«Не треба повторювати, як усе погано», - майданівець з Волині

Активіст Євромайдану Павло Марчук із села Дерно Ківерцівського району. Він із тих людей, які більше працюють, ніж говорять. Не розповідає про свої плани завчасно — спочатку зробить. Так вчинив і тоді, коли поїхав на Майдан до Києва: мама дізналася, де її син, коли його поранили 20 лютого на Інститутській, - інформує «Волинь-нова».

Нагадаємо, Павло отримав 2 кульових поранення в плече і руку під час подій на Майдані.

Хлопець півроку лікувався в Америці, а нині повертається до буденних справ, шукає роботу. Каже, що зі здоров'ям усе гаразд, нічого не турбує. Відчуває себе зараз так, «як і всі українці».

—Павле, що відкрив для себе за півроку лікування за океаном?

— Побачив іншу цивілізацію. Відразу помітно, що в Штатах діє закон. Будівництво, прокладання доріг — всюди порядок і ретельний розрахунок. Не так, як у нас: можна звести дім, де і як хочеш, чи автошляхи абияк мостити. Хоча я не ідеалізую Америку, там теж трапляються крадіжки й корупція.

Українці, котрі виїхали туди десятиліття чи два тому, запитували: «А чи їздять у вас «Жигулі» й «Запорожці»? У супермаркеті хотіли показати мені, як працює банкомат. Пам'ятають батьківщину такою, якою вона була, коли емігрували. Цікаво, що сказали б, якби побачили «царські» села під Луцьком або іномарки в місті. Бо в США я менше помічав такі розкоші.

— Хто був поруч із тобою на Майдані і після нього?

— Передусім хочу згадати волонтерку Наталю Соколову-Попову і хлопців із сотні самооборони «Волинська Січ» Павла Данильчука, Сашка Гуча та героїв Небесної сотні Сашка Капіноса й Сашка Храпаченка. Ціную їх, бо набагато більше важить піднятися з дивана і почати щось робити замість того, щоб лишень вести фейсбук-війни.— Як змінилося життя після Революції гідності?

— Все, що відбулося, видається мені закономірним, тому не розділяю життя на «до» і «після». Хіба почали запрошувати виступити перед учнями в школах. Це нелегкі розмови — діти тонко відчувають, що їм говориш. Зауважую, що люди зосереджуються лише на негативі. Це зрозуміло: війна, горе, спад економіки. Але не треба повторювати, як усе погано.

— Що тебе востаннє приємно здивувало?

— Давно слідкую за роботою Громадського телебачення. Тішуся, що вільна журналістика розвивається і на Волині. Але для зміни ситуації в країні необхідно, аби в кожній хаті був інтернет. Бо правдива інформація — як ковток води чи похід до церкви.

Позитивним є і запровадження біометричних паспортів. Люди матимуть більше можливостей побувати за кордоном, побачити, як там живуть. Тоді не будуть такими зашкарублими і не казатимуть, що не треба жодних змін, хай усе залишається, як є.

Тепер багато розмов і про реформи. Подивимося, що з того вийде. А якщо влада не впорається, то активісти Майдану допоможуть.

— Чи вважаєш себе героєм?

— На зіркову хворобу не страждаю. Але сказане й зроблене мною, звичайно, чогось варте. Тож маю право озвучувати й доводити свою позицію, бо виборов її кров'ю.

— А скільки грошей треба для щастя?

— Можна бути щасливим і з порожніми кишенями. Не занепадаю духом, коли не стає грошей. Не в них радість. Ось, приміром, уже багато років ходжу з хлопцями рибалити. Раніше ловили звичайними дерев'яними вудками, а тепер придбали їх за 300 гривень. Та на задоволення від процесу це ніяк не впливає. Щастя для мене — це мати гарний настрій і дивитися вперед, а не озиратися назад.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---