Новий рік на Сході очима юного бійця з Волині
Йому ще немає навіть 20. Він - із Волині. Але наразі не на Волині. Минулий Новий рік святкував на Майдані в Києві. 5 поверх профспілок торік, і база ДУКу, що неподалік селища Піски у Донецькій області, цьогоріч, - особливої різниці, каже, немає, - от тільки ситуація в країні інша.
Познайомилися із бійцем Добровольчого Укрїнського Корпусу, нашим краянином, назвемо його, скажімо, Андрієм (ім'я змінене - ред.), на початку цієї зими під час перебування на Сході.
Він не схожий на «гарячих», необачних відчайдухів, яким хочеться погратися у війну, котрі з нерозбірливістю кидаються у небезпеку та тішаться тому, що доводиться ходити по краю.
Виважений, юний волинянин, який просто робить свою роботу. Знаходиться в тому місці, де, здається, має бути. Це місце для Андрія сьогодні - база, де гуртуються бійці ДУКу.
Про Новий рік, який ніколи для нього не був особливим святом, а лиш слугував приводом зібратися разом з друзями та рідними, Андрій розповів у коментарі Інформаційному агентству Волинські Новини.
«Зараз це один з приводів зібратися, так би мовити, бойовою сім’єю», - усміхається хлопець.
Про плани, організацію свята, з його слів, говорити важко. Мовляв, у будь-який момент можуть «підірвати» на завдання. Проте ця ніч саме для нього обійшлася без бойових виїздів.
«Та й не дуже ми готувалися святкувати, за декілька годин доробили мінімальний ремонт на поверсі, прибралися, зорієнтувалися, чого не вистачає, поїхали - докупили, та й усе. А от до Різдва ще дожити треба», - розповідає він.
«Багато кому просто немає, куди їхати. От, як хлопцям, які з міст, що непідконтрольні українським військам, чи ті, щодо яких відкрили кримінальні справи за участь у революційних подіях та АТО. Побратимів же, які тут з нами, але родом з інших країн, у них на батьківщинах звинувачують у найманстві… Їм теж немає як їхати.
Та й усі прекрасно розуміють, що потрібно залишатися тут, навіть сама наша присутність стримує поширення цієї зарази», - стверджує Андрій.
Щодо бійцівської кухні, то, каже, до умов адаптувалися усі: звичну газову плиту замінили на пічку, а олів’є - на салат з пекінської капусти та кукурудзи.
Всю новорічну ніч хлопці були готові до «сюрпризів». Нагадаємо, з 31 на 1 поблизу Донецького аеропорту у селищі Піски бойовики обстрілювали українські позиції, по рації «вітаючи» українців зі святом.
Повідомляється, що батальйони "Січ", "Карпатська січ", "Дніпро-1", Добровольчий український корпус "Правий Сектор", батальйон ОУН та 93 бригада ЗСУ прийняли бій і змушені були відповідати на вогонь з боку проросійських сепаратистів, які активізувались та вели обстріл українських позицій, починаючи з 23:00.
Відео бою розмістило у мережі "Радіо Свобода".
«Небезпека очікувалася в цю ніч, як і в кожні попередні і наступні. На передову підтримати бойовиків поїхав і Провідник, а з такими лідерами - хоч куди», - переконує Андрій.
Каже, якщо загадувати бажання, то - повної перемоги: як над зовнішнім, так і внутрішнім ворогом.
Якщо ж звертатися до українського народу, то, особливо, до тієї байдужої ланки населення, яка «спокійно вчиться, ходить на роботу, їздить за кордон на заробітки, тусить в клубах та по курортах, у той час, коли триває повномасштабна війна практично у них вдома».
«Інколи дійсно приходить думка, щоб війна дійшла й туди… - аби з’явилося розуміння, що насправді відбувається навколо», - розмірковує Андрій.
Так, у ньому присутній ще юнацький максималізм, який у відповідь на події в країні кричить про всесвітню несправедливість, але попри це його дії спокійні та зважені. Утім слова, які б при можливості хлопець міг донести, скажімо, президенту, оптимізмом не відрізняються.
«Нехай би він сам пережив усі моменти так званого АТО, щоб смерть здавалася найлегшим рішенням…», - зазначає Андрій.
«..За усе те, що він, його прибічники та попередники зробили з Україною, за усі смерті та каліцтва…, - прикро говорить боєць, але, окрім того, додає: - якби таки дали слово у новорічнну ніч, вшанував би усіх героїв, які поклали життя в боротьбі за українську націю… А рідним подякував за терпіння, підтримку, допомогу. Батькам - за виховання, та за знання, які мені передали…», - продовжує юнак.
…Час, з його слів, на війні досить специфічний. І побут - вже начий, адаптований до іншого життя.
«Між виїздами, якщо нічого не робити, все тягнеться дуже повільно. Постійно чимось займаєшся: усякі дрібниці, ремонт транспорту чи чистка зброї, - головне, не сидіти без діла», - говорить волинянин.
А наостанок, ніби повернувшись з далекого виміру, додає: якщо буду живий та не за ґратами, обов’язково поїду на Світязь..
Підготувала Альона ТРОХИМЧУК
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу
Познайомилися із бійцем Добровольчого Укрїнського Корпусу, нашим краянином, назвемо його, скажімо, Андрієм (ім'я змінене - ред.), на початку цієї зими під час перебування на Сході.
Він не схожий на «гарячих», необачних відчайдухів, яким хочеться погратися у війну, котрі з нерозбірливістю кидаються у небезпеку та тішаться тому, що доводиться ходити по краю.
Виважений, юний волинянин, який просто робить свою роботу. Знаходиться в тому місці, де, здається, має бути. Це місце для Андрія сьогодні - база, де гуртуються бійці ДУКу.
Про Новий рік, який ніколи для нього не був особливим святом, а лиш слугував приводом зібратися разом з друзями та рідними, Андрій розповів у коментарі Інформаційному агентству Волинські Новини.
«Зараз це один з приводів зібратися, так би мовити, бойовою сім’єю», - усміхається хлопець.
Про плани, організацію свята, з його слів, говорити важко. Мовляв, у будь-який момент можуть «підірвати» на завдання. Проте ця ніч саме для нього обійшлася без бойових виїздів.
«Та й не дуже ми готувалися святкувати, за декілька годин доробили мінімальний ремонт на поверсі, прибралися, зорієнтувалися, чого не вистачає, поїхали - докупили, та й усе. А от до Різдва ще дожити треба», - розповідає він.
«Багато кому просто немає, куди їхати. От, як хлопцям, які з міст, що непідконтрольні українським військам, чи ті, щодо яких відкрили кримінальні справи за участь у революційних подіях та АТО. Побратимів же, які тут з нами, але родом з інших країн, у них на батьківщинах звинувачують у найманстві… Їм теж немає як їхати.
Та й усі прекрасно розуміють, що потрібно залишатися тут, навіть сама наша присутність стримує поширення цієї зарази», - стверджує Андрій.
Щодо бійцівської кухні, то, каже, до умов адаптувалися усі: звичну газову плиту замінили на пічку, а олів’є - на салат з пекінської капусти та кукурудзи.
Всю новорічну ніч хлопці були готові до «сюрпризів». Нагадаємо, з 31 на 1 поблизу Донецького аеропорту у селищі Піски бойовики обстрілювали українські позиції, по рації «вітаючи» українців зі святом.
Повідомляється, що батальйони "Січ", "Карпатська січ", "Дніпро-1", Добровольчий український корпус "Правий Сектор", батальйон ОУН та 93 бригада ЗСУ прийняли бій і змушені були відповідати на вогонь з боку проросійських сепаратистів, які активізувались та вели обстріл українських позицій, починаючи з 23:00.
Відео бою розмістило у мережі "Радіо Свобода".
«Небезпека очікувалася в цю ніч, як і в кожні попередні і наступні. На передову підтримати бойовиків поїхав і Провідник, а з такими лідерами - хоч куди», - переконує Андрій.
Каже, якщо загадувати бажання, то - повної перемоги: як над зовнішнім, так і внутрішнім ворогом.
Якщо ж звертатися до українського народу, то, особливо, до тієї байдужої ланки населення, яка «спокійно вчиться, ходить на роботу, їздить за кордон на заробітки, тусить в клубах та по курортах, у той час, коли триває повномасштабна війна практично у них вдома».
«Інколи дійсно приходить думка, щоб війна дійшла й туди… - аби з’явилося розуміння, що насправді відбувається навколо», - розмірковує Андрій.
Так, у ньому присутній ще юнацький максималізм, який у відповідь на події в країні кричить про всесвітню несправедливість, але попри це його дії спокійні та зважені. Утім слова, які б при можливості хлопець міг донести, скажімо, президенту, оптимізмом не відрізняються.
«Нехай би він сам пережив усі моменти так званого АТО, щоб смерть здавалася найлегшим рішенням…», - зазначає Андрій.
«..За усе те, що він, його прибічники та попередники зробили з Україною, за усі смерті та каліцтва…, - прикро говорить боєць, але, окрім того, додає: - якби таки дали слово у новорічнну ніч, вшанував би усіх героїв, які поклали життя в боротьбі за українську націю… А рідним подякував за терпіння, підтримку, допомогу. Батькам - за виховання, та за знання, які мені передали…», - продовжує юнак.
…Час, з його слів, на війні досить специфічний. І побут - вже начий, адаптований до іншого життя.
«Між виїздами, якщо нічого не робити, все тягнеться дуже повільно. Постійно чимось займаєшся: усякі дрібниці, ремонт транспорту чи чистка зброї, - головне, не сидіти без діла», - говорить волинянин.
А наостанок, ніби повернувшись з далекого виміру, додає: якщо буду живий та не за ґратами, обов’язково поїду на Світязь..
Підготувала Альона ТРОХИМЧУК
Знайшли помилку? Виділіть текст і натисніть
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу
