Президентська багатовекторність

Неспроможність президента Віктора Ющенка приймати рішення стала легендою в Україні та за кордоном. Леонід Кучма був відомий завдяки багатьом речам, але понад усе – завдяки його беззмістовній багатовекторній зовнішній політиці. Президент Ющенко додав до цього свою власну багатовекторну внутрішню політику.
 
Багатовекторність, незалежно від зовнішнього чи внутрішнього застосування, завжди містить окремі аспекти фантастичного. Наприклад, 22 травня президент проголосив, що «його фракція» більше не входить до демократичної коаліції. «Я повторюю: моя фракція не входить до коаліції», – повторив Ющенко.
 
Можливо, президент не усвідомлював, що його фракція вже давно стала фракцією Юлії Тимошенко. Більшість у «Нашій Україні – Народній самообороні» (НУНС) проголосувала за приєднання до демократичної коаліції у грудні 2008 року разом із блоком Володимира Литвина. Лише 27 депутатів із 72, які представляли «Нашу Україну» В’ячеслава Кириленка та «Єдиний центр» Віктора Балоги, відмовилися приєднуватися. З цих двох груп лише група Кириленка залишається лояльною до президента після відставки 19 травня Балоги з посади керівника секретаріату.
Яким же чином президент може називати НУНС «моя фракція», якщо він контролює лише 17 із 72 депутатів? Однак більш важливо – чому президент не поважає демократичне волевиявлення, коли більшість фракції НУНС проголосувала за відтворення коаліції?
 
Диктатори завжди не зважали на легітимність більшості голосів, висуваючи фальшиві звинувачення на кшталт «корупції». Президент має навчитися поважати позицію демократичного голосування.
 
Можливо, президент також не розуміє, що практично всі його колишні серйозні союзники від нього вже пішли і приєдналися до Тимошенко. Список таких доволі довгий: Анатолій Гриценко, Юрій Луценко, Борис Тарасюк та багато інших. Член політради президентської «Нашої України» Євген Червоненко (охоронець Ющенка під час виборів 2004 року) під час партійного з’їзду 27 червня запитав: «Чи пам’ятаєте ви першу п’ятірку (на виборах 2007 року)? Хто з них зараз ще з нами?».
 
Із першої п’ятірки НУНС зразка 2007 року лише один – Кириленко – залишився прихильником президента. Більше того, з чотирьох інших «перебіжчиків» троє – Луценко, Гриценко та Катеринчук – зараз приєдналися до Тимошенко. Четвертий – Арсеній Яценюк – є головним претендентом на «спадкоємця» Ющенка під час президентських виборів 2010 року.
 
Президент також, ймовірно, не знає, що одна із найбільших партійних організацій «Нашої України» – київська – відмовилася брати участь у роботі з\'їзду і оголосила про вихід із партії. Голова київської організації «Нашої України» Микола Мартиненко є також головою фракції НУНС. «Партія цілковито взяла на озброєння негативні тенденції, які руйнують демократичне підґрунтя, трансформують політичну силу у закритий бізнес-концерн», – зазначила київська організація «Нашої України» у своєму зверненні до з’їзду.
 
На з\'їзді «Нашої України», що відбувся 27 червня, президентська внутрішня багатовекторна політика проявилася у повному обсязі. Президент Ющенко закликав НУНС до виходу з коаліції. Однак «Наша Україна» є лише однією з дев\'яти партій у НУНС,  тому президентську пораду навряд чи буде враховано. 
 
В той самий час президент (та його новий керівник апарату Віра Ульянченко) порадили членам НУНС залишатися в уряді. «Зараз не час залишати уряд», – сказав президент на 5 каналі 29 червня.
 
Ульянченко пояснила, що члени НУНС додають в уряді «проукраїнських» голосів. Це чистої води високомірність та неповага до інших членів уряду. Чи це означає, наприклад, що виборці, які дали 31% голосів Блоку Юлії Тимошенко під час виборів 2007 року, не є патріотами? І додатково, чи означає це, що члени уряду від БЮТу та блоку Литвина не є «патріотами»?
 
Закликаючи фракцію НУНС до виходу з коаліції і водночас наказуючи членам НУНС залишатися в уряді – так може чинити лише той, хто мало розуміється у політиці та не має базового уявлення про головні аспекти демократії, відповідальності влади. 
Якщо НУНС врахує поради президента (що мало ймовірно), то коаліція і, відповідно, уряд можуть були розпущені. Отриманий у результаті параліч може призвести до позачергових парламентських виборів, які дестабілізують країну в час найгіршої з 1930-х років кризи у світі. Жоден уряд не може функціонувати повноцінно та компетентно під час такого непевного періоду.
 
Київська організація «Нашої України» наголосила на своїй сильній незгоді із стратегією реалізації принципу «чим гірше – тим краще» для української економіки у надії, що це зашкодить президентському рейтингу Тимошенко. Ціль Ющенка, зазначає у своєму зверненні київська організація «Нашої України», – це використати з’їзд «Нашої України» для «знищення демократичної парламентської коаліції і, таким чином, для дестабілізації ситуації у країні».
 
Є три додаткові важливі аспекти президентської внутрішньої багатовекторності.
 
Найперше. Президент Ющенко не був здатний раніше і ніколи надалі не буде здатний приймати самостійні рішення. Україні потрібен рішучий лідер на президентському та урядовому рівнях.
 
Впродовж 4 років антипрезидентських протестів 2000-2003 років Ющенко – чи як прем’єр-міністр, чи як так званий «лідер опозиції» – ніколи не міг вирішити, чи він у альянсі з опозиційним БЮТом, рухами «Україна без Кучми» та «Повстань, Україно!», чи він підтримує президента Кучму.
 
Під час кризи «кучмагейту» 2000-2001 років прем’єр-міністр Ющенко засуджував опозицію, а не вирішив подати у відставку та приєднатися до неї. Впродовж 2002-2003 років під час акцій протесту «Повстань, Україно!» Ющенко витратив багато часу, шукаючи можливостей для повернення на посаду прем\'єр-міністра у прокучмівській коаліції замість того, щоб підтримувати БЮТ та реальну опозицію.
 
Після виборів 2006 року президент направив Романа Безсмертного на переговори про помаранчеву коаліцію, а Юрія Єханурова – на переговори про широку коаліцію. В результаті жодна з них не була втілена у життя.
 
Після кризи 2007 року президент вів переговори для досягнення компромісу з Партією регіонів, під час яких донецькі погодилися на позачергові вибори, а президент погодився утворити широку коаліцію після виборів. Після цього президент виступав за «демократичну коаліцію», а після її формування наприкінці 2007 року брався її зруйнувати, як і щоразу впродовж 2008 року.
 
Така недолуга політика є чистою «шампанською» версією багатовекторності. Такі поради та впровадження такої багатовекторності не містить у своїй суті жодного розуміння політики.
 
По–друге, намагання всидіти на двох стільцях (перебування водночас при владі і в «опозиції»), залишається центральним компонентом президентської внутрішньої багатовекторності. Після президентського круглого столу в серпні 2006 року члени «Нашої України» долучилися до уряду Віктора Януковича. Три місяці потому «Наша Україна» проголосила, що вона знаходиться в опозиції до уряду, але її члени відмовилися залишити уряд. Навіть Віктор Янукович змушував членів «Нашої України» піти з уряду. Однак все це тривало ще впродовж трьох місяців, доки «Наша Україна» не створила помаранчевий альянс із БЮТ, що був зруйнований впродовж 18-місячного періоду після того, як президент розпустив уряд Тимошенко.
 
Все це дуже нагадує зневажальну традицію депутатів парламенту виходити з фракцій, але відмовлятися скласти депутатські повноваження та звільнити місце, повністю ігноруючи те, що вони були обрані за списком партії чи блоку через пропорційну систему, а не в одномандатному окрузі. Тарас Чорновіл та Інна Богословська мали слідувати своїм переконанням та звільнити свої місця у парламенті після виходу із фракції Партії регіонів.
 
По третє, президент відповідає за переговори щодо Конституції, і «Наша Україна» (на відміну від БЮТу) голосувала за це 8 грудня 2004 року. Водночас Ющенко ніколи не сприймав нову Конституцію, яка трансформувала Україну в парламентську республіку.
 
Президент Ющенко сказав, що з усіх чотирьох урядів за його президентства уряд Єханурова був найкращим. Президент мав погані стосунки з двома урядами Тимошенко та урядом Януковича, демонструючи свою прихильність до технократичного уряду, типу уряду Єханурова.
 
Президентська помилка у розумінні ситуації стосується двох питань.
Перше – те, що прем\'єр-міністр може бути лідером партії відповідно до норм парламентської конституції 2006 року.
Друге – те, що президент має поважати волю виборців, які дали «Нашій Україні» третє місце на виборах 2006 та 2007 років. У обох випадках БЮТ набрав більше, ніж «Наша Україна», і Тимошенко мала право стати прем’єр-міністром.
 
Ющенко думав проігнорувати результати виборів та наполягти на призначенні «своїх людей» на урядові посади, що не входило до його повноважень за Конституцією 2006 року. Після призначення багатьох його людей на урядові посади він сподівався розпустити уряд впродовж 2008 року. Така багатовекторність є нічим іншим, як двоєдушністю, та відображає брак лідерських якостей.
 
Ющенківська багатовекторність та брак лідерства загальмували розвиток України. Лише сильний лідер із далекоглядністю та стратегією може сподіватися на те, що він зрушить Україну з місця.
 
Українські виборці у січні 2010 року отримають шанс, щоб вирішити, хто – Тимошенко чи Янукович – стане тим рішучим лідером, якого Україні бракувало впродовж останніх п’яти років. Із двох головних кандидатів у президенти лише Тимошенко може показати, що вона не боїться взяти на себе відповідальність за Україну в часи економічної кризи.
 
Янукович відсторонився від того, щоб розділити цю відповідальність за умов приєднання Партії регіонів до правлячої парламентської коаліції. В той же час Яценюк, коли був спікером парламенту, не продемонстрував ні твердості характеру, ні лідерських якостей, а натомість діяв як стрічка конвеєра для транспортування інструкцій президентського секретаріату у парламент.
 
П’ять років багатовекторної внутрішньої політики були згубними для внутрішніх перетворень в Україні на негативно вплинули на інтеграцію України у Європу. Президентські вибори – це шанс поставити крапку на «багатовекторності» й  обрати нового рішучого лідера.
 
Тарас Кузьо,
«Українська правда»
 
Довідково:
 
Доктор Тарас Кузьо є старшим науковим співробітником кафедри українських студій Торонтського університету та професором-дослідником Карлетонського університету в місті Оттава. Він є також редактором видання «Ukraine Analyst».

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---