«Медицина наша – безвідповідальна, вона не лікує, а калічить людей»

У цьому переконана колишній викладач Луцького медучилища, фармацевт із багаторічним стажем, провізор вищої категорії Парасковія Антонюк
 
За вісімдесят літ лучанка Парасковія Антонюк, фітотерапевт міжнародної і провізор вищої категорій, жодного разу не зверталася до лікарів. Хоча свого часу працювала провізором однієї з найстаріших аптек міста та мала можливість дістати будь-які медикаменти, проте, як стверджує жінка, «ніколи не тримала тієї гидоти у своєму домі тоді, не тримає й сьогодні».
 
«Наша медицина безвідповідальна, вона не лікує, а калічить», – стверджує медичка та починає зачитувати різноманітні історії хвороб й демонструвати задокументовані докази такого «лікування», після якого людей медики просто «списували» й відправляли додому помирати. Багатьох із них після подібного горе-лікування доводилось рятувати Парасковії Купріянівні. Зауваживши, що старенька читає без окулярів, цікавлюся секретом її непідвласного вікові зору.
 
– Так, мені вже за вісімдесят, а ще досі маю хороший зір і обходжуся без окулярів, – каже бабуся. – Чудово бачу як зблизька, так і здалеку. А знаєте чому?.. Я ніколи не приймала ніяких медикаментів – тому й бачу! Щоправда, маю одні окуляри. Мені їх подарували працівники оптики, коли виходила на пенсію. Вирішили, що вже стара – значить треба. Користуватися поки що не доводилося. Бережу як подарунок.
 
Народилася Парасковія Антонюк на Вінничині. Вирісши серед природи, змалку закохалася у рослини. Вже школяркою знала всі їхні народні назви. Після закінчення школи вступила у Львівський медичний інститут на фармаколога. На той час це був єдиний в Україні факультет, де вивчали лікарські трави. Після закінчення інституту поїхала до Луцька викладати фармакологію в медичному училищі.
 
Згодом стала завідувачем третьої аптеки міста Луцька й пропрацювала провізором аж тридцять три роки. Нині Парасковія Купріянівна, маючи великий медичний досвід,  досконало володіє як науковими, так і народними знаннями про цілющу силу рослин й стверджує, що ніколи нашій медицині не було вигідно давати людям інформацію про те, що справжні ліки у них під ногами.
 
– Лишень уявіть, за радянських часів було дозволено відпускати через аптеки всього сімнадцять найменувань лікарських трав. Сьогодні, правда, значно більше, проте майже тисяча дійсно цілющих рослин ще й досі під забороною, – з обуренням говорить фармацевт.
 
Тобто, інформація про цілющу силу природи була та ще й досі певною мірою є штучно укритою від людей. Про лікарські рослини, які описувалися у травниках, виданих за царської Росії, в радянських довідниках – ані натяку. А більшість сучасних фітотерапевтичних довідників просто дезінформують людей, подаючи неточні, а подекуди й зовсім невірні відомості.
 
«Не обманеш – не продаси»
 
 
Пригадує Парасковія Купріянівна 1982 рік. Останній рік роботи в аптечній сфері. Тоді якраз оголосили підсумки всесоюзних змагань аптек по товарообігу та заготівлі лікарських рослин. Волинське аптечне управління посіло перше місце по Україні, а Україна – перше в Союзі. Відтак Волинь стала всесоюзною переможницею.
 
Лише через півтора року потому, коли Парасковія Антонюк вийшла на пенсію, їй нарешті сказали правду, що насправді не управління було переможцем, а її третя аптека, яка чи не єдина у області займалася на той час заготівлею лікарських рослин.
 
Старенька демонструє велику колективну фотографію на честь тієї події. На передньому плані – так звані «переможці», а вона, під  керівництвом якої заготовили найбільше в Союзі лікарських рослин, – позаду, ще й у самому кінці.
 
– Є така єврейська приказка: «Не обманеш – не продаси», – посміхається аптекар. – Стільки літ пропрацювала в медицині, а лише перед виходом на пенсію дізналася, що аптечна мережа в Союзі підпорядковувалася не Міністерству охорони здоров’я, а Міністерству торгівлі. Ніколи нікого не цікавило чуже здоров’я?
 
Тоді до кожної хвороби була своя, затверджена Міністром охорони здоров’я інструкція, в якій чітко було розписано, як лікувати і які саме препарати виписувати при тій чи тій хворобі. За найменше відхилення від інструкції в той час можна було навіть опинитися за ґратами. Лікарі часто знали, що таке лікування в окремих випадках не те що безрезультатне, а навіть шкідливе. Проте зобов’язані були виконувати інструкції.
 
Повертала до життя два з половиною місяці
 
Дістає Парасковія Антонюк завірену печатками та підписами пожовтілу, потріпану, переклеєну скотчем лікарняну виписку, де докладно описано, чим саме і скільки часу «лікували» одну пацієнтку.
 
– Якось одна бабуся зі своїм онуком об’їлися морозивом й обоє після цього почували себе зле, – вводить у курс справи фармацевт. – Онуку за декілька годин відлягло, а в бабусі на шкірі повискакували пухирі. Поклали її в лікарню та «долікували» до того, що списали в нерухомому стані з діагнозом «клінічне одужання», що в перекладі на просту мову означає: «в лікарні здорова, а хвора лише вдома».
 
Щодня протягом шести (!) місяців труїли її вісімнадцятьма (!) пігулками, в результаті чого її хребет перестав бути для неї опорою. «Лікування» зробило такий ефект, ніби її кістяк поклали в чан, залити водою та переварили кільканадцять разів. Після лікарні бабця Ярина лежала немов колода. Не могла поворухнути ні рукою, ні ногою, ні головою, навіть очима не кліпала. Це був жах!
 
Парасковія Купріянівна взялася рятувати бабусю. Пригадала слова батька медицини Гіппократа: «Живи так, щоб твоя їжа була твоїми ліками, а твої ліки – їжею. Що від природи перебрав – виведи, що не добрав – поповни» та вирішила покластися не на казенні інструкції, а на свою інтуїцію. Відтак наказала купували морожену мойву, відбирати лише кості та пропарювати їх на водяній бані, щоб виходив ніби холодець. Щодня протягом сімдесяти днів за три прийоми хвора з’їдала майже літр такої страви.
 
– Через два з половиною місяці був Великдень, – пригадує Парасковія Антонюк. – Баба Ярина не лише поприбирала у хаті, а й самостійно напекла пасок. Прожила після цього ще двадцять один рік.
 
Сім літ на посаді кочегара
 
Коли Парасковія Антонюк досягла пенсійного віку, її примусово витурили на пенсію. Не дозволили працювати навіть рядовим працівником. Так би мовити, відомстили за прихильність до народної медицини.
 
– Сказали: «Такіє нам нє нада», – пригадує старенька. – Пенсія мізерна, а жити якось потрібно. Влаштувалася кочегаром у котельню. Після семи років роботи опалювачем зустрічаю якось одного свого колишнього студента, який працював тоді завідувачем медичного відділу при військовій частині. Він забирає мене на посаду начальника аптеки авіаційної частини.
 
Ще не встигла звикнути до нової роботи, як прилітає він до мене й благає допомогти. Два дні тому в частину прибув льотчик й з того часу не злазить з унітазу. Жодні ліки не допомагають. Я, звичайно, спочатку запитала хворого, чи погодиться той на неофіційне лікування. Чоловік відповів, що «лайна ладен з’їсти, аби лише допомогло».
 
Хворого привели в нормальний стан лише однією нехитрою процедурою з застосуванням розчину марганцівки. Згодом стало відомо, що отруївся він не сам. Зі своєю малою донькою вони розділили кремову троянду з торту, а вона була заражена золотистим стафілококом. Бабуся тієї дівчинки працювала на той час головним педіатром міста, тож наполягла на стаціонарному лікуванні онуки. Офіційна медицина долікувала  дитину до того, що зробила лежачим інвалідом на все життя.
 
Вилікувала від туберкульозу за три дні
 
– Мені постійно не давали спокою через моє лікування, – бідкається жінка. – Наголошували, що не маю права. А я завжди відповідала: «Мене потрібно буде судити лише тоді, коли, маючі такі знання, відмовлюся допомагати людям». Якось у одній старій рідкісній книзі знайшла рецепт лікування туберкульозу порошком із сушених медведок (земляних раків).
 
Одужання гарантували усього за два дні. Потім знайшла ще відомості про те, що китайці вже тисячу літ використовують цей метод. Згодом дістала звіт про результати досліджень, які проводили у Паризькому медичному інституті. Комахам вводили велику дозу збудника туберкульозу й через тридцять-сорок хвилин їхні антитіла перемагали паличку Коха.
 
Ця інформація дуже зацікавила Парасковію Антонюк. А через деякий час їй випала нагода особисто переконатися у дієвості такого лікування. Родича одного знайомого, який хворів на туберкульоз, у дуже тяжкому стані мали намір забирати з лікарні додому помирати. Тривале лікування виснажило чоловіка й не дало жодних результатів.
 
Парасковія Купріянівна вирішила використати останній шанс, аби спробувати поставити хворого на ноги. Перетерли в порошок висушених комах та, аби нічого не запідозрили медики, почали підмішувати пацієнту у варення. Через три дні зробили хворому чергові аналізи, але збудника хвороби, не превеликий подив лікарів, не виявили.
 
Медики ніяк не могли зрозуміти в чому причина одужання. Самі стверджували, що офіційне лікування не могло дати таких результатів, та все допитувалися хворого, які ще, окрім прописаних ними препаратів, він вживав. Але хворий не міг дати відповіді, бо й сам нічого не знав.
 
– У 1998 році я написала в Міністерство охорони здоров’я листа, в якому розповіла про таке лікування, – пригадує фармацевт. – Отримала відповідь, що наші медики давно знають про це, проте не мають коштів на проведення власного дослідження для наукового обґрунтування, а закордонних дослідів визнати не можуть.
 
На цьому я не зупинилася. Коли в 2003 році наше місто відвідали Мороз, Симоненко та Тимошенко, на площі мені вдалося проштовхатися особисто до Олександра Мороза та розповісти йому про цей рецепт. Він попросив написати йому офіційного листа. Я написала, проте відповіді не дочекалася. Тоді я звернулася до тодішнього нашого губернатора Володимира Бондаря. Розповіла історію з листами та попросила передати своє звернення Олександру Морозу прямо в руки.
 
Через три дні з Міністерства охорони здоров’я я отримала відповідь. Мені дякували за турботу про здоров’я нації й знову написали, що держава немає коштів на подібне медичне дослідження. Ця відповідь мене не задовольнила. Я написала ще одного листа та попросила нашого медика, депутата Володимира Карпука, передати його пані Юлії Тимошенко особисто в руки. Маю надію, що, можливо, хоч ця жінка перейметься людським горем.
 
Хоч уже й літа не ті, проте й досі Парасковія Купріянівна займається  лікування й нікому не відмовляє в допомозі. Заготовляє лікарські трави, готує збори, дає поради. Більш ніж п’ятдесят років випускає запатентовані краплі від гаймориту та нежитю власного приготування, рецепт яких зберігає в таємниці. Неможливо перелічити усіх, кому допомогла ця жінка. Проте, як правило, більшість пацієнтів, видужавши, відразу забувають про свою цілительку.
 
– Мені не потрібно їхньої подяки, просто скажіть, чи допомогло. От і все. Усвідомлення того, що мої зусилля дали результат й допомогли ще одній людині – ось найбільша для мене винагорода, – зізнається бабуся.
 
Андрій ПЕТРИК

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---