«Насправді живеш їхнім життям»: у Луцьку облаштувалася прийомна родина з 10 дітьми із Запоріжжя
У Луцьку в спеціально збудованому будинку майже рік проживає прийомна родина Моісеєнків із Запорізької області. Їхнє рідне місто Вільнянськ зараз окуповане, а житло зруйноване.
Родина на вихованні має 10 дітей з дитячих будинків та інтернатів Запорізької області. Найменшій дитині 5 років, найстаршому юнаку – 22, розповів Суспільному батько Олександр Моісеєнко.
«Бути кожному і психологом, і вчителем, і мамою, і татом»
Перших прийомних дітей подружжя Моісеєнків взяло у 2014 році. З того часу виховало 17 дітей з Запорізької області, яких брали на виховання з дитячих будинків, інтернатів і притулків.
«За час війни наша сім’я поповнилася дев’ятьма дітками. Тільки за минулий рік до нас зайшло семеро, – говорить мама Ірина. – У кожного з них свої життєві історії – важкі та болючі. Але намагаємося з ними справлятися: бути кожному і психологом, і вчителем, і мамою, і татом».
Читати ще: Єдина патронатна сім'я в Луцьку виховує сестричок з Донеччини
«Можливо, якби відразу звалилося на голову 17 дітей, то було б нереально. Але коли вони приходять...Я їх просто читаю. Я бачу, хто з них що потребує, куди треба звернути увагу», – каже батько Олександр.
«10 сімей його дивилися і ніхто не хотів взяти»
55-річний Олександр та 53-річна Ірина родом із Запоріжжя. У 2010 році сім’я Моісеєнків, яка виховувала двох рідних доньок, втратила третю дитину. Після цього, кажуть, ухвалили рішення взяти у сім’ю прийомних дітей.
«Якось виникла ідея обігріти хоч одного-двоє діток. Але потім так якось вийшло, що їх стало не один і не двоє. Першими дітками, які зайшли до нас в сім’ю, були Вітя і Діма», – каже Ірина Моісеєнко.
Діму, якому на той час було рік і 9 місяців, сім’я взяла в дитячому будинку. Зі слів батька Олександра, хлопчик не розмовляв та не ходив.
Читати ще: На Волині 98% дітей-сиріт охоплені вихованням у сім'ях
«Тяжкий був. Але дружина взяла його на руки, пригорнула і сказала: ми його беремо. Служба здивувалася, бо 10 сімей його дивились, ніхто не хотів взяти. В нього ураження головного мозку, він довго в реанімації був. Його батьки покинули взимку в підвалі».
Олександр Моісеєнко з прийомним сином Дімою.
У 2015 році родина отримала статус дитячого будинку сімейного типу. Головне у вихованні, кажуть Ірина та Олександр, – любов, увага та турбота.
«Намагаємося всім приділити увагу і любов, – говорить Ірина. – В мене дуже гарні помічники. Дівчата старші завжди допомагають. Я їм дуже вдячна. Хлопці теж допомагають, але здебільшого татові».
«Я завжди говорю: дітям, скільки ти їм не розказуй про щось, вони будуть робити саме так, як ти вчиняєш», – каже Олександр Моісеєнко.
Найстарший прийомний син служить в ЗСУ за контрактом
22-річний Микола – найстарший син. У сім’ї Моісеєнків хлопець прожив шість років. Торік звільнився з хімічного підприємства на Запоріжжі й пішов у Збройні Сили служити за контрактом. Зараз приїхав у відпустку до родини.
Читати ще: У Луцькій громаді запрацював проєкт «Родина для кожної дитини: розвиток сімейного патронату»
«Торік 9 липня підписав контракт з 32 окремою артилерійською бригадою морської піхоти, я матрос, – каже Микола. – Сім’я багато для мене значить. Дуже вдячний батькам, що зараз спілкуємось і маємо такі гарні відносини».
Зі слів голови сімейства Олександра, син Микола служити пішов добровільно, а батькам про своє рішення повідомив, коли уже відправлявся в частину.
«Ми його підтримуємо. Хоча не дуже легке для мене його рішення. Він вийшов з пекла, пережив багато чого хлопець. Хвилюємося за нього кожну хвилину», – говорить батько Олександр.
«Люди дуже гарно прийняли нас»
Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, Моісеєнкам пропонували виїхати у Канаду, але подружжя з прийомними дітьми обрало Волинь.
«До нас у місто Вільнянськ кожної ночі прилітало шість С-300, – пригадує Олександр Моісеєнко. – Ми перший раз виїхали саме тому, що в Дімки загинув товариш, в його будинок прилетіло».
Зі слів Олександра, через обставини родина змушена була повернутися додому. Потім сім’я сім місяців проживала на Львівщині. Коли Фундація Олени Зеленської запропонувала збудувати будинок, родина Моісеєнків містом для проживання вибрала Луцьк.
Будинок, який збудували у Луцьку прийомній родині Моісеєнко з Запоріжжя.
З поселенням, розказує батько сімейства, допомагала обласна служба у справах дітей.
«Люди дуже гарно прийняли нас. Тому і погодили на Волині будівництво. Подобається. Звичайно, що діти дуже довгий час додому хотіли. Але оце може з місяць вже переломилися. Кажуть: ні, будемо тут жити, нікуди не їдемо».
Діти навчаються онлайн у Запорізькій школі. З наступного навчального року подружжя планує, аби вони вчилися в луцькій школі.
Все життя Олександр Моісеєнко працював водієм автобуса. Зараз батько багатодітної родини шукає варіанти працевлаштування.
«Воно ж війна, далеко не заглядаєш. Намагаюся дати раду всім. Тому мрії такі: щоб усі живі, здорові були. Насправді живеш їхнім життям, не стільки своїм», – каже голова сімейства.
На Волині, за словами начальниці обласної служби у справах дітей Алли Онищук, діє 43 дитячих будинки сімейного типу та 60 прийомних сімей, в яких виховують 389 дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу
Родина на вихованні має 10 дітей з дитячих будинків та інтернатів Запорізької області. Найменшій дитині 5 років, найстаршому юнаку – 22, розповів Суспільному батько Олександр Моісеєнко.
«Бути кожному і психологом, і вчителем, і мамою, і татом»
Перших прийомних дітей подружжя Моісеєнків взяло у 2014 році. З того часу виховало 17 дітей з Запорізької області, яких брали на виховання з дитячих будинків, інтернатів і притулків.
«За час війни наша сім’я поповнилася дев’ятьма дітками. Тільки за минулий рік до нас зайшло семеро, – говорить мама Ірина. – У кожного з них свої життєві історії – важкі та болючі. Але намагаємося з ними справлятися: бути кожному і психологом, і вчителем, і мамою, і татом».
Читати ще: Єдина патронатна сім'я в Луцьку виховує сестричок з Донеччини
«Можливо, якби відразу звалилося на голову 17 дітей, то було б нереально. Але коли вони приходять...Я їх просто читаю. Я бачу, хто з них що потребує, куди треба звернути увагу», – каже батько Олександр.
«10 сімей його дивилися і ніхто не хотів взяти»
55-річний Олександр та 53-річна Ірина родом із Запоріжжя. У 2010 році сім’я Моісеєнків, яка виховувала двох рідних доньок, втратила третю дитину. Після цього, кажуть, ухвалили рішення взяти у сім’ю прийомних дітей.
«Якось виникла ідея обігріти хоч одного-двоє діток. Але потім так якось вийшло, що їх стало не один і не двоє. Першими дітками, які зайшли до нас в сім’ю, були Вітя і Діма», – каже Ірина Моісеєнко.
Читати ще: На Волині 98% дітей-сиріт охоплені вихованням у сім'ях
«Тяжкий був. Але дружина взяла його на руки, пригорнула і сказала: ми його беремо. Служба здивувалася, бо 10 сімей його дивились, ніхто не хотів взяти. В нього ураження головного мозку, він довго в реанімації був. Його батьки покинули взимку в підвалі».
У 2015 році родина отримала статус дитячого будинку сімейного типу. Головне у вихованні, кажуть Ірина та Олександр, – любов, увага та турбота.
«Намагаємося всім приділити увагу і любов, – говорить Ірина. – В мене дуже гарні помічники. Дівчата старші завжди допомагають. Я їм дуже вдячна. Хлопці теж допомагають, але здебільшого татові».
Найстарший прийомний син служить в ЗСУ за контрактом
22-річний Микола – найстарший син. У сім’ї Моісеєнків хлопець прожив шість років. Торік звільнився з хімічного підприємства на Запоріжжі й пішов у Збройні Сили служити за контрактом. Зараз приїхав у відпустку до родини.
Читати ще: У Луцькій громаді запрацював проєкт «Родина для кожної дитини: розвиток сімейного патронату»
«Торік 9 липня підписав контракт з 32 окремою артилерійською бригадою морської піхоти, я матрос, – каже Микола. – Сім’я багато для мене значить. Дуже вдячний батькам, що зараз спілкуємось і маємо такі гарні відносини».
«Ми його підтримуємо. Хоча не дуже легке для мене його рішення. Він вийшов з пекла, пережив багато чого хлопець. Хвилюємося за нього кожну хвилину», – говорить батько Олександр.
«Люди дуже гарно прийняли нас»
Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, Моісеєнкам пропонували виїхати у Канаду, але подружжя з прийомними дітьми обрало Волинь.
«До нас у місто Вільнянськ кожної ночі прилітало шість С-300, – пригадує Олександр Моісеєнко. – Ми перший раз виїхали саме тому, що в Дімки загинув товариш, в його будинок прилетіло».
Зі слів Олександра, через обставини родина змушена була повернутися додому. Потім сім’я сім місяців проживала на Львівщині. Коли Фундація Олени Зеленської запропонувала збудувати будинок, родина Моісеєнків містом для проживання вибрала Луцьк.
З поселенням, розказує батько сімейства, допомагала обласна служба у справах дітей.
«Люди дуже гарно прийняли нас. Тому і погодили на Волині будівництво. Подобається. Звичайно, що діти дуже довгий час додому хотіли. Але оце може з місяць вже переломилися. Кажуть: ні, будемо тут жити, нікуди не їдемо».
Діти навчаються онлайн у Запорізькій школі. З наступного навчального року подружжя планує, аби вони вчилися в луцькій школі.
«Воно ж війна, далеко не заглядаєш. Намагаюся дати раду всім. Тому мрії такі: щоб усі живі, здорові були. Насправді живеш їхнім життям, не стільки своїм», – каже голова сімейства.
Знайшли помилку? Виділіть текст і натисніть
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу
Коментарів: 0
.jpg)
Додати коментар:
УВАГА! Користувач www.volynnews.com має розуміти, що коментування на сайті створені аж ніяк не для політичного піару чи антипіару, зведення особистих рахунків, комерційної реклами, образ, безпідставних звинувачень та інших некоректних і негідних речей. Утім коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації, суб’єктивні повідомлення і можуть містити недостовірну інформацію.