Поет з Волині Анатолій Махонюк про книги, життя та вірші на політичне замовлення

Відомий волинський поет і член Спілки письменників України Анатолій Махонюк каже, що в теперішні часи, коли Україна на східному фронті бореться із ворогом, дорослому ще потрібно заслужити право розмовляти з Україною на високих струнах душі. Краще це роблять діти, бо саме на дитячі листи і малюнки чекають там, де життя зі смертю розмовляє тет-а-тет.

А про те, як живеться волинському поету, як йде підготовка до друку чергової збірки віршів Анатолій Махонюк розповів кореспонденту Інформаційного агентства Волинські новини у Всесвітній день поезії.

ЯКІ ДУМКИ, ТАКІ Й СНІДАНКИ

- Як живеться і працюється Вам поету у сільській глибинці?

- Я не став би Овадне називати сільською глибинкою. Як-не-як, а колишній районний центр. Звичайно, відтоді спливло чимало води. Колись чарівне і затишне, охайне і людне воно розгубило свою привабливість. Не з власної волі – наслідки економії перебудови. Тепер старається підвестись на ноги. Намагається загоїти свої пустки та протяги. Через село ходить потяг «Київ-Львів». Тож державницькі новини приходять вчасно. Окрім цього потяга дають знати про своє прибуття гудки електричок. Хто прибуває на навчання до ліцею, хто на Ковель лаштується за покупками, а інші – на Червоноград. То вже своє везуть. Більше можна вторгувати. А дорога таки займає час, а час завше біжить швидше, коли зав’язується розмова з подорожнім. А мова ж одна: про війну і нові субсидії. Мало чим і на нашій домашній кухні відрізняються розмови.

А творча кухня? Які думки, такі й сніданки. Українські вони. І гордість, і смуток, і полинно. Бо не живеться окремо. І обідається не під ковдрою.



- Як Ви оцінюєте літературні процеси, які нині відбуваються в Україні? Чи можна поетів умовно поділити на дві частини: ті, що пишуть про секс та епатаж, і, скажімо, послідовники «Симоненкової поезії»?

- Думаю, що життя – це книжка. І книжка – це життя. А життя має свої періоди. Відповідно і книжка. Поки дитя – потреба колискової. І звичайно достатньо тоді маминого голосу. Поки дитина – бабусиного читання вечірньої казки. (Дай Боже, аби цей голос був якомога довше з нами). Як зав’язь скидає квіт, та і ми виростаємо зі свого вбрання. Тоді вже - інші книжки. І якщо відштовхуватися від слова, яке є в другому рядку запитання, то окрім маминих грудей є дівочі.

Це - природно. Бо дорослішаємо – дорослішає потреба пізнання. І книжки дорослішають. І життя виходить за межі обкладинки. І не десь хтось в якомусь царстві чи королівств, а саме ти і ось тут. І хто на якому розвитку власного фізіологічного поступу зупиниться, хто на яку духовну основу обіпреться в житті, таку літературу він окреслить для себе. Вірніше, продовжить читати.

А в житті людно, як і жанрово в літературі.

Не ділив би поетів та письменників. Українська література - неоднозначна. І цим вона цікава. І сивочоле наше слово, і молоде.

Я не тільки про вік авторів. А час відсіє. Читач сам відбере словами якого автора освідчуватись, яких пісень співати за святковим столом. Почуттями якої книжки тужити. Є борщ і є хліб. Є кава і чай. Є тістечко і пиріжок.



НА ДИТЯЧІ ЛИСТИ І МАЛЮНКИ ЧЕКАЮТЬ ТАМ, ДЕ ЖИТТЯ ЗІ СМЕРТЮ РОЗМОВЛЯЄ ТЕТ-А-ТЕТ

- Кого б ще порадили читати волинянам? Кого з українських літераторів Ви вважаєте хорошими поетами?

- Волинянам раджу читати наших, волинських авторів. Справді, вони того варті.

Не стану когось заперечувати. Самому хочеться бути гарним поетом.

- А що Ви читати не радили б?

- Те, що не пропагує душі.

- Поетів зачепили події в країні – Майдан, війна з Росією? Як це відображається на Вашій творчості?

- Чи тільки поетів? Чи тільки зачепило? І не лише в творчості. Послухайте малечу, подивіться на їхні малюнки. Чому саме на дитячі листи і малюнки чекають там, де життя зі смертю розмовляє тет-а-тет. Дівчатками і хлопчиками усе сказано. Дорослому ще потрібно заслужити право розмовляти з Україною на високих струнах душі.

Як часто в своїх молитвах ми просили в Бога за Україну? Ви відчули, що іншим став зміст Гімну?

- Написання віршів приносить гроші?

- Не гроші спонукають братися за перо. Віршуєш, бо вже не можеш інакше бути. Але про кошти починаєш думати, коли є збірка і хочеш її видати. Телефонуєш до видавництва і боїшся почути ту суму, яку від тебе запросять. Повірте, це вже не за тисячу, а за десяток тисяч. Добре, коли пройдеш конкурс і обласна рада виділить суму на видання. А умова така, що шістдесят відсотків від тиражу рада бере собі, щоби поповнити фонди бібліотек. Допустимо, що 500 примірників. Рахуйте самі. Скільки там? Двісті? Множте на 10-15. Отакий прибуток.

І зовсім порожньо, якщо збірка видана за твій кошт. Вже проходив таке.

Але праця повинна оцінюватися. І Шевченківська премія має грошову винагороду. Але не за любов до Вітчизни, а за інше. Він майстерніше вболіває...

Єдине, що має лякати, це коли письменника годують можновладці зі свого столу.

Все-таки так закінчу: з інших причин відточив олівця. Аби бути. І чутись. Аксіома для мене.

- А чи написали б текст на політичне замовлення?

- Міг би. Чи став би?.. Інше питання.

- Ви пишете і вірші, і дитячі твори. Що писати легше і цікавіше?

- Все легко і цікаво. Якщо пишеться. Буває творче міжсезоння. Якщо тобі важко і нецікаво, то чому цим займаєшся? Складніше з дитячими творами. Але тут інша причина. До книжечки для маленького читача долучається ще один автор – художник. А його, ой, як складно відшукати.

- Чи маєте внутрішнього цензора?

- Є притча ось така. Пекло. Поряд письменник і злочинець. Бог через певний час вибачає злодія. Письменник висловлює своє невдоволення: “Як це так, я лише написав книжку, а злочинець зло завдав людям”. Всевишній відповів: “Ті люди, яким було завдано болю злочинцем, вже в моїх оселях. Я їх втішив. Через це вибачаю злочинцю. А твою книжку ще читають”. Пам’ятаю про це.

- Над чим зараз працюєте?

- Більше двох років є написана збірка верлібрів. Не можу впорядкувати. Не вдається догодити самому собі.

Художник працює. Чекаю, коли проілюструє вірші для малечі.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---