Польща-Луцьк: контрасти очима волинських волонтерів

Волинські волонтери повернулися з Польщі, де перебували в клініці разом із нашими бійцями. Кажуть, хлопці почуваються значно краще. Додому повернувся Андрій Зань, для якого польський лікар виготовив легкий протез. Про це інформує Наталка Шепель в мережі.

"Минулої ночі ми вернулись: Natali Aryvaniuk, Дарія Барчук, Svitlana Rejkina, я і наш боєць Андрій Зань, якому виготовив легкий протез у польській Лімановій пан Лєшек Клошевські. І який додивився, що український аналог був на 2 сантиметри коротший, через що в Андрія "з'їхала" спина і почався сколіоз. Нові технології, як-то лазерна указка, і досвід пана Лєшека дали можливість уникнути помилки і виправити ситуацію. З цим протезом Андрій ходитиме ще три місяці, остаточний потому служитиме два роки. Пан Лєшек, якщо до протезування буде 4-5 хлопців, готовий приїхати для того, аби виготовити зліпки й зробити протези в Україну", - йдеться у повідомленні.

Зі слів волонтерів, Віталіка Ванюшина та Сашу Стецюка поклали в клініку Святого Рафала. "Що казати - жоден запах там не є лікарняним. Жодна медсестра не бігала за нами з лементом, де наші бахіли. Готель першого класу та й годі, - магнітні карти для входу в кабінети, палати-кімнати, ліжко з таким функціоналом, що хоч в космос. І туалетна кімната, пепепрошую, не дає під дих хлором і чимось до кольок сирітським і обділеним. Ага, це теж важливо... Віталіку почали розробляти руку - поки що рано казати, коли і яким буде результат: чи досить буде щоденних вправ і кількамісячного курсу масажів, чи потому ще операція. Шлях довгий, а хлопець знов на війну рветься... Віталіка поклали в палату до Ігоря з Тернополя, якого ми з Олег Савчук зустріли ще у жовтні, коли їздили в клініку в "розвідку". Ігор - майданівець, був у оточенні Яроша. Йому після поранення на Сході відмовились виймати осколки з голови в Україні. На момент першої зустрічі він був після операції, зі швом через всю голову, ледь переступав по біговій доріжці, ледь говорив самими лише кутиками вуст. На сьогодні ж прогрес очевидний - говорить значно краще, біля нього є його сестра. Так що є компанія нашому Вітальці на період адаптації - бо Ігорю скоро додому", - розповідає волонтер.

"Сашці Стецюку "чашкоподібну" кістку, яка після подвійного травмування не зростається, оперували сьогодні. Все пройшло добре, але на скільки днів затримають потому - скажуть завтра. Що іще з прози? Що нас щедро напакувало медичною гуманітаркою Krakowskie Pogotovie Ratunkowe. Андрій Зань ганяв на своєму новому протезі й по-чоловічому впевнено помагав то все вантажити (сказав, у розвідку з нами піде, і на край світу. Так що міні-партизанський загін в нас точно є))))))). Поки коробки з розчинами, системами і знеболювальним вантажили, гриз черв'ячок, що саме на українському кордоні будуть із цим проблеми. І ми попросили папір, що мовляв, нам дали гуманітарку, ми нічого не поцупили і все те веземо в Луцьк. Щоб таку писульку видати, приїхав з дому сам пан директор... Але, як і передбачалось, на українському боці кордону (бо польський ми пройшли за 10 хвилин) митник Палінкевич Микола Володимирович повважав наш папірець несУрйозним і заходився в кращих традиціях тяжкоконаючого совка читати нам тоном лекцію про шкідливість наркоманії і прокльони матерів на тих людей, які возять через кордон... наркотики", - йдеться у повідомленні.

Наталка каже, гуманітарка його чомусь чимось дратувала: "Він знову і знову захОдився про те, що не ми одні возимо, і що ай-я-яй, треба знати порядок ввозу і оформлення дармового і дареного, якому, як відомо, в зуби не заглядають... Бодай песика, який би сказав "гав" на імовірні наркотики, в них, на жаль, немає. А от експертиза при світлі ліхтарика мала б, вочевидь, виявити наше злочинне угруповання... і взагалі, він не має права говорити з нами про те, що в країні робиться і що в нас війна, бо він "зараз на службі в держави". "А ви знаєте, що таке держава?" - спитав нас пан Палінкевич о пів до другої ночі. І тут Рейкіна спокійним голосом впевненого юриста сказала: "Держава - це організація політичної влади, домінуючої частини населення в соціально-неоднорідному суспільстві". На що Полінкевич раптом відгукнувся як для службовця, який не має права на роботі погано говорити про країну, суперсміливою фразою: "Держава - це інструмент насилля..."! Ми ще трохи прирікались і роздирали даровані коробки в нього на очах... Він нас таки відпустив (в окремий пост можна винести нічний рявкіт про заборону куріння при світлі місяця й слабкого прожектора "Ви що, не бачите?". І що, мовляв, вернулись додому і все можна?). Але то іншим разом...".

"Зате коли приїхали в Луцьк і на одному зі світлофорів через втому і довгу дорогу трошки таки порушили, - ніхто не читав лекцій. По-людськи вказали на помилку, подивились права, приязно попросили бути обачними і з Богом відпустили. А ми по-людськи вибачились.... як-то там у тій пісні співалось? "Да мне неважно, что ты сказал. Да ведь не важно ЧТО, а КАК"! Отакі контрасти. Але біля прози життєвої все одно моститься поезія. Ми застали листопадовий Краків - його розміреність, його ще жовтаве тепло, столики надворі, будинки з таємницями...І новорічне передчуття в торгових центрах. Ми бачили, як поляки святкують День незалежності... ми спілкувались із паном Томашем, істориком, який подарував незабутню екскурсію центром міста на електромобільчику, і якому не треба пояснювати, що таке Волинь...".

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---