1950 роками. Люди через хащі мають пройти, щоб покласти квіти на могили.

Сколихнувши думку, знайшовши небайдужих людей, громадські і релігійні організації, безробітних, підключивши місцеву владу і використавши свій професійний досвід щодо громадських робіт, на сьогодні вдалося кладовище підготувати до впорядкування, тобто там знищено бур’яни, кущі і будемо працювати далі.

- Відомо, що на сесії обласної ради ви будете презентувати «Територіальну програму зайнятості населення на 2012- 2013 роки». Що передбачає цей документ?

- Основна місія служби зайнятості – сприяти працевлаштуванню. Вислуховуючи різні пропозиції, теми, питання, завжди знаходжу місце додаткового прикладання праці, незалежно від того, чи це стосується спорту, чи енергоекономії, чи реорганізації підприємства.

Чоловік мій каже: «Ти борщ вариш і бачиш у цьому зайнятість». Саме так. Бо стою на кухні і рахую: одна людина каструлю робила, хтось інший – дощечку, на якій ріжу, хтось вирощував бурячок. І оце поки зварю борщ, скільки ж людей було зайнято до продукту, який буду споживати.

Слухаючи проблеми лісників і перехід лісів з комунальної у державну власність (а це юридична норма), думаєш, чи всі перейдуть, чи буде оптимізація. Слухаючи про проблеми реорганізації медичної галузі (знову ж таки це вивільнення людей), я вже наперед готова до постання теми. І наприклад, отримуючи офіційний документ з облсанепідстанції про звільнення понад 500 осіб по всій області, вже думаю, що ми будемо робити з цими людьми.

Чому я сьогодні і виборцям, і сама собі вдячна за депутатський мандат? Бо щоб сформувати на наступні два роки програму зайнятості, яка буде представлена в облраді 6 березня, треба знати усі нюанси і ходи в нашій економіці. Ніхто точно не назве, що буде відбуватися на ринку праці, а програма – це продукт, який треба передбачити, вгадати на інтуїції, на розрахунках. І коли дізнаєшся про події, які будуть відбуватися у майбутньому, то звичайно, це є вагома допомога.

Програма зайнятості - це важкий документ, бо, ще раз наголошу, економічних обґрунтувань дуже мало. Ми знаходимось у ринкових відносинах і що відбуватиметься протягом двох наступних років на автомобільному заводі, «СКФ», «Кромбергу» хто скаже? Хто візьме на себе таку відповідальність? А передбачити треба.

Документ готується 5-6 місяців, за моїми спостереженнями та участі як директора обласного центру зайнятості, незалежно від того, чи я депутат, чи ні. Проект програми нині готовий, опрацьований міністерством праці і соціальної політики. У своїй підготовці він проходить 5 етапів і найперше формується із пропозицій, які йдуть з районів і міст (їх представляють начальники управлінь економіки, управлінь праці, центрів зайнятості). По крупинці звідти вибирають на обласний рівень відстежені економічні тенденції. Опрацьовуються найбільш вразливі на ринку праці аудиторії, зокрема молодь, яка перебуває у пошуку роботи.

Тема ця обговорювалась у молодіжному середовищі, на засіданні координаційного комітету сприяння зайнятості у листопаді в Центрі кар’єри при університеті. Досліджувалася також тема зайнятості жителів сільської місцевості на предмет прихованого безробіття, для цього було вибрано 4 райони: Турійський, Ковельський, Рожищенський та Ратнівський.

Ще навіть не дійшовши до проекту програми, така підготовча робота дала поштовх до рішення: люди, які працюють не на повне навантаження, мають бути оптимізовані, вивільнені, і поки у них ще є страховий стаж, повинні звернутися до служби зайнятості і шукати іншу роботу.

- Які професії будуть затребувані за прогнозом програми зайнятості?

- Традиційно на ринку праці Волині потрібні продавці, робітники, слюсарі, електрогазозварники. Як кажуть, «все профессии важны, все профессии нужны», тільки в якій мірі вони будуть залучені, інше питання. Головна тенденція, яка прогнозується і вже її видно цього року – це ріст економічної активності населення і зниження безробіття. Причому це зниження прогнозується не за даними центру зайнятості, а за методологією міжнародної організації праці. Такі спостереження ведуть органи статистики, обстежуючи домогосподарства.

- Якось парадоксально звучить теза про ріст економічної активності, адже Україну лякають новою хвилею кризи. Який тоді буде рівень безробіття у нас?

- Щоб для людей криза не стала катастрофою, вони повинні бути готові до неї. Центр зайнятості – це центр позитивної інформації про працю: нормативи, пропозиції, загрози. Що більше ми інформуємо людей, то більше захищаємо їх від безробіття, спонукаючи вчитися впродовж життя. Якщо ти маєш кілька професій, тобі жодна криза не страшна. Якщо налаштований на пошук роботи, то криза – лиш привід задуматися над змінами в житті.

Динаміка рівня зайнятості у нас зросла на 6 тисяч осіб і становить 59,5%. Очікуємо, що вона зросте до 60%, а рівень безробіття зменшиться до 8%. Це, наголошую, прогноз за методологією міжнародної організації праці, бо часто наші дані перетрактовують, мовляв, ми показуємо їх, базуючись тільки на показниках офіційно зареєстрованих безробітних. За таким показником у нас вийшло б, можливо, всього 1,2 - 2,2%, а МОП вказує на 8%.

Бо коли поїхати у Люблін і казати, що в нас рівень безробіття становить 2%, то польські колеги будуть дивуватися, адже у них 10-17%.

- До речі, Волинський центр зайнятості не один рік має дружні стосунки з польським колегами. Чом би не створити спільне міжнародне бюро працевлаштування? Є ж у нас приватні фірми, які пропонують роботу за кордоном. А чи не взяти цю справу під офіційний дах, аби співвітчизники не потрапляли у кабальні умови заробітчанства?

- Центри зайнятості на місцях не наділені правом займатися працевлаштуванням за кордоном. Ідеї про спільну таку діяльність не може бути, бо ми – державна структура. Але сприяти людям, щоб вони були обізнані, і співпрацювати з такими організаціями, тримати їх у полі зору, ми можемо. Хоча, із 18 фірм у Луцьку, що займаються працевлаштуванням за кордоном, я б порекомендувала своїм знайомим чи дітям хіба що 3. Багато є таких фірм, які хочуть просто заробити на людях.

- І ви не можете дати їм по руках?

- Це в компетенції правоохоронних органів. Ми свою думку базуємо за нашими спостереженнями і за відгуками людей під час розмови у центрі зайнятості.

- От ви згадали, що вчитися ніколи не пізно. Та що робити скороченим людям передпенсійного віку, коли нині роботодавці вказують у запропонованій вакансії обмеження до 40 і навіть 35 років? А доступність до місця праці інвалідів – це взагалі, щось з області фантастики, адже нині й їхні спеціалізовані підприємства терплять крах.

- Оце маємо пережити. Як бути - найбільше вчуся у своїх польських колег. У них інакше ставляться до таких проблем, інакше їх вирішують. У цій справі треба переконати роботодавця. Звичайно, йому легше бути спонсором «чогось» для «гарного обличчя». Як кажуть, легше любити весь народ, аніж одну людину. А соціальна відповідальність має бути підкреслена конкретним кроком.

Щодо осіб передпенсійного віку – це справді болюча тема. Необхідно ідеологічно й інформаційно налаштувати людей на те, що за всіма нормами економічно активний вік становить до 70 років. Приклад того – вихід на пенсію в досить поважному віці у країнах, які нас оточують. Знаю наперед і свідома того, що скажуть: українці мало живуть. Так, треба довго жити і бути економічно активним до 70 років.

А оці пільги, коли ми в 45-50 років стаємо пенсіонерами, - це не нормально. Людина у 50 років тільки жити починає. Була в нас мода чим швидше піти на пенсію і будь-яким шляхом досягти її. А прагнення повинне бути протилежне – чим довше бути економічно активною і незалежною.

Людям передпенсійного віку та інвалідам я раджу шукати індивідуальну діяльність. Вона не буде громіздкою, й, певна річ, олігархом ти не станеш. Але зайнятим і корисним людям будеш, та зароблятимеш гроші.

Приклад – сільське господарство, туризм, створення об’єднань співвласників багатоквартирних будинків. Ці особи не можуть працювати на повне навантаження, вони мають свої фізичні особливості і можливо, для них робота на півставки, на півдня, на 0,25 ставки, але у трьох місцях, буде якраз вигідною. Така людина мусить маневрувати своїм часом і фізичним станом здоров’я, і тому може надавати якісь дрібні послуги.

От у точках роздрібної торгівлі при дорозі здебільшого сидять старші. Або ж родина щось виростила в садку, а бабуся торгує тими ж яблуками і приносить дохід, вона вже значима у сім’ї. Чи діти видоїли корову, а продає молоко їх старенька мати. Якщо це вчителька чи культпрацівник, вона може бути екскурсоводом. Ще приклад – якщо ви відпочивали у «Лісовій пісні», то напевне, запам’ятали дуже смачні пончики. Їх робить особа передпенсійного віку, яка щось вміє, знає, має досвід.

- Чи можуть такі особи розраховувати на якісь навчальні курси?

- Для цього ми запровадили просвітницькі проекти при центрах зайнятості. Один називається «Зимова агрошкола», а другий – «Школа підтримки культури і туризму». Зрозуміло, перш за все ми пропонуємо відвідати безробітним практичні семінари. Крім науковців, які їх проводять, запрошуємо людей-фанатів своєї справи, практиків.

- Відомо, що ці школи досить популярні. Цікаво, чи вони призначені для всіх чи тільки для безробітних?

- Можна приходити усім, і це – безкоштовно. Всі послуги центру зайнятості безоплатні. Єдине, що є видатки на аркуш паперу, олівець. Ми розраховуємо на аудиторії у 15-20 осіб, але наші зали вміщають і 30 людей. Лектори не заперечують, щоб поруч 15 безробітних були присутні ще кілька людей, які мають роботу, але не знають, як, наприклад, правильно обрізати дерева у садку. Інформація про те, коли і як проводяться семінари, розміщені у нас на сайті, в центрах зайнятості за місяць наперед.

- За кількістю молодих спеціалістів, яких штампують університети і які потім не знають, куди «приткнути» свій диплом, складається враження, що виші не дослухаються до рекомендацій центрів зайнятості або не бачать тенденцій на ринку праці. Можете назвати, які нині професії користуються популярністю, але не забезпечені вакансіями?

- Мода є на вищу освіту. Певна річ, людина з вищою освітою більш захищена. На мою думку, дитина, яка закінчила школу на відмінно, легше визначиться з майбутнім фахом і їй легше буде навчатися відразу в університеті. А коли дитина, яка пройшла тестування, потрапила у приватний виш – це, як на мене, каліцтво дочки чи сина руками власних батьків. Чи часто ми питаємо дітей, ким вони хочуть бути? Йдемо туди, де є можливість, де легше поступити і проживати. А не задумуємось, чи той фах до душі дитині і чи потім знайде роботу.

Популярними нині є професії технічного спрямування зі знанням іноземної мови, проте не формальним знанням. Фактично кожному з нас вищий навчальний заклад дав достойний рівень знань іноземної мови. Однак на «Модерн-експо» або на «СКФ» випускники влаштуватися не можуть, бо їх знання далекі від тих, які потребує роботодавець.

Найважче знайти роботу тим, хто здобув професію еколога, соціолога, психолога. Що запропонувати з таким фахом? Не можу сказати, що університети не прислухаються до нашої думки. Робота була, чесно кажучи, не з легких, і я дуже вдячна голові облдержадміністрації Борису Клімчуку за підтримку ідеї створення центрів кар’єри при вишах. Перший центр кар’єри створили з науковим підґрунтям і технічним забезпеченням у Волинському національному університеті імені Лесі Українки і він вже вийшов на рівень міжнародної співпраці, на гранти і нині не є збитковим для вищого навчального закладу.

А от у технічному університеті взагалі було одне задоволення створювати центр кар’єри, бо практично за одну добу все було зроблено. Це означає, що ми були готові до його постання у думках, а щоб сформувати сам інтер’єр, знести столи, поставити стенди, зробити інформаційну начинку, сформувати план - для цього вистачило однієї доби. Практичний досвід вже повторюється у Горохові, Рожищі.

Суть таких центрів кар’єри полягає у тому, щоб показати студентам роботодавця, познайомити з ним. Подивіться – переважно у всіх вакансіях роботодавець зазначає досвід роботи не менше 3 років. Він не каже якої, навіть не за спеціальністю, а будь-якої. Вперше студенту у центрі кар’єри пояснюють, що роботодавець – це не викладач, не та вчителька, яка тебе виховувала, не мама і не тато.

Це – щось інше, яке буде тобою управляти і психологічно прийняти таке виявляється складно. Оцей бар’єр ми допомагаємо переступити.

- Керівник центру зайнятості – впливовий чиновник. Не секрет, що аби отримати добру роботу, люди платять божевільні суми, особливо, якщо це старші громадяни. Кажуть, наприклад, що треба віддати від 100 доларів, щоб влаштуватися санітаркою. Чи пробували вас «підкупити» за вдале працевлаштування?

- Обласний центр зайнятості не працює напряму з клієнтом, як у базових центрах. По-друге, наша система убезпечує від корупції не тільки мене, як директора Центру, але й того працівника, який сидить на прийомі. Тому що вакансія, яка потрапляє у центр зайнятості, одразу оприлюднюється в електронному вигляді, отож торгувати нею не виходить. Ми працюємо у такому режимі вже 5 років.

Крім того, я - теж роботодавець, бо піді мною кадрова служба всієї системи, що налічує 360 працівників, причому майже 90% - жінки, середній вік – 34 роки, вони полюбляють ходити в декрет, і навіть на тимчасові посади проходить конкурсний відбір. Хоч служба у нас важка, але, я б сказала, й популярна – менше 3 претендентів на одне місце не буває. Одного разу було навіть 17 осіб на місце.

А тому розкладати якийсь пасьянс навколо 100 доларів дуже ризиковано. Я, як роботодавець, як керівник з досвідом, зацікавлена у доброму працівнику. Сто доларів, які мені дали б, не врятують моє матеріальне становище, а мільйон ніхто дасть. Чесно скажу, такого не пропонували. У нас критерій один – конкурс. Тут треба вибирати: або я матиму хорошого працівника, або когось «блатного». Мені вигідніше мати хорошого працівника.

- Відомо, що балотуватися до обласної ради Вам запропонувала партія «Солідарність жінок України». Чи плануєте вступити до неї або якоїсь іншої політичної сили? Чи не заважає громадська робота, як голови громадського об’єднання жіночої ради, офіційній?

- До цього часу я позапартійна. Мені подобається дуже багато партій, але «уривками». Якогось пориву до політики у мене нема. Як легенду в своє виправдання скажу: якщо хочеш бути демократичним, повинен співпрацювати з громадськими організаціями. Політичні організації – вужчі, вони мають мету дійти до влади. Я є при владі і знаю, що це велика відповідальність і більшої влади не хочу. Аби я справилась з цією!

Громадська організація захищає інтереси якоїсь групи людей. Я створила у Рожищі оцю організацію, будучи першим заступником голови районної держадміністрації. Це був пік, коли мої колеги, знайомі виїжджали в Італію. Дехто повертався морально прикаліченим, дехто там залишився, пригнічений тим, що не знайшов тут роботи. Їм було непросто залишати родину, дітей і їхати на заробітки.

Тоді й виникла думка збирати жіночий актив і казати, що не все так погано, рано чи пізно чорна смуга закінчиться. Потім була певна перерва, коли я пішла з району сюди. А тут «ввійти» у посаду було не просто, і десь віддалилась, передавши управління організацією іншим людям.

А 2-3 роки тому мене коліжанки переконали повернутися. Зараз багато там молодих членів з’явилося, актив налічує 56-58 людей. Зустрічі відбуваються раз у квартал, для них вибираються найбільш актуальні теми. Наприклад, минулого року, пам’ятаю, ми назвали зустріч «20 років трансформації» і обговорювали, що змінилось за ці роки. Відступивши крок у минуле, пригадали, що тоді не знали про супутникові антени, мобільні телефони і багато речей, якими сьогодні користуємось.

На фоні цих дрібних речей скільки було пережито ідеологічних трансформацій!

- Сьогодні чи були пропозиції з боку якоїсь політичної партії взяти під своє крило громадську організацію?

- Ні, не сміють. Я категорично проти участі у якійсь політичній силі. Буду співпрацювати з кожною з них, не буду їх заперечувати, знайду у кожній маленьку зернинку чогось доброго, яке використаю. Я не скандальна людина, і швидше згладжую гострі кути.

- Тобто чисто по-жіночому знайдете співпрацю з усіма?

- І користь. У когось із назви, у когось – із лідера, у іншого – з красивого бігборда. От при нагоді, дуже хочу вас попросити звернути увагу на болючу проблему. Я водій зі 25-літнім стажем (отакий начальник, який возить сам себе, водій би мене не витримав, бо треба часом раненько поїхати або затриматись надовше) і мене замучили оці бездумні бігборди.

Маю, по-перше, претензію до дорожників, до служби з надзвичайних ситуацій: від бетонного знаку «Луцьк» до повороту на вулицю Чернишевського розташовано 20 металевих щитів. І при сильному вітрі не раз видно, як вони хиляться, летять. Це небезпека.

З другого боку, це в’їзд у Луцьк, там кінцева тролейбуса, ходить автобус на Боголюби, ДАІ любить стояти, пішоходи перебігають – усе це відволікає мою увагу як водія. Не бачу знаків, де поворот, світлофору нема, одні лише біг бороди, що хочеш чи не хочеш, а відволікають увагу.

Якби ця реклама хоч несла соціальну значимість для людини, корисне щось, для прикладу: «Мороз, вдягайтеся тепліше». Тому прошу підтримати мене у пропозиції провести ревізію оцих бігбордів, чи нам треба їх стільки.

Розмовляла Катерина ІВАНОВА

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---