Олег Скрипка: «Луцьк – джазово активне місто. Певно, це такий вузький мистецький менталітет…»

Олег Скрипка 19 травня привіз до Луцька нову програму – джаз-кабаре. Лучани мали можливість оцінити концерт, «наскрізь пронизаний струмом шаленого драйву, що розташувався на перехресті ретро-джазу, української ліричної пісні, французького шансону та класичного рок-н-ролу у супроводі джаз-оркестру «Забава», створеного Олегом Скрипкою». А перед концертом поспілкуватися з артистом мали можливість глядачі Інтернет-телебачення «Волинських новин».
- Лучани – не перші, хто слухатиме вашу нову програму «Джаз-кабаре»?
- Фактично Луцьк можна вважати першим містом. Запущений проект був місяць тому у Києві, а це - перша виїзна сесія. Я не планував навесні їхати із туром, адже у мене готується до виходу у світ новий альбом, зараз випущений максі-сингл із шістьома піснями. Я думав восени презентувати альбом і тоді вже їхати із туром.
Але Луцьк виявив «джазову активність». Виявляється, у Луцьку дуже популярний джаз, є багато джазових фестивалів. Чи то це породжено близькістю до Польщі чи це просто такий вузький естетський менталітет… Мене запросили, і я із задоволенням погодився на цей експеримент.
- Як публіка реагувала на нові пісні, новий ваш образ?
- Публіка мусить дивуватися на концерті. Це моя робота – дивувати людей. Таке відбулося в Києві: я відчув на перших концертах, що люди були перелякані. Вони, можливо, не чекали від мене такого формату, і тим паче джаз-кабаре у Києві ніколи не було. Це нова фішка для Києва.
Але у Києві десь на третьому концерті я відкрив для себе таку штуку: коли в одну місці ти граєш декілька концертів, то «пригодовуєш» публіку. І я помітив, що публіка звикає до нового звучання… Ну або їм розказали як потрібно реагувати.
Я співаю пісню 40-вих років «Параска» і вони такі «А..! «Параска»!». Тому на останніх трьох концертах була така атмосфера що треба.
Якщо це джаз-кабаре, то публіка сидить, стоїть чи танцює?
У Луцьку публіка буде сидіти, бо це - кіноконцертна зала. А в Києві це зазвичай три зони – VIP зона, де сидять на диванчиках, зона за столиками і зона для танців. Остання розміщується біля барної стійки, - можна танцювати просто із келихом.
Ось така демократична обстановка, яка чимось схожа на ту, що панувала в Парижі у 30-40-вих роках. Бо насправді ми вже сприймаємо джаз-кабаре як щось що супердороге і супервишукане. Але насправді це починалося у руслі демократичному. Публіка середнього класу ходила у джаз-кабаре. Музиканти співали про життя людей, про трагічне кохання. І лише потім це стало супермодним. Французам притаманна така річ, - вони зі всього роблять шик. Вони вміють це робити.
Коли я був у Франції, то зрозумів, що їхня музика та живопис – це вуличка культура. Але потім відбувається зміна, і народ дає цьому аристократичний лоск.
- Колись стаття про вас називалася «человек, который не смострит телевізора». Ви і досі не дивитеся телебачення? Наперед згідна із вами, що дивитися там нічого...

- Я признаюся, що телевізор не дивлюся давно, але ще якось новини читав в інтернеті. Але я зараз починаю відключатися і від інтернету, і від новин. Там немає нічого нового. Інколи дуже складно відфільтрувати інформацію, яку подають із екрану. Приміром, коли Мєдвєдєв приїхав до Києва, я й так знав, що він приїхав, - вулиці перекрили і скрізь були пробки.
Я не дивився телевізор, ще коли був школярем і студентом. Це був Радянський Союз і ми знали, що те, що лунає із телевізора – це брехня. Потім я поїхав до Франції. Виявилося, що французи дуже політично заангажована нація. І я цим заразився, пробрався цим духом. Там вірять, що народ може змінити «курс» держави.
Потім я приїхав назад. Була Помаранчева революція, піднесення, зараз – розчарування. З іншого боку, я вважаю, «місце» мого існування – це культура, тут треба зосередитися. Тому я економлю свою увагу і свої сили для культури.
- Ви народилися в Таджикистані. А мову знаєте? Ніколи не було ідеї створити окремий альбом в жанрі таджицької музики?
- Я дуже давно поїхав із Таджикистану. Не знаю, як зараз, але тоді таджики і слов’яни майже не спілкувалися. Таджицьку музику я чув знаю, вона чимось схожа на індійську, але я її не настільки знаю, щоб відтворювати.
Але перша музика, яку я чув, була таджицькою. Вона скрізь там звучить, вони дуже музична нація. До речі, мій кліп «День народження» він виглядає як індійський, а насправді музика більше схожа на таджицьку, цього мелосу там більше.
- Чи можете ви сказати, що вам в якомусь місті легше виступати, а в якомусь - важче?
- Є різний темперамент публіки. Наприклад на східній Україні люди швидше починають танцювати на концертах, ніж на західній. Це не значить, що західній Україні музика не подобається. Просто це такі люди.
Луцьк, Волинь – приємне виключення. У мене є теорія такої собі «дуги»: якщо взяти карту Європи, то естонці, фіни, західна Україна, молдавани і румуни трішки загальмовані емоційно. А Волинь випадає із цього списку. Мабуть, військо якесь пройшлося ;). Волиняни жваві і драйвові.
У музикантів є такий вислів: «танцював так, що аж піджак загортався». Це означає, що музикант має викластися так, щоб «розтанцювати» народ.
- Вам важко організовувати фестиваль «Країна мрій»? Є якесь сприяння зі сторони влади?
- Від влади ми отримали підтримку лише один раз. В цьому році я традиційно подав листа до Міністерства культури, а відповіді поки що немає. Якщо буде допомога, то буде суперово, але поки що мовчать. Вони не кажуть ні, але в останній момент виправдовуються, кажуть, «ви так пізно прийшли...»
Організовувати не важко. Є зацікавленість, люди дуже люблять етнічну музику. Але немає державної підтримки. Це печально. Це печально, що немає підтримки спонсорів, які мають підтримувати подібні заходи. Це говорить про культурну недовершеність нашого суспільства. Спонсор – це ніби лакмусовий папірець, який показує те, що є важливим і цікавим для суспільства. А вони інвестують в «Євро бачення», в естраду, в футбол. Гроші суспільства не інвестуються в культуру. Немає пантеону правильних цінностей.
Люди із істерією носяться з «Євро баченням», вкладають туди величезні кошти. А для іміджу країни це не дає нічого.
Щодо «Країни мрій», то поки що ми стабільно працюємо із фірмою «Кока-кола». Я навіть думаю, що це не бажання їх центрального офісу, а бажання людей, які працюють в Україні. Щодо інших… Ти подаєш купу паперів, а відповідей немає. Іноді починає здаватися, що те, що ти робиш, нікому не потрібно. А потім ти бачиш шалену кількість публіки, а спонсорів і державу це чомусь не цікавить. Це парадокс. Тут закладений розрив із реальним життям суспільства і офіціозом, який у нас існує. Тут і заритий «песик».
- Кого ви можете назвати своїм щирим другом у шоу-бізнесі?
- Баян. Мій щирий друг. Мій старий товариш. Я вже багато років із ним не розстаюся. Цей баян мені купив тато, коли я пішов до музичної школи. І потім через мої руки пройшло дуже багато баянів, усі вони розвалюватися, а цей, перший ще досі зі мною. Баян фірми «Мелодія».
Я ще таку штуку скажу, - я приїхав до Франції, грав там концерти. І ми там познайомилися із популярними музикантами. Вони запропонували зіграти на вулиці. В них на вулиці чудові музиканти грають. Є навіть цілі райони, де можна побачити «шоу-бізнес на вулиці».
Я як вийшов зі своїм баяном в Парижі – так на вулиці і грав два місяці. Додому я приїхав на автомобілі «Вольво» - я собі на автомобіль награв. Там можна на цьому заробити серйозні гроші, якщо ти хороший музикант. Неоподатковані гроші, готівкою.
Якщо чесно, якщо ми кажемо про шоу-бізнес, то я його нормально не сприймаю. Відбулася підміна: була естрада, французький шансон, група «АBBA», рання Софія Ротару і Пугочова. А потім підмінили пісню. У нас була красива пісня про кохання, про страждання, а потім підсунули цю мильну бульбашку. Сьогодні на естраді люди дуже фахово створюють мильні бульбашки. Фахівці із створення бульбашок ;) Я не фанат мильних бульбашок, я не їх споживач. Я люблю, щоб пісня була із красивою мелодією. Я хочу плакати від пісні. Чи можна включити канал телебачення і плакати від пісні? Я пам’ятаю, як був дитиною і плакав від виконання Моцарта і Баха. Я пам’ятаю ту Анну Герман і вона співала «Один лиш раз сады цветут» і я теж плакав, бо думав, яка важка доля в цієї тьоті. А сьогодні: я слухав Могилевську, але я не можу плакати.
Тому поза зоною шоу-бізнесу в мене є друзі і люди, яких я поважаю. Це музиканти, кобзарі, альтернативщики, рокери, джазовики. Але знову ж таки це парадокс:це не є люди, які є культурним авангардом нашого суспільства.
- Ви активний помічник молодих музикантів Хто ваша остання «творча дитина»? Чи не збираєтеся організувати ще один фестиваль на кшталт «Тараса Бульби»?
- Я прийшов до висновку, що для того, щоб змінити ситуацію якимось чином, не варто просто продюсувати колектив. Продюсуючи молодий колектив, ти істотно не зміниш ситуацію, яка склалася на сьогоднішній день. Продюсувати чергову «бульбашку», щоб заробити грошей – це не та мета, заради якої варто жити на землі. Якщо ти створюєш колектив, який цікавий, але не в змозі пробитися, бо суспільство його не сприймає, - це як битися головою об стіну.
Тому треба створювати культурний простір. Найпростіше його створити на базі якогось фестивалю. Тому сім років тому я започаткував «Країну мрій», тоді – «Рок-січ», тоді «Українські вечорниці», серію дискотек «Етно-диско», і ось зараз – джаз-кабаре.
Поки що це сольний проект. Може й вдасться зробити таке собі «пересувне кабаре», як це зараз популярно у Франції. До нього запрошуються різні артисти, публіка ходить, програма постійно змінюється. Це музичний театр-кабаре. На базі театру-кабаре американці потім створили мюзикл. Приміром, така виконавиця як Едіт Піаф теж вийшла із кабаре. Це була база, завдяки якій народилася гарна естрадна пісня.
- Наскільки реально написати для вас пісню?
- Нереально взагалі. Я виконую пісні, які я сам пишу. Я не є естрадним виконавцем, який користується послугами людей, щоб ті писали йому пісні.
Я ще співаю кавери, це старі пісні. Мені цікаво стару пісню істотно змінити і подати по-новому. Я розумію, що багато людей хочуть реалізуватися, щоб відомі люди співали їхні пісні, але це не до мене.
- Якби вас попросили скласти десятку найпотужніших українських виконавців, хто б туди увійшов?
- Для мене один із найкращих музикантів в Україні – це акордеоніст Олег Микитюк. Він розкішний музикант. Люди можуть почути цього музиканта, але не зможуть достойно оцінити його музику, бо це моя власна, приватна точка зору.
А якщо ви хочете, щоб я сказав «Бумбокс» чи ще щось там…Це так, але це шоу-бізнес – це кількість ротацій, ефірів, записів в студії… Це індустрія. Найпотужніші музиканти спираються на що? На те, скільки разів ми когось побачимо в телевізорі? Прийдіть на «Країну мрій» і там ви побачите велику кількість потужних музикантів.
- Володієте баяном. А як же «фірмовий» інструмент – скрипка? Граєте хоч на ній трішки?
- Не граю. Масло масляне, але із самого початку скрипка видалася не стильною ;). Я щось спробував пограти на скрипці, але в мене такий характер, я люблю, щоб легко все давалося. Я першого разу спробував – не вийшло, другого разу теж - і тоді я зрозумів, що на скрипці треба сім років пілікати, щоб дві ноти чистих видобути. Я зрозумів, що це не для мене.
- Чи бували у вас конфлікти у естрадному середовищі?
- Не було Я не маю до естрадного середовища сильного дотику. Ми можемо бачитися на концертах у форматі «Привіт-привіт. Пока-пока». Але конфліктів не буває. Буває хтось п’яний зайшов не в свою гримерку, чи хто буде перед ким виступати. Якщо Козловський виступає хед-лайнером, а ми в нього на розігріві, то це не страшно.
- Після «Танців із зірками» на 1+1 вас не видно на подібних проектах, хоча переконана, що для подібних шоу ви нарозхват. Може ви у чомусь розчарувалися після «Танців…»
- Я шкодую, що приймав участь у цьому проекті. Тому зараз всі такі схожі пропозиції відсікаю. Ми вже говорили, що я не дуже довіряю телевізору. А на це шоу я «повівся». Я танцювати дуже люблю, і вмію танцювати. Ще я повівся, що це британське шоу, закладена якість, живий оркестр. В мене була дуже гарна партнерка, але мені це не сподобалося через непрозорі голосування і схеми. Залишився негативний осад після проекту.
- Ваше захоплення джазом, а перед тим нерокові альбоми, - це свідчення того, що ви дорослішаєте, чи підтвердження думки, що рок – річ не комерційна?
- Якщо порівнювати джаз і рок, то рок більш комерційний, він більше продається. І «ВВ» запрошують дуже багато. Просто людина завжди хоче чогось іншого. Рок-естетики в мене було достатньо: я й набігався і накричався на сцені. А в джазі можуть бути вишукані тонкі спокійні інтонації, яких ти не досягнеш в рок-музиці.
Рок музика – це музика гучних нот і гучних барабанів. А у джазі можуть бути оксамитові переливи. Мабуть, захотілося спокою і якихось нюансів. А може бути, що рок музика – це музика змін, а зараз не треба змінювати суспільство, треба його вдосконалювати. Джаз може це зробити. «Вдаримо джазом по бездоріжжю». ;)
- «Громадянин», «Сім’янин», «Митець». Розставте ці поняття для себе, починаючи із найважливішого.
- Гарне питання. Чисто українська штучка – «Сім’янин». Українці – інтроверти і наш внутрішній світ і наше оточення для нас дуже важливі. Потім «Митець» і «Громадянин».
- Ви озвучували Карлсона у мультфільмі. Чи сподобався вам цей досвід і чи не бажаєте ще взяти участь у подібних проектах?
- Дуже сподобався цей досвід, складна робота, признаюся. Але дуже цікава робота. Тим паче, що я фанат того ще радянського Карлсона. Робити українську версію було цікаво. Я сподівався, що мене запросять до роботи над ще якимось українським мультиком. Також було б цікаво озвучувати фільми, а не лише мультфільми.
- А ось вам несподівана пропозиція: зробити волинських фестиваль, мавки, русалки, на Світязі, поліський колорит. До речі були на Шацьких озерах?
- Ні, на Шацьких озерах не був. Дуже гарна ідея купальського фестивалю. Хай той, хто це запропонував, лишить адресу електронної пошти, я вишлю йому бюджет такого фестивалю. Щоб зробити справді гарний фестиваль потрібно 100 тисяч доларів на два дні.
- Приємно, що ви традиційний гість у Луцьку. Які луцькі заклади обираєте, аби «повідриватися»?
Я дуже полюбляю баранину. Сьогодні ми обідали у ресторані «Бамбарбія» - зробимо невеличку рекламу. Я люблю баранину на кісточці – це мої таджицькі замашки.
- «На вечорах на хуторі…» ми знімалися разом із Кіркоровим. Він справді такий вередливий чи прикидається?
- Кіркоров набагато більше вередливий в житті, ніж здається. Там була така штука: всі люди зайняті, часу мало. Знімали у величезному павільйоні на кіностудії імені Довженка. І всі працюють. І от все стало.
Виявилося – усе через Кіркорова. У нього був костюм із пір’ячком. Костюм Юдашкін зробив. Одне пір’ячко зламалося і його не могли ніяк скотчем приклеїти. І вся студія стояла і чекала. Він сказав, що у такому вигляді не може виступати. От такі штучки.
- Що побажаєте волинянам?
- Більше гарної музики, більше почуттів, розкішної весни. Приходьте на мої концерти і слухайте українську музику. Українським музикантам це потрібно.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---