«Мамо, вони такі, як я – сонечка»: історія 38-річного лучанина із синдромом Дауна

Лучанину Сергію Тимощуку 38 років. Він є найстаршим вихованцем громадської організації «Даун-синдром», яка працює у Луцьку майже 20 років.

Як розповіла Суспільному голова громадської організації Олена Мельник, у Луцькій громаді є 60 родин, які виховують дітей із синдромом Дауна.

«Ми його ніколи не ховали від людей»

Матір Сергія Світлана Тимощук каже: про діагноз сина їй повідомили ще у пологовому. Відтоді життя родини змінилося кардинально.«Спершу мені було важко, – пригадує жінка. – Але коли взяла його на руки, він маленький, гарненький такий, я відчула, що його треба любити, оберігати, відтоді ми віддаємо всю любов, яку можемо. Ми його ніколи не ховали від людей, я гуляла з ним вулицями, бувало, що відчувала всякі погляди людей, але не зважала на це».

Читати ще: «Мріємо, щоб донька навчилася читати»: історія луцької сім’ї, яка виховує дитину з синдромом Дауна

Нині Сергій самостійно може впоратися із більшістю хатніх справ. Каже: щоранку готує каву собі та рідним. Це – одне з його улюблених занять.Зі слів Світлани, коли Сергій був маленьким, інформація про синдром Дауна була малодоступною. Навчанням і розвитком сина опікувалися усією сім’єю.

Читати ще: Вперше в Україні: у Луцьку «сонячні діти» встановили рекорд, танцюючи спортивні танці

«Не було ніякої допомоги ні психологів, ні вчителів, які могли б мамі підказати, як це. І я вирішила, що буду його вчити сама. Треба було підмести хату – гукала Сергія. Казала: дивися, в нас сміття, так? Так. Треба підмести. І він біг та приносив віник», – пригадує матір.Сергій каже: йому подобається відвідувати громадську організацію «Даун-синдром». Там він має змогу малювати, танцювати і тренуватися.

Читати ще: Мама «сонячного» хлопця з Волині: «Мені казали: віддай в інтернат, у нього нічого не вийде, але материнська любов творить дива»

Як розповіла матір, відвідування громадської організації, численні заняття і спілкування з однолітками допомогли її сину: «Він мене раніше запитував: «Мам, чого в мене немає багато друзів?» Син не повністю закінчив школу, ми до п’ятого класу дійшли, він букви знає, цифри. Потім дуже почав сліпнути, переніс операції важкі. І коли в організацію я його привела, то він познайомився з багатьма дітьми й каже: «Мамо, вони такі, як я – сонечка».Одне зі спрямувань роботи громадської організації «Даун-синдром» — допомога повнолітнім, які теж відвідують заняття та мають змогу соціалізуватися.

«Якщо діти шкільного віку у нас ще десь задіяні, то молодь, яка закінчила школу, це вже велика проблема, їм немає куди піти, тільки до нас в організацію, – каже Олена Мельник. — У нас є програма денного догляду, це коли соціальні працівники працюють з молоддю чотири-п’ять годин кілька днів на тиждень, для них організовано різноманітні заняття, гуртки».

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---