«Після кожного бойового виходу проводимо «роботу над помилками», – головний сержант з волинської бригади

Попри те, що Олександр значно молодший від багатьох побратимів, з якими проходить службу в окремій механізованій бригаді імені князя Романа Великого, через особисті морально-ділові риси, надзвичайне почуття гумору, а також здатність легко налагоджувати контакт він вже давно завоював їхню довіру. А командування оцінило це – Олександр обійняв посаду головного сержанта роти.

Приміряти український військовий однострій Олександр мріяв ще з часів навчання в медичному коледжі. Але бабця, яка самостійно ростила онука, постійно відмовляла його, пишуть на сторінці бригади у Фейсбуці.

Здобувши освіту фельдшера, хлопець деякий час працював у реанімації одного з медичних закладів Вінниці, а згодом усе ж таки вирішив здійснити свою мрію – одягти піксель. В лавах Князівських воїнів він проходить службу вже майже чотири роки.

Торік в ніч з 23 на 24 лютого Олександр перебував на посту на полігоні, де бригада завершувала злагодження. Тому про те, що Росія пішла великою війною на Україну, дізнався одним з перших.

«Я тоді забіг в намет і голосно повідомив, що російські війська наступають по всьому фронту. Мене вразила реакція побратимів: жодної паніки, жодної затримки – бригада зібралася, за лічені години полігон спорожнів. Всі давно розуміли, що країна-агресорка рано чи пізно розпочне велике вторгнення, тому морально були готові до такого», – пригадує боєць.

Ділиться, що не по собі, коли йдеш у бій, лише на початку, потім страх минає – лишається лише робота, яку потрібно зробити.

Читати ще: «Не було шматка черепа, мозок пульсував», – нацгвардієць з Волині про досвід порятунку людського життя

Олександр мав поранення. Це сталося під час звільнення села неподалік Куп’янська.

«Ми мали зайти і вибити з позиції ворога. Я тоді йшов у голові, оскільки виконував обов'язки командира взводу. Але почався потужний обстріл – росіяни гатили з арти та з танчиків. Мені тоді не пощастило – спіймав кілька осколків. Лікувався пів року – лікарі зробили мені пластику вуха, замінили кришталик в правому оці, робили операцію на зіниці, потім були ускладнення з сітківкою. Зараз бачу правим оком на 40 відсотків, але це не заважає мені воювати», – ділиться воїн.

Нещодавно Олександр з побратимами повернувся з чергового бойового виходу. Цього разу вони штурмували ворожу позицію, де, за інформацією, перебувало десять окупантів. Штурмову групу вів молодий сержант.

«Вже в ході справи з’ясувалося, що противника там було близько двадцяти осіб, підійшли їхні резерви, – розповідає воїн. – Але попри такий неприємний сюрприз, вихід був вдалим – бій тривав близько 10 годин, хлопці були виснажені, але позицію зачистили».

Того дня якоїсь миті Олександр опинився на межі життя і смерті – поблизу нього розірвалася міна. Удар був такої сили, що пошкодив кевларовий шолом.

«Я хлопців тоді лише попросив подивитися, чи ціла шкіра і кістка черепа – на струс чи забій вирішив уваги не звертати. Якби ситуація була серйозна, «відкотився» б у тил. Бо в мене є на кого покластися: під час підготовки до штурму ми обов’язково обговорюємо, хто зможе замінити командира, якщо…» – провадить військовий.

Нещодавно, після навчання в Данії, Олександра призначили на нинішню посаду – головним сержантом роти.

Читати ще: «Прагну помститися за племінника та товариша, які загинули під Куп’янськом», – штурмовик бригади «Лють» з Волині

Після кожного бойового виходу він обговорює хід бою та його результати, тобто проводить аналіз дій.

«Щоразу, коли ти виходиш на зачистку, переживаєш з приводу того, що, можливо, не володієш інформацією в повному обсязі. Завжди є сумніви, адже ти відповідаєш за життя кожного підлеглого. І вже після повернення ми обов’язково проводимо «роботу над помилками»: обговорюємо, що зробили правильно, а в якому випадку можна було вчинити інакше. Це, по-перше, допомагає зорієнтуватися в непередбачуваній ситуації у майбутньому, а по-друге, є таким собі тімбілдінгом», – пояснює молодий командир.

Велику роль Олександр відводить і своїй посаді. Вважає, що головний сержант – це поєднувальна ланка між командиром підрозділу та особовим складом.

«Ти маєш навчити хлопців усього, що вмієш сам. Окрім того, мусиш бачити, чути і відчувати своїх людей. Я звертаю увагу на настрій своїх бійців, аби з’ясовувати, чи немає в них особистих проблем. Намагаюся зробити так, щоб в голові бійця не було зайвих думок, що заважали б йому виконувати завдання. Інакше він не те, що не воїн, в бою він – баласт для побратимів… Я зміг завоювати довіру, тому можу сказати: хлопці, оці зайві думки залиште тут. Поміркуєте, коли повернетеся. Якщо ви не можете зараз виконувати свою роботу, просто підійдіть, скажіть про це. Ми розв’яжемо питання разом», – каже головний сержант.

Олександр не чекає на перемогу, він її здобуває. І завершувати кар’єру військового після того, як звільнимо українські землі, не планує.

«Можливо, в майбутньому я захочу отримати офіцерські погони та будувати новітнє українське військо за стандартами НАТО. Я маю про що розповісти майбутнім поколінням, є чим поділитися», – посміхається князівський воїн.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---