«Люди вже хочуть миру, маленька група роздмухує війну», - підрозділ «Луцьк-1»

«Як тільки ситуація починає стабілізуватися, як ніби хтось масла у вогонь підливає, і конфлікт розгорається з новою силою»

Прикордонний підрозділ «Луцьк-1» зараз несе службу у Красноармійському районі Донецької області. У його складі - військовослужбовці з Волинської та Рівненської областей.

Про виконання бойових завдань, і про те, як налагоджений побут підрозділу, повідомляють наші колеги, журналісти медіа-центру «Вчасно UA» , які провели один день разом з прикордонниками.



Прикордонники підрозділу «Луцьк -1» несуть службу на Селидівському посту - умовній межі. Тут і далі в бік Донецька проходить умовна прикордонна територія. Жодна машина не проїжджає без контролю.

«Наше завдання - виявлення зброї, нелегальних вантажів, а також виявлення осіб, причетних до незаконних збройних формувань», - розповідає прикордонник Володимир Петрович, якого між собою товариші по службі називають просто Петрович. Він служив на кордоні 20 років, пішов на пенсію, а 8 місяців тому був мобілізований - і ось тепер знову в строю.



«Якось ми затримали вантажні машини, які прямували до Донецька. Везли нелегальний вантаж. Зазвичай такі перевізники намагаються об'їхати блокпост полями або путівцями. Цього разу вони заблукали і помилково виїхали прямо на прикордонників. Не факт, що і в об'їзд не натрапили б на наших хлопців - вони чергують скрізь, а не тільки на цій дорозі. Патрулюють на транспорті та пішки», - говорить Петрович.

Найбільш неспокійним напрямком прикордонники вважають дороги від Курахового в сторону Мар'їнки. Несе службу підрозділ «Луцьк -1» і в районі Пісок. Там тиждень тому під час спільної поїздки з представниками ОБСЄ прикордонники потрапили під обстріл. Чотирьох поранило. Одного з них – командира - у важкому стані відвезли в Красноармійськ, а звідти на вертольоті відправили до Дніпропетровська. Зараз всі йдуть на поправку і обіцяють повернутися.

«Тут небезпечні ситуації - це рутина, до якої звикають. Людина за своєю природою може багато до чого звикнути, - роздумує Петрович.

Це зараз відносно тихо, а раніше всі гуло від вибухів! Ми вже на слух навчилися визначати, що і звідки летить. Так от, одним потрібен день-два, щоб звикнути, іншим - тиждень або місяць».



Перевірки на дорогах прикордонники здійснюють цілодобово. Через Селидівський пост проїжджають або військові, або місцеві жителі сусідніх сіл. На вимогу зупинитися і показати документи цивільні люди реагують по-різному. Одні незадоволені, бурчать, ображаються. Інші ставляться спокійно і з розумінням.



За час присутності на блокпосту журналісти бачили різну реакцію людей. Пара чоловіків середніх років їхала з боку Карлівки. Зупинилися. Документи і машину показали, стримуючи невдоволення. А от пара пенсіонерів під'їхала і пройшла ту ж процедуру перевірки спокійно і без нервів. Водій розповів, що через Селидівський пост проїжджає два рази на тиждень з Новогродівки в Мемрик. Так дід Василь їздить до онуків. Про ситуацію в Донбасі каже: «Скоріше б уже цих бандюків, сепаратистів всяких, повиганяли. Життя треба налагоджувати і мирно жити ».

ЗРОЗУМІТИ ОДИН ОДНОГО: ПРИКОРДОННИКИ ТА МИРНЕ НАСЕЛЕННЯ

Прес-офіцер Роман, розповів, що до підрозділу «Луцк- 1» в Красноармійському районі несли службу прикордонники з Чопського, Мукачівського та Львівського прикордонних загонів. Тому до приїзду луцьких прикордонників місцеве населення вже звикло до військовослужбовців із Західної України.



«Місцеві приходять до нас. Хто пироги приносив, хто допомагав світло і воду проводити до місця нашої дислокації. Тут теж люди хочуть миру. І зовсім неважливо, хто і якою мовою говорить. Ми вдячні всім, хто вносить навіть мінімальну лепту », - розповідає Роман.

Дійсно, в розмові з жителями Красноармійського району багато військовослужбовців переходять з української на російську мову. Таким чином, висловлюють повагу до співрозмовника, ламаючи стереотипи про те, що західна Україна і східна не можуть один одного зрозуміти.

Серед луцьких прикордонників є і російськомовні військовослужбовці. Жартома вони себе називають «російськомовний бандерівець».

Вже стало традицією те, що прикордонники діляться продуктами з тими, хто потребує. Днями відправляли переселенцям хліб, сало і мед. Збираються везти продукти в один з дитячих будинків. Кажуть, це можливо завдяки волонтерам і держзабезпеченню.

Прикордонники чудово знають настрої місцевих жителів. Для цього є спеціальний загін розвідки, ведеться робота з населенням. Інформація збирається в єдиний центр. Запевняють, що ситуація під контролем.

БУДИНОК - НАВЧАЛЬНІ КЛАСИ, СІМ'Я - ТОВАРИШІ ПО СЛУЖБІ

Вони не були вдома півроку і більше. Замість затишних домашніх спалень - переобладнані під казарму навчальні класи. В суворий чоловічий побут вдало вписуються дитячі малюнки на стінах, літературний куточок і піаніно в кімнаті фельдшера, бюст Шевченка і Біблія на робочому столі старшини. На стіні - червоно-білий прапор рідної Волинської області.



Фельдшер-прикордонник Михайло відповідає за здоров'я військовослужбовців. Зізнається, що всі хлопці міцні, бувають лише рідкісні випадки застуди. Завдяки волонтерам медикаменти є завжди.



Медик родом з Волині. Думав, що війна буде швидкоплинною, але помилився: «Вона виявилася затяжною, я не впевнений, що перемога буде швидкою. Дай Бог, щоб була вона безкровною. Війну за Україну ми вже виграли, а от за Луганщину і Донеччину поки ні».

Побачити на місці дислокації відразу всіх прикордонників неможливо. Одні йдуть у наряд на службу, інші приходять.



За те, щоб у їдальні були продукти, а в кімнатах тепло, відповідає військовий пенсіонер з Луцька Володимир. Це людина з особливим почуттям гумору. Народився в Грузії, живе в Україні. Вдома його чекають дружина, син, дві внучки, мама і сестра. У 54 роки Володимир пішов добровольцем в АТО. Тепер його родиною стало прикордонного підрозділу.



«Мені страшно було лежати на дивані, я боявся померти від страху. А пішов служити - і все налагодилося. Депресії пройшли, я помолодшав років на двадцять », - бадьоро жартує Володимир.

Коли тільки починалися бойові дії в Донбасі, він разом з іншими військовими пенсіонерами просився на війну, але їх не взяли. Згадуючи той час, стає серйозним: «Тільки по Волинській області 2000 афганців, ветеранів ломанулись у військкомати. Але нас не взяли. Понабирали молодих недосвідчених хлопців, а вони нічого не вміли, і навчити їх було нікому. Ось і загинуло багато їх. А ми 25 років і більше прослужили. Я вже з другої спроби зі скандалом зміг мобілізуватися. Тут мені спокійніше ».

Тепер Володимир виконує обов'язки начальника відділу логістики. Привіз з собою з дому цілий «КамАЗ» продуктів, який допомогли зібрати земляки. Каже, що запасів надовго вистачить. І навіть з іншими є чим поділитися. Вугілля для опалення теж дістав стільки, скільки потрібно. У кімнатах тепло і затишно.



ФІЛОСОФІЯ СВІТУ ЛУЦЬКИХ ПРИКОРДОННИКІВ

Що змінила в вас війна? Це питання ми задавали кожному прикордоннику, з яким спілкувалися. Багато говорили про те, що з'явилася відповідальність за країну, стало явним розуміння єдності між усіма регіонами України. Сьогодні всіх об'єднує бажання миру.

Бачать і знають прикордонники, що вже по обидві сторони умовної межі люди втомилися від війни, і як тільки ситуація починає стабілізуватися, як ніби хтось масла у вогонь підливає, і конфлікт розгорається з новою силою.

«Не можна так з народом чинити - використовувати його в цілях маленької групи людей. Не можна брати і примушувати силою любити чужу країну, за допомогою чорної пропаганди нав'язувати думки жителям певного регіону. У нас хороший народ і прекрасна країна. І зараз як ніколи ми єдині і не залишимо жителів Донбасу. Мріємо, щоб війна закінчилася і більше не було жертв серед військових і мирних людей. Будь-яка війна закінчується миром, і треба вірити, що він настане якнайшвидше », - впевнені прикордонники.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---